Чотири роки-02.26
Анатолій ВИСОТА: Чотири роки війни, 1, 02.26
#життя
Сьогодні 25 лютого 2026 року, а це означає, що триває 1463 день відкритої війни, а вчора минуло рівно 4 роки від її початку. Насправді початок гібридної війни слід рахувати з 20 лютого 2014 року, коли московити накарбували медаль про захоплення Криму. Я пригадую перший її день 24 лютого 2022 року. Четвер, дзвонить о 5-й ранку кума Галя Чорна: кацапи бомблять Київ. Ранній ранок. Знадвору чути ревіння літаків. У хаті є електрика. Інтернет кричить, що Росія бомбить Україну. На екрані путя впевнено і роздільно пояснює, що почав "спеціальную ваєнную аперацію", метою якої є "дєнаціфікація і дємілітарізація Украіни, асвабаждєніє Данбаса". Те, що здавалося мені неможливим, таки сталося! Це ж війна! Значить завтра не стане електрики, газу і хліба в магазинах! Я в трусах біжу надвір і підкачую воду із свердловини до повного тонного баку на горищі. Заряджаємо смартфони. Тепло, туманець по землі...
На столі пів хлібини. Чую: біжи в магазин! Іду підбігом. За Новоселицею в небі реве літак. Ні! Між хмарами летить на захід на Васильків довга труба з крильцями. За нею ще одна ракета і ще одна. В середньому магазині черга. Люди суворо мовчать. Хліб вже кінчається. Купую хлібину і пакет кефіру. Коло сільради голова Сергій Богатиренко каже: робитимемо самооборону!
Повідомляють, що з Білорусії і зі сходу на Київ сунуть колони танків. На них білі великі літери Z i V (наші розшифрували, як Zомбі і Vата!). Наступного дня ворог вже окупував Чорнобильську АЕС.Дзвонимо у Савенку до Наталки - сестри дружини. Чую: село забите танками, бронетранспортерами і машинами! Це ж їм залишилося з 30 кілометрів до Києва! Люди тікають з Києва: поїзди забиті, їдуть машинами на захід. До наших сусідів через дорогу Антона і Юлії прибули біженці - дві родини, дорослі і діти. Відношу їм з льоху корзину городини. Балакаю з чоловіками. Чи надовго війна? Я впевнений, що за місяць кінчиться і усміхаюся, чуючи, що ця війна на роки і роки... Красняни насторожено розглядають на асфальті позначки крейдою. Валерія Корнієнко дзвонить уночі: у вас з вікон видно світло, закрийте штори!
Перебиваю хвилювання тяжкою роботою. Ще напередодні війни викопав третій відстійник для каналізації, а тепер обкладаю його цегляними стінками.
Сигналять на вулиці. Це Коля Пєрков з Лідою Кулик збирають пляшки, бензин і мастило для "коктейлів Молотова". Виношу їм з десяток пляшок і каністру з переробом. 27 лютого возиком їду по воду до криниці у Веребки. Там вже ходять хлопці з автоматами коло двох стін з блоків і мішків з піском, які обмежують рух дорогою. (Це командир взводу самооборони Краснянської громади Сергій Левченко).
Хлопці перевіряють кожну машину, яка їде в село. (На 8 березня бійці подарували квіти кашоварам Аллі Чорній і Тетяні Крамар)
Один з бійців каже, що він переселенець і надіється мати собі автомат. Голова Богатиренко пояснює: з півдня наше село прикриває Долина. Ось його "Посвідчення добровольця самооборони" від 10.03.2022 р.)
Через кілька днів хлопці на блокпосту обживаються. Є вже вагончик. Спиляли величезну вербу, рубають кругляки на поліна, у залізній бочці палахкотить полум'я. Оглядаються і прислухаються до автоматних черг десь далеко на заході... В неділю їду в Обухів на базар. Людей багато, скрізь черги. Молоко скінчилося. Купую пляшку сироватки: хто її буде пити? Наші розбили російський десант коло Гостомеля. Вороги спалили наш найбільший у світі літак МРІЮ. Бомблять Васильків. Пілот "Привид Києва" вже збив десяток ворожих літаків. Першого березня з Василькова привозять тьотю Лєну, якій понад 90 років, вона інвалід першої групи. Заношу її в хату в окрему гостьову кімнату. Під Васильковом наші розбили російський десант. Ворог окупував вже Бучу й Ірпінь. Наші громлять ворожу техніку турецькими байрактарами, американськими джавелінами, британськими енлавами і своїми стугнами (Тетяна Чорновіл). Кінчається березень. Люди з полегшенням видихнули: ворог тікає назад в Білорусію. В Бучі знаходять розстріляних людей, тіла згвалтованих і спалених дівчат. А ми думали, що московити теж люди... Арєстович заспокоює: ось почекайте два-три тижні...
Війна війною, а город треба порати. У квітні нам виорали город. Посіяли цибулю і моркву, посадили картоплю. Зробив для тьоті Лєни "тетамобіль" з дитячої коляски. Вона рада, розглядаючи зелену Новоселицю.
Люди проходять, вітаються. Налагодилося постачання товарів у селі. Наші відбили ворога від Києва, Чернігова, Сум і від Харкова. А от Херсон, Нову Каховку й Енергодар із Запорізькою АЕС ворог захопив ще першого тижня війни. Америка почала постачати нам гаубиці 777 ("три сокири") й далекобійні гаймарси. Навколо Обухова і в місті багато блокпостів, але небезпека окупації минула.
Нашій самообороні готує їсти щодня на Хуторі Катерина Чорна з дочкою Аллою.
Красняни зібрали на це 7200 гривень, крупи та інші продукти возить Василь Сорока,
а м'ясо депутат Верховної ради України Григорій Мамка...
Аж восени 2022 року наші пішли в наступ і вибили ворога із Харківщини. Почали звільняти Луганщину. Але Америка припинила допомогу. Та ми встигли у листопаді ще звільнити Херсон і вибити московитів з Правобережжя. Почалися перебої з постачанням електрики. Гриша Палієнко
зробив нам десятків зо два світильничків з батарейок - світять поночі.
На початку 2023 року тільки й мови, що про підготовку контрнаступу. Нам почали постачати танки леопарди з Німеччини, челенджери з Британії і навіть абрамси із США. Ворог почав бомбувати наші міста іранськими дронами-шахедами, й балістичними ракетами. Ворог має перевагу у повітрі. Сотні наших пілотів навчаються у США та Європі літати на f-16. Тисячі наших бійців освоюють техніку, бронемашини бредлі в Європі. Ось-ось наші почнуть звільняти південь України. У червні 2023 року ворог несподівано підірвав Каховську греблю і половина Херсонщини затоплена. Генерал Суровікін бетонує три лінії оборони на окупованих землях. Наші таки пішли їх проривати на запорізьких землях, де все заміновано. Але вдалося нам ціною надзвичайних зусиль прорватися лише на фронті 20 кілометрів і на глибину 10 кілометрів і звільнити Роботине. Наступ захлинувся. Зеленський зняв Залужного з командування разом з групою генералів навколо нього, бо його шанували в народі. Став головнокомандуючим генерал Сирський. У 2024 році від США була нам допомога піпеточними дозами. Пів року трампісти у конгресі блокували виділення допомоги. Нарешті у липні-24 нам таки виділили допомогу у 72 мільярди доларів. Сирський несподівано пішов у наступ на Курщині. Але ворог не зняв війська з Донеччини. Наші мусили відступити з Бахмута й Авдіївки, які були перетворені на щебінь ворожими тонними керованими бомбами.
Восени у дворі сусідів Корнієнків пахне яблуками. Питаю у Василя Миколайовича, показуючи на кілька ящиків червонобоких запашних яблук: - Що ви робитимете з ними? - А он запитай у невістки! Із листя мені усміхається Вікторія: - А це Коля передасть разом з відремонтованою машиною нашим хлопцям на фронт!
У листопаді 2024 року Трампа обрали президентом. В небі над Красним чорними птахами пролетіли на схід наші f-16. У 2025 році Трамп припинив допомагати Україні. Тиснув і далі тисне на Зеленського, змушуючи до перемовин з Московією. У лютому 2025 року Красне ховало своїх синів - бійців 3-ї штурмової бригади Андрія Чумака
Минулий рік запам'ятався потужною операцією ПАВУТИНА, коли наші маленькі дрони знищили до 40 стратегічних літаків на різних летовищах Московії. Це підготувала СБУ на чолі з генералом Малюком. Віцепрем'єру Федорову доручили виробляти дрони. За 2025 рік їх виробили 3,5 мільйони! Дронами і ракетами наші почали палити ворожі нафтопереробні заводи. Аналітики порахували, що знищено більше 20 відсотків ворожої нафтопереробної промисловості. В Московії виник дефіцит бензину і дизелю. Дронами і ракетами наші знищили третину чорноморського флоту Московії, вибивши його з Криму.
На сьогодні
Більше року, як ворог розбомбив Трипільську ТЕС. Наша електрогенерація тримається на трьох АЕС, на трьох ГЕС та Захід підживлює. Протягом доби за чергою 4.2 Красне має світло лише 10-12 годин. Вже три роки, як в хаті я зробив аварійне освітлення від акумулятора на 12 в. В багатьох дворах тарахтять генератори, коло школи теж. В Обухові коло кожного магазину чи аптеки теж стоять генератори. За роки війни в нашому селі відновили роботу дитячого садка та навчання у школі. Збудоване укриття коло школи та дитячого садка. Влітку 2025 року стараннями старости Алли Чорної збудована Алея Слави з портретами шести полеглих краснян.
Серед них Герой України Владислав Пелешенко,
Андрій Петров, Андрій Чумак, Ярослав Чорний, Євген Чорний та Дмитро Даценко.
Наш онук Дмитро Угляренко
пішов на війну добровольцем, воював під Києвом і коло Краматорська. Був поранений і контужений. Комісований з армії. (До цього ще 7 березня 2022 року він з товаришем приїхав до нас у Красне попрощатися. Привіз матір - нашу старшу дочку Ярославу, і сестру - нашу онуку Настю. Питаю Дмитра: маєш позивний? Відповідає, сміючись: "Кузнєчик"!)
Син брата Іван Висота теж доброволець. Воював на півдні України. Двічі поранений. Тривалий час лікувався у шпиталі...
Війна ще надовго
На фронті рівновага. У лютому 2026 року наші звільнили більше 400 квадратних кілометрів у Дніпровській і Запорізькій областях. Нам треба протриматися на один день більше від ворога. Київ вистояв у люті морози без тепла і світла взимку-26.
В Обухові на Піщаній встановлені Намети Незламності - пункти обігріву для родин із дітьми. Фото надала Людмила Кукулевська.
(Ось таку медаль прислав мені Григорій Палієнко):
Українці зберегли державу і це є головним досягненням чотирьох років війни. Здійсниться пророцтво Павла Штепи ще в 1968 році: Україна заб'є осиковий кілок в могилу московської імперії, бо "згинуть наші вороженьки, як роса на сонці". Їх розірве від ненависті.
Додаток від 3 березня 2026 року
Сьогодні в нашому селі ми ховали краснянина-бійця Даниїла Федосійовича Нестеренка 1994 року народження. Боронив Україну з 2023 року. Керував дронами. Загинув біля Великої Михайлівки Дніпровської області від московського дрона. На похорон прийшло багато людей. П'ять священників та дяк із півчою відспівали воїна на площі коло церкви. Данило сирота. Його виховували тітка і дядько Царьови. В Красному він закінчив 9 класів з Похвальним листом.
Пливе кача... Сльози. Слова співчуття... Постріли в небо. Три грудки землі вдарилися об віко труни...
Хай заспокоїться твоя душа, Даньку...
Додаток від 9 березня 2026 року
Скільки ж це років від дня народження Тараса Шевченка? 2026-1814 - це 212 років. Наші рідні прислали світлину з Лівану:
До спорудження першого в Лівані пам'ятника Тарасу Шевченку причетна родина дочки Ірини і зятя Зукана з товаришами-однодумцями...
Сьогодні ж, 9.3.2026, прислав свої спогади краснянин Василь Сорока. Вони досить об'ємні, щоб розміщати їх в коментарях. Читайте тут.
"24лютого 2022рік. Почалась війна, нас москалі бомблять. Перші слова,які я сказав Вікторії зранку. Вона не плакала, просто притулилася до мене. Я в неділю, 20 лютого, був в Обухові в будинку культури. Там відбулось міроприємство до дня пам,яті Небесної Сотні. І вже відчувалася напруга,розуміли,що скоро може бути війна. Мені трохи було легше, бо поїхав на роботу. І зразу під мостом до Григорівки був блокпост організований, машин їхало багато на захід України.З першого дня почали ми розвозити пайки пенсіонерам, продукти в столові при школах, для військових, тероборони. Трохи страшно було вночі, особливо, коли собаки сильно гавкали. Ходили чутки, що в район заходять диверсійні групи. Інколи я вночі просипався, виходив на горище. Дивився,чи ніхто не ходить повз двір. Запам,ятався один випадок,на 2 чи 3 день війни,коли з сторони Долини на малій висоті летів гвинтокрил. Для захисту він, випускав теплові ловушки-ракети. Одна з них долетіла майже до нашої хати. Тоді Віка дуже кричала від страху. Ми ждали весни, роботи в полі, щоб відволіктися. Нам треба було тримати харчовий фронт. Як сказав директор: щоб Українці мали що їсти. З приходом тепла в полях закипіла робота, посівна. Помагали чим могли фронту. Одного разу приїхали з дозволу воєнних журналісти з Японії.
Через перекладача розпитували про посівну, про ставлення до москалів. Вони побачили, що ми, Українці, не падаємо духом. Пізніше скинули мені ролик, де було моє інтерв'ю на центральному телебаченні Японії. Вони захоплювалися нашою стійкістю. Потім ще раз приїзжали літом під час жнив, щоб переконатись, як ми працюємо.
Це все вже історія, ми вистояли. І думаю, що Україна розквітне. Так, як було раніше, не буде, але Україна вистоїть!"
Я отримав відгук від своєї однокласниці - інтернатівка Олександри Зальоток:
"Доброго дня мій хороший однокашнику - бачиш, я уже на тебе не кричу, як в інтернаті, і не кажу тобі ,,і відлізь'', а так гарненько називаю: отже, ,,задавако''- Висота, прочитала я твій твір на тему: ,,Чотири роки війни''. Ну, що тобі сказати? Допис безумовно гарний, насичений багатьма прикладами про здруженність людей вашого скромного невеличкого села, особливо у цю тяжку страшну добу для України... Так, війна нікому не приносила добра. Війна - вона прийшла до нас, на Україну лютневим передсвітанковим ранком у четвер... у ту хвилину, коли мені подзвонили о 4:20 і озвучили: ...війна... і в той же мент мені здалося, що все перевернулося до верху дном... і не встигла я щось подумати, тобто: що і як, і куди, мене подруга тут же просить прийти до її мами, а вона поїде до дочки забрати внучку... я відповідаю так і, одягнувшись, вискакую у непроглядно тьму. Світло на вулиці включають о 6:00, але поки вийшла на дорогу, то стало прозоріше. А потім стало щось важко гупати по землі.. ніби якісь трьохтонні кулі упали на землю і то було тричі в різний час інтервалом десь через 15 - 20 хвилин. Включивши телевізор, почула, що троє рашистів, зайшовши в Ірпені до квартири одного співробітника-атомщика, що працював у Києві в інституті ядерної фізики і в упор його розстріляли..., а далі передають, що ж.д. вокзали та автовокзали переповнені пасажирами..., я тут же звоню сестрі, щоб вона терміново виїжджала із дочкою у Львів, а там розберетеся куди далі. Я зрозуміла, що рашисти полюють на наших вчених, вони обидві доктора наук медичних і історичних... Таксі коштує до Львова три тисячі доларів -дороговато..., тоді я знову дзвоню до племінниця і кажу їй, щоб вона відправляла доньку свою - студентку, а вона мені, що уже шукає таксі , а із її дочкою іще буде одна студентка. От і вийшло їх 4 - особи, а це означало по 750 доларів на одного, але виїхали вони 28 - го лютого. Ну, от я трохи заспокоїлась. А у п'ятницю на другий день війни сусід Юра запитує чи єсть у мене якісь пляшки на коктейлі Молотова, то я із радістю віддала десь більше 50 штук із під пива та й заодно прошуся, щоб і мене прийняли працювати, але він каже, що там стільки молоді, що немає де і стати, якщо потрібно буде, тоді покличемо. А далі - в магазини в яких пусто, пусто, пусто. А тут сусіди, ніби зговорилсь: сусідка -два відра картоплі несе і відро буряка із морквою, а її чо ловік літрову баночку меду, бо, каже, до дня народження далеко то, я зараз дарую. А Вовин друг (також сусід) несе п'ятилітрову флягу олії і баночку лососевої ікри. Мені було так незручно, п сусідка каже: Олекс. Петр., У нас, слава Богу, є, а ви поїхали до магазинів, а вони усі пусті, навіть немає солі, то будь-ласка, візьміть... Це була п'ятниця, то я тут же зварила борщ, бо варю цілу кастрюляку на п'ять днів, а суп - на два дні маленьку кастрюльку. Тут приятелька моя каже, що можна щось купити на базарі. Поїхала я у неділю на базар, а там рис по 70 грн, а гречка по 110 грн, то я купила по 40 грн пшеничної крупи там, де продають пшеницю для скота і птиці. Думаю, що із пшениці іще смачніша каша.От такі були мої перші дні війни...Я іще раз хочу підкреслити дружбу та згуртованість українців під час великої біди. Звичайно, сім'я не без урода, але в основному, під час будь-якої..."
Це відгук від Олександри Зальоток:
Доброго дня мій хороший однокашнику - бачиш, я уже на тебе не кричу, як в інтернаті, і не кажу тобі ,,і відлізь'', а так гарненько називаю: отже, ,,задавако''- Висота, прочитала я твій твір на тему: ,,Чотири роки війни''. Ну, що тобі сказати? Допис безумовно гарний, насичений багатьма прикладами про здруженність людей вашого скромного невеличкого села, особливо у цю тяжку страшну добу для України... Так, війна нікому не приносила добра. Війна - вона прийшла до нас, на Україну лютневим передсвітанковим ранком у четвер... у ту хвилину, коли мені подзвонили о 4:20 і озвучили: ...війна... і в той же мент мені здалося, що все перевернулося до верху дном... і не встигла я щось подумати, тобто: що і як, і куди, мене подруга тут же просить прийти до її мами, а вона поїде до дочки забрати внучку... я відповідаю так і, одягнувшись, вискакую у непроглядно тьму. Світло на вулиці включають о 6:00, але поки вийшла на дорогу, то стало прозоріше. А потім стало щось важко гупати по землі.. ніби якісь трьохтонні кулі упали на землю і то було тричі в різний час інтервалом десь через 15 - 20 хвилин. Включивши телевізор, почула, що троє рашистів, зайшовши в Ірпені до квартири одного співробітника-атомщика, що працював у Києві в інституті ядерної фізики і в упор його розстріляли..., а далі передають, що ж.д. вокзали та автовокзали переповнені пасажирами..., я тут же звоню сестрі, щоб вона терміново виїжджала із дочкою у Львів, а там розберетеся куди далі. Я зрозуміла, що рашисти полюють на наших вчених, вони обидві доктора наук медичних і історичних... Таксі коштує до Львова три тисячі доларів -дороговато..., тоді я знову дзвоню до племінниця і кажу їй, щоб вона відправляла доньку свою - студентку, а вона мені, що уже шукає таксі , а із її дочкою іще буде одна студентка. От і вийшло їх 4 - особи, а це означало по 750 доларів на одного, але виїхали вони 28 - го лютого. Ну, от я трохи заспокоїлась. А у п'ятницю на другий день війни сусід Юра запитує чи єсть у мене якісь пляшки на коктейлі Молотова, то я із радістю віддала десь більше 50 штук із під пива та й заодно прошуся, щоб і мене прийняли працювати, але він каже, що там стільки молоді, що немає де і стати, якщо потрібно буде, тоді покличемо. А далі - в магазини в яких пусто, пусто, пусто. А тут сусіди, ніби зговорилсь: сусідка -два відра картоплі несе і відро буряка із морквою, а її чо ловік літрову баночку меду, бо, каже, до дня народження далеко то, я зараз дарую. А Вовин друг (також сусід) несе п'ятилітрову флягу олії і баночку лососевої ікри. Мені було так незручно, п сусідка каже: Олекс. Петр., У нас, слава Богу, є, а ви поїхали до магазинів, а вони усі пусті, навіть немає солі, то будь-ласка, візьміть... Це була п'ятниця, то я тут же зварила борщ, бо варю цілу кастрюляку на п'ять днів, а суп - на два дні маленьку кастрюльку. Тут приятелька моя каже, що можна щось купити на базарі. Поїхала я у неділю на базар, а там рис по 70 грн, а гречка по 110 грн, то я купила по 40 грн пшеничної крупи там, де продають пшеницю для скота і птиці. Думаю, що із пшениці іще смачніша каша.От такі були мої перші дні війни...Я іще раз хочу підкреслити дружбу та згуртованість українців під час великої біди. Звичайно, сім'я не без урода, але в основному, під час будь-якої..."
"А ще мене дуже вразило, коли я побачила цілими юрбами хлопців та зрілих чоловіків, від 18-ти до 50- ти років юрбами ішли без попередження і виклику до військомату. Мій внук також явився до військомату на другий день, але його не взяли - стеноз серця у нього із дитинства.Толя,мене вразило, коли ти описуєш, як ваші Красненські хлопці, враз згуртувавшись, і уже зробили своїми силами оборону свого села під орудою голови сільради.Такі хлопці - це гордість вашого красивого людьми села.А ще, Толік - найкращий учню нашої прекрасної Трипільської школи - інтернат, я хочу в шанобі схилити голову перед захисником своєї Вітчизни - Угляренко Дмитром і побажати Йому здоров'я, радості, щастя і безмежного незрадливого кохання на довгі літа і нашу Україну підняти ще до вищих висот,бо це саме у його руках і у таких, як він, мужніх хлопців бо Україна буде вести усю Європу до належних висот і широт..."
Аж сьогодні прислали свої спогади Олена Артюшенко:
"Я не дуже охоча фіксувати усі подробиці тих перших днів. Та й більшість їх вже забулася. Тоді все було "на автопілоті". Особливого страху не було. Гонитви за харчами - теж. Яка різниця, коли що закінчиться? Головну місію виконувала українська самооборона. НА неї були спрямовані усі погляди і сподівання. В нашій хаті теж жила купа народу. Частина з них (племінниця і дружина племінника з дитиною) у загальному потоці машин попрямували до західного кордону. А я зайняла своє координуюче крісло у волонтерці на Чаплінського,7. Туди спрямовувалися усі логістичні потоки Обухова і округи. Цілими днями в приміщенні лунало українське радіо, яке приніс Сергій Сак. Він теж тут був постійно. Добиралася з Красного до Обухова попутками, бо маршрутка ще не ходила. А коли потепліло, я пересіла на велосипед - дуже зручно бути незалежним від графіка маршрутки. Було все тоді: і готування обідів, і придбання хліба, і речі для біженців, і роздача гуманітарки, і посилки для маріупольців, у збір допомоги для воїнів. Поступово відходили від оціпеніння волонтери і бралися до роботи. Зразу ж відновилося плетіння захисних засобів у мистецькому центрі. Там було дуже холодно, але працювали невтомно. Вже пішли перші замовлення. Але матеріалів на сітки і хухи не було. Рвали постільну білизну, відвозили на фарбування у Трипілля до Новохатьків. Сушити ще не було де. РОзвішували сітки на огорожу друкарні і прокуратури. У кінці березня ми поставили перший намет біля Велмарта, з'явилися кошти. Почали хоронити і перших загиблих на півночі Київщини, збирали гроші для родин. Волонтери проводили на вічний спочинок. кожного загиблого... Узнали про безчинства рашистів в окупованих Ірпені, Бучі, Гостомелі. В Гостомелі моя подруга Ніна МИхайлишин витерпіла орків у себе в хаті (на якій майорів жовто-блакитний прапор!), а потім їй з чоловіком вдалося якось вирватися і добратися до МАрхалівки, де жила колега Таня Захарченко. Там вони пробули кілька місяців, а потім вже аж під осінь повернулися до звільненого Гостомеля. Словом, згадуються лише деякі деталі того періоду. Найгнітючіше тоді було узнавати про безперешкодний захід орків на північ Київщини, на Чернігівщину, Сумщину... і відверту здачу півдня. Це не повинно бути забутим"...
Це світлина учнів Обухівського ліцею ім. Малишка, які в мистецькому центрі допомагали "Материнському серцю" в перші дні війни. Друга праворуч стоїть Олена Артюшенко.
Додаток від 23 квітня 2026 року
У Вайбері є платформа, на якій сотні краснян щоденно спілкуються між собою. Два дні тому там було розміщене якимось Сергієм повідомлення-застереження, що на в'їзді в село є "охотніки". Я написав там поруч, що це повідомлення для тих, "хто ховається під спідниці". Цим я зачепив проблему ухилянтів від мобілізації. Це набрало менше двох десятків схвалень. Згодом Анна Сокирко написала "будьте обачні" і розмістила таку світлину:
Якась Світлана написала мені особисто: "це для тих, хто хочуть жити". Я їй відповів:
"Хотіли жити, Світлано, і ті семеро краснян, яких ми поховали. Хочуть жити ті півсотні краснян, які боронять Україну і нас нині. Вони віддають своє здоров'я і життя за те, щоб ми в селі жили вільно без московитів. Після перемоги вони повернуться в село і запитають ухилянтів, чому вони не прийшли на поміч. Запитають і тих "добросердечних", які допомагали їм ховатися під спідниці. Отоді наші оборонці не захочуть жити з ними поруч... Висновок: ховаєшся від боротьби зараз, бо хочеш жити, а доведеться утікати з села потім від сорому і ганьби".