Повернення-1
Анатолій Висота: ПОВЕРНЕННЯ, або планування майбутнього (есей-2007), 1, 08.2024
#Україна.
Вража сила переважно нашими ж руками планує нам ще пекельніше майбутнє, а ми - небайдужі українці, протистоїмо цьому...
Створено на основі виступу на конференції “Буття українців-4". - Київ, 24.03.07 р.
День сьогоднішній
Сьогодні 33-й День Незалежності України, бо це 24 серпня 2024 року. Сьогодні триває 913 день війни з Московією і минає рівно два з половиною роки цієї війни. Із 6 серпня наші несподівано перетнули кордон із Курщиною і це був вдалий наступ, який ще триває. На сьогодні наші захопили до 1300 кілометрів території, контролюють 93 населені пункти і взяли в полон більше двох тисяч полонених. Тиждень наші наступали і супроводжувала цей наступ інформаційна тиша. Згодом наші союзники схвалили цей наступ, хоч він як для них, так і для ворога, був несподіваним. Це було так: або пан, або пропав, бо ворог міг застосувати ядерну зброю. Американці боялися, що таке станеться після перетину кордону, але ні: чергова червона лінія ризиковано нами перетнута, а ядерна зброя не застосована. Ворог продовжує наступати в Донецькій області, погрожуючи захопити Покровськ+. Ми сподівалися, що ворог перекине звідти свої війська на Курщину, але цього не сталося. Тому нашим хлопцям на Донеччині дуже й дуже важко. Сусіда Сашка відпустили додому на кілька днів після контузії. Він косив бур'ян і картоплиння. Каже: я стріляв по кацапах, а до них було, як ото до бур'яну! (метрів із 25).
Повернення-1
(Вперше цей твір був опублікований у збірнику виступів на конференції БУТТЯ УКРАЇНЦІВ в 2007 року, згодом я його розмістив в інтернеті на сайті Народний Оглядач, а згодом опублікував у книзі "Антологія літераторів Обухівщини", 2012, с.82)
Про задум
Відомий український археолог Микола Чмихов уперше розповів про періодичні оновлення українського етносу і доказав, що кожне таке оновлення відбувається на початку нового сонячно-місячного циклу, тривалість якого 532 роки. Мені подобається ілюстрація цього процесу на прикладі «материнської і батьківської» частин етносу, яку Ігор Каганець подав у книзі «Арійський стандарт» ще, здається, в 2004 році. Існування Козацької України завершується саме в 2015 році і вона творилася, починаючи з 1483 року, на основі малорухомої материнської частини і мобільної частини, а саме литовського лицарства. Я розумів, що новий український етнос творитиметься на основі материнської його частини, яка є в Україні, і тої навченої на Заході його емігрованої частини, яка повертатиметься назад в Україну. Подав я цей процес на прикладі творення нової української родини. Я боявся планувати, що це станеться після війни з Московією. Але так стається і ми справді бачимо, як на наших очах омитий вражою кров’ю і кров’ю наших воїнів, народжується новий український етнос, постає нова Українська Держава.
Новий день - зоря світанку...
Сонце посміхається,
Промінь в небі виграє...
Життя преображається -
Т в о р и м о!
Олександр Філатович (Цифрона 22)
Про що мова
Українець, якому під 50 років - колишній уламок людини. Олекса, випробувавши багато чого в своєму житті і, напоневірявшись на чужині, заліковує свої тяжкі душевні рани і стає в своєму родовому маєтку Людиною Цілою, поєднаною з Творцем і помноженою на Всесвіт. Тепер, після 2015 року, кожний день його життя наповнений радісним творенням живого світу...
Відшуміли теплі рясні дощі і земля вродила буйною зеленню... Наспіло спекотне українське літо. Небесна блакить. Легенький вітерець наганяє легенькі хвильки на світлий бережок озеречка. Тепла водичка лагідно омиває пальці ніг чоловіка, підносить і забирає назад дрібненькі піщинки. Він закачав широкі полотняні штани до колін і зручно сидить, потонувши спиною в духмяній і пишній копиці зеленого сіна. Ліву його руку поміж пальців лоскоче ніжна зелена травичка, а у правій руці лозинка з кількома листочками на кінці і він зрідка хльоскає нею по прозорій воді... Він не чує ні свого подиху, ні свого тіла. Олекса ніби розчинений у навколишнім просторі і становить з ним одне ціле коло любові... Благодать...
Ось він помітив, як кілька краплин одна за одною зірвалися з листочків лозинки і вмить поєдналися з материнською водою озеречка.
“Це ніби як зі мною” - подумав собі чоловік, “був одірваний од рідної землі, а тепер повернувся...”.
Молодий жіночий голос дзвінко пролунав десь за кущами й деревами: - Олесю! Як ітимеш до хати, вирви кропчику й петрушки! Кілька цих ласкавих слів рідної дружини огорнули його теплою хвилею і повернули у рідний маєток: - Добре, Яринко! А сам вмостився зручніше і поринув у спогади.