ПРОСИЛИ

Тетяна Кияниця: ПРОСИЛИ БАТЬКО І МАТИ (1, 09.2020)
#звичаї

Трохи про себе
Я корінна краснянка. Батько мій Василь Чорний все життя шоферував. Мати Марія стільки років відробила в колгоспі. Народилася я в 1958 році. Після краснянських восьми класів кінчила 10 класів в Обухівській школі, а це 4 кілометри пішки у всяку погоду. Потім я вивчилася на бухгалтера в Ірпінському технікумі. Після навчання стала працювати бухгалтером в Долинянському колгоспі ім. Калініна. Коли Красне роз'єдналося з Долиною в нашому селі утворилося сільсько-господарське підприємство ДРУЖБА. Ото там я й працювала головним бухгалтером з 1990 року і аж до пенсії. Прізвище моє Кияниця від чоловіка - він сам з Долини. Летіли роки і вони принесли нам двох синів і трьох онуків. Часи так змінилися... Років так із 20 тому хто б міг подумати, що в руках я триматиму смартфон і буду щось нотувати в ньому, згадуючи про колишнє...

Сьогоднi недiля.
Потроху впоралась з кухонними справами та й надумала подiлитись спогадами. Приємними спогадами про юнiсть, про молодi лiта, якi вiдлетiли, як осiнне листя, але залишились назавжди в нашiй пам"ятi i наших серцях.
Хочу розповiсти про краснянськi весiлля, якi гуляли в 70-х - 80-х роках минулого столiття. На багатьох весiллях i я гуляла i брала активну участь у весiльних обрядах.
Пригадую, як брали шлюб моя однокласниця, найближча подруга, а потiм i кума Свiтлана Палієнко з Олександром Духлієм. Це було у серпні 1976 року.

Я була старшою дружкою.
Це була почесна роль. Треба було з молодою обкликати всiх родичiв, сусiдiв, друзiв у селi та й в сусiднiх селах. У четвер, вбравшись у красивi українськi костюми, з вiнками на головах, з рiзнокольоровими шовковими лєнтами (так так, саме лєнтами, не стрiчками) та з великим вузлом з шишками ми вирушили аж в Григорiвку.

(Молода Світлана ліворуч)

Туди переселився сусiд Фiларет Пилип з сiм"єю. От ми i йшли його кликати на весiлля. Йшли пiшки, через "одстойники", через григорiвську новоселицю. А це кілька кілометрів польовими дорогами і стежками. Всiм, хто зустрiчався по дорозi, молода обов"язково кланялась. А люди вiдповiдали: Хай Бог помагає! Зайшовши на подвiр"я, Свiтлана тричi вклонилась, дала в руки всiм, хто був дома по шишцi i сказала:
- просили батько, мати i я прошу, приходьте до нас на весiлля! От так всiх запросивши, трохи вiдпочили та й пiшли назад у Красне. Пам"ятаю, у мене була така мiдна патериця i я з нею ходила в Григорiвку. Для чого вона була - може щоб вiд бродячих собак вiдбиватись,
а може звичай такий.

А в п"ятницю Свiтлана водила дружок до свекрухи. Дiвчат нас тодi було чимало, зiбрались ми десь вобiди у молодої вдома, теж всi в українських уборах, вишитих сорочках, молодi, красивi, та й пiшли з Ворочка на Новоселицю до свекрухи.
А по дорозi ще й весело спiвали:
А ми йдемо до свекрушеньки,
До своеï лепетушеньки.
А свекруха горда та пишна,
Проти нас не вийшла.

Свекруха виходила, запрошувала всiх до столу, пригощала смачними стравами. Погостювавши, ми дякували i йшли назад до молодоï.

ДОДАТОК від 27 вересня 2020 р.

Сьогоднi великий церковний празник - Воздвиження, а тому з Божою допомогою продовжу розповiдь про деякi весiльнi звичаj та обряди.

Звили тобi, молодая,
вiлечко

У п"ятницю увечерi приємнi весiльнi турботи набирають обертiв. Дружки сходяться до молодої на дiвич-вечiр. У кожної в руках кольоровий папiр, ножицi, нитки, а також квiти та зелень. На столi, cаме там, де будуть сидiти молодята, вже прилаштоване деревце, зазвичай це була молода вишенька, або сосонка. Дружкам треба було його прикрасити - "звити вiльце", яке символiзувало собою i мiцну сiм"ю, i достаток та кохання. На столi розкладенi всi складовi для маленьких букетикiв. Тут i папiр, i лєнти, i колоски жита та вiвса. Обов"язково барвiнок та калина. Ось з усього цього розмаїття дiвчата вили букети i украшали вiльце, при цьому спiваючи:
Звили тобi, Галочко, вiлечко
Як у саду соловейко гнiздечко,
З високого дерева, з ялини
Ще й з червоноj калини.
По саду лiтало та й на столi стало: на вiнчастiй, перевiнчастiй, на тонесенькiй,
На бiлесенькiй скатертi.

(Може щось трохи й забула, бо вже давно такi пiснi не лунають на весiллях)
Також робилися теремки, це такi величенькi паперовi квiти, шовковi вузенькi стрiчки, або смужки з пап"е-маше, якi прикручувались до виструганоj палички, завдовжки десь 30см. Обов"язково парне число теремкiв повинно бути. Ïх стромляли у коровай. А вже на другий день, як продадуть молоду, цi теремки, а також букетики з вiльця розбирали дiвчата, гостi. Навiть дуже престижно було принести з весiлля теремок, бо хто кмiтливiший та шустрiший, тому вiн i дiставався. Особливо старались добути теремок дiвчата. Якiй першiй дiстанеться - та перша й замiж вийде. Цей звичай схожий з теперiшнiм киданням молодою букета.
Коли вiльце було прикрашене, пiснi переспiванi, весiльна мати запрошувала дiвчат до столу. Аж тут i бояри з молодим завiтали. Молодь гуляла, спiвали, танцювали, а молода та молодий прощались з дiвуванням та парубкуванням, бо попереду починавсь новий етап - спiльне сiмейне життя!

Коровай

А в цей самий час на кухнi, коло печi, чаклували молодицi над вeciльним хлiбом - короваєм!
Для украjнцiв хлiб - то святе, вiн завжди, у всi часи був у великiй пошанi, випiкався з особливим старанням та хорошим настроєм. А тому, випiкання короваю було чи не найбiльш вiдповiдальним дiйством на весiллi. Треба було так вимiсити тiсто, так його задобрити, щоб коровай вийшов високий, пухкий, солодкий, нe приведи Боже, щоб не лопнув (то погана прикмета).
Пекти коровай запрошували молодиць, щасливих у шлюбi, обов"язково парне число: 6-8 осіб. Пам"ятаю, коровайницям

роздавала весiльна мати чистi фартухи.
Тут звичайно, двома-трьома кг муки не вiдбувалось, а тому мiсити треба було довго й старанно. Добавлялось багато здоби, а також в тiсто замiшувались монети. Вважалось, якщо попаде кусочок короваю з копiєчкою, то до багатства, удачi.
Жiночки вилiплювали з тiста голубiв, гiлочки калини, колосочки. Всим цим прикрашали коровай, а коли садили в пiч, то й молитву читали, щоб гарно коровай спiкся. Та ще й приспiвували:
Наша пiч регоче,
Короваю хоче.
А припiчок замiтаеться
Короваю дожидаеться.

В п"ятницю пеклися також i весiльнi шишки, якi потiм роздавались гостям.

Ось i згадали ми ще два красивi веciльнi обряди нашого краю.
А я як зумiла - так їх описала.