Політ Михайла-04.2024
Анатолій ВИСОТА: Відлетів Михайло Горловий, 1, 04, 24
#постаті
Сьогодні 14 квітня 2024 року і триває 782 день війни. Ворог наступає і наближається до Часового Яру. Наші кладуть їх покосами. Далекими дронами наші вже пошкодили більше десятка нафто-перегонних заводів. Московія вже купує бензин. Майже щоночі вороги бомблять дронами і кинджалами наші генеруючі підприємства. Вже розбомбили і спалили Трипільську ТЕС, яка працювала 55 років. США ніяк не наважуються надати нам чергову допомогу: ще нема ні літаків F-16, ні ракет атакмс. Таке відчуття, що Україна бореться з останніх сил... Але війна війною, а город ми знову виорали і садимо картоплю... А навколо зеленіє трава і цвітуть сади: за марелями вишні, черешні і сливи та груші, ось-ось розквітнуть і яблуні...
Знайомство з парубком
На засіданні правління Руху Обухівщини хтось запропонував зробити щось значиме і помітне для всіх обухівців. Появилася ідея поставити високий козацький хрест на горі Пидині - на згадку про козака-засновника міста Обухова. Після першотравневої демонстрації у 1989 році це мала бути друга значна рухівська подія. Михайло Жук тоді працював в Обухівському лісництві і він взявся дістати дубові колоди і їх обтесати. А де це все зробити? А у дворі рухівця Василя Забарного! А хто оздобить той хрест? А Михайло Горловий - скульптор з Щербанівки. І ось літнього теплого дня я йду до Забарного, несучи сумку з пилкою, сокиркою, молотком і долотом. На похилій стежині лежить непідйомний важкий брус десь шестиметрової довжини. Над ним схилився і впевнено вицюкує стамескою орнамент русочубий кучерявий парубок. Привіталися. Міцний потиск руки, світлий погляд очей. То ти із Щербанівки? Скільки я разів ходив через ваше село в Трипілля! І я не раз ходив через ваше Красне в Обухів!
Минув якийсь місяць і ми вже у вересні поставили того першого хреста на Пидині.
Наступного року рівно через рік після тих пам'ятних засновницьких зборів - 12 березня 1990 року комуністи того хреста спиляли. Мусив Михайло оздоблювати ще й другого хреста, який був ще масивніший і вставлений у металеву трубу діаметром 25 см - це щоб вже не спиляли.
Праворуч від мене Михайло Горловий.
Могли й породичатися
Здається в липні 2014 року ми з онукою Сюзанною поїхали в Щербанівку на відкриття пам'ятного знаку повстанцям із Щербанівської сотні війська отамана Зеленого. Скільки разів я був у Щербанівці, а й не знав, що на правому березі Красної є хати. Туди через місточок ми і поїхали. Коло нової майстерні багато людей - всі у вишиванках. Окремо двоє бійців в одностроях армії УНР з гвинтівками - приїхали разом із Романом Ковалем. Обіймаємося з Михайлом: - Бачиш, ото стирчать в небо обгорілі крокви? Може дочка Леся щось з ними придумає... Падлюки-комуністи спалили мою майстерню, а там же стільки було зібрано мною за роки і роки! (Ось як виглядала та майстерня. Згорів і скульптурний портрет Отамана Зеленого)
- Дивися, Михайле: - Вони вбили Григорія Косинку у 1934 році, а Володимира Івасюка у 1979 році; у 1990 році вони спиляли Козацького хреста, а недавно спалили твою майстерню. Чого вони хочуть? - Ох, Анатолію, їм все українське кісткою в горлі! Вони хочуть, щоб нас не було...- А ти знав бабу Надежду Цибку? Вона із трипільських Силенків - була молодшою сестрою моєї баби Федори. Ми часто з нею ходили на храм, на Пречисту до баби Надьки в Щербанівку, а потім і до прабаби Ганни Силенко на Хутір у Трипілля. - Я добре знав і бабу Надежду і її старшу дочку Ольгу - таку гарну молодицю. А от її старшу доньку - бабину онуку, я любив... Таємна моя любов... Не склалося... (Якщо не маєш те, що любиш, то любиш те, що маєш... Як із пісні). Михайло подарував нашій онуці уламок граніту. На камінці видряпаний обрис козака. Чи збереглося це, Сюзанко?
Сумна подія
На початку квітня другого числа 2024 вдарило громом - помер Михайло Горловий! Після інфаркту, після тривалої хвороби...Ховатиме дочка Леся в Щербанівці... Буде мікроавтобус з Піщаної в Обухові.
Поховали
Їдемо 5.04.2024 р. з Олександром Донченком його машиною. Ось і Щербанівка. Звертаємо ліворуч і вниз через місточок. Вгору на узбіччях машини й машини. Праворуч розчинені ворота. Багато людей. Знайомі обличчя: Володимир Кулінич, Володимир Двірний, Олена Артюшенко (Тиха Вода),
Василь Трубай, Наталя Любиченко (Сестричка) та інші. Тихо вітаємося. Йдемо за людьми до майстерні. Із Оленою бачимо, що майже вся стіна списана олівцем - цеглина за цеглиною. Мабуть це гості писали побажання... Ні, це сам Михайло писав те, що наболіло ...
У майстерні творчий хаос. На підлозі мольберт, пензлі і фарби. Під стінами картини. Стос книжок - Михайло встиг потримати в руках нову книжку.
Підіймаємося на другий поверх. Тут теж картини і скульптури.
Внизу бачу приїхав і Роман Коваль...
Надворі вже закрита труна. Ходить піп із дяком. Хвилюється і говорить тихо Роман: - Відійшов у засвіти наш друг і побратим козак Михайло Горловий... З-під скельця Романових окулярів котиться по щоці сльоза. Грає бандурист і співає пісню про козака.
Священник із дяком відспівують померлого. Повіяло ладаном...
Виступи
Один за одним говорили тихо художники, з ними вчився Михайло. Жінка запропонувала створити в цій садибі музей Михайла Горлового, як музей Родена в Парижі. Чоловік у камуфляжі відмітив, що в нас і досі нема української влади, від якої потерпав покійний. Поклав на домовину орден Івана Сірка.
Праонука Отамана Зеленого Катерина Буренко
сказала, що Михайло був совістливим ще змалечку. Видали книгу земляка Григорія Косинки. Михайло пішов за нею аж в Обухів. А тут не вистачає 10 копійок. - Завтра принесу! Повірили. Наступного дня Михайло знову йшов через Красне і в Обухові таки віддав 10 копійок продавцю... Від письменників Обухівщини говорила Наталя Любиченко
Вона сказала, що таких патріотів України, таких митців світового значення, як Михайло Горловий, місцевій владі і Київській треба було на руках носити. Не вберегли, підштовхнули чоловіка із життя дочасно...
На цвинтарі
Шестеро чоловіків несуть труну і підіймають її сходами на кладовище. А ось тут поховані Горлові. Якась жінка кладе квіти Михайловій матері, а я кладу нарциси батьку Петру.
Купа землі. На могилі лежать дві лопати. Сотня людей прощаються з покійним. Плачуть жінки і виговорюють жалісливі слова. Співають троє чоловіків прощальну пісню "Ой, на горі огонь горить".
Ой на горі вогонь горить,
Під горою козак лежить,
Порубаний, постріляний,
Китайкою покриваний;
Накрив очі осокою,
А ніженьки китайкою;
А в головах ворон кряче,
А в ніженьках коник плаче:
"Ой коню мій вороненький,
Товаришу мій вірненький!
Не плач, коню, надо мною,
Не бий землі під собою.
Біжи, коню, дорогою
Степовою, широкою,
Щоб татари не впіймали,
Сіделечка не здіймали,
Сіделечка золотого
З тебе, коня вороного.
Як прибіжиш під ворота,
Стукни, грюкни коло плота;
Як прибіжиш ти в батьків двір,
Заржи, коню, на ввесь подвір!
Вийде сестра — розгнуздає,
Вийде мати — розпитає:
"Ой коню мій вороненький!
А де ж мій син молоденький?"
"Не плач, мати, не журися:
Та вже ж твій син оженився,
Узяв собі паняночку —
В чистім полі земляночку".
Я відійшов, тримаюся за хрест і за сльозами світа білого не бачу. Я оплакую Михайла і всіх нас, бо й ми скоро відійдемо. Грудки землі грубо вдарили об віко труни...
Панотець Олександр каже мені - це ж я дістав той 6- тонний камінь, з якого Михайло витесав скульптуру Митрополита Тимофія Шербацького...
Розглядаюся. Ясно сяє сонечко. Голубіє небо... Як багато прийшло людей.
А городи ще не орані...
Виходимо із цвинтаря. А ось і пам'ятник жертвам Голодомору - Михайлових рук діло. Коло нього Олександр Донченко, який стає українцем.
А внизу розчинені ворота і опустілий двір. І навчена бабою з Щербанівки і бабою з Білої Церкви твоя, Михайле, донька Леся маленькою співає в тролейбусі здивованим киянам пісню "Несе Галя воду...".
Ти вже не бігаєш, друже Михайле, ти вже літаєш...
Додаток від 17 квітня 2024 року
У 1979 році у Красному був встановлений виготовлений Михайлом Горловим пам'ятник Григорію Косинці
Додаток від 19 квітня 2024 року
Онука Сюзанна прислала мені світлину того камінця, який їй подарував Михайло Горловий влітку 2014 року.
Додаток від 28 квітня 2024 року
Сьогодні я отримав з Лівану від дочки Ірини світлину скульптури Михайла Горлового в місті Алей. Скульптура жінки називається СМАРТА. Коло неї відомий ліванський скульптор П'єр Карам. Він вчився разом із Михайлом Горловим у Києві.
