ДахаБраха-10.26
Анатолій ВИСОТА: ДахаБраха - погляд з Красного, 1,10.26
#мистецтво
Сьогодні субота 24 жовтня 2026 року, триває 1704 день війни, це рівно 4 роки і 8 місяців. За минулий місяць боїв завершилася операція "Вівальді": третій армійський корпус Білецького розгромив 22 і 25 армії ворога, вийшов на річку Жеребець, звільнивши сотні квадратних кілометрів нашої землі. Цим відсунута загроза окупації наших Слов'янська і Краматорська+. Наші знищили 51 відсоток нафтопереробної промисловості ворога. З-за блокади Іраном надходження нафти через Ормузську протоку виросли ціни на бензин і дизель у США. Трамп дозволив Росії продати 4 мільйони тонн дизелю у США. Він став на бік ворога, примушуючи Україну до капітуляції. Він обмежив розвіддані і швидкість старлінка. Ми не маємо чим збивати балістичні ракети. Знову вони розбомбили Трипільську ТЕС і Київський КПК в Обухові. Але Європа нам допомагає. ЄС остаточно відмовляється від енергоносіїв з Росії. Божевілля Трампа, схоже, що приведе до його поразки на виборах 3 листопада 2026 року. Знову почалися у нас стабілізаційні відключення електрики. Але паніки нема...
Це театрал Владислав Троїцький
Анатолій ВИСОТА: ДахаБраха з Красного, 1,10.26
#мистецтво
Із Іриною ми були 18 жовтня 2026 р. в Києві на концерті гурту ДахаБраха. Три жінки і чоловік віком 40-50 літ створили на сцені Жовтневого палацу те, що я ніколи не бачив. Художній керівник гурту Владислав Троїцький - автор вистав. Чоловік Марко Галаневич, лисий і з чорною бородою, схожий на нашого зятя, грав на акордеоні, гітарі і дримбі ще й співав. Жінки - колишні артистки із київського театру ДАХ, у високих чоловічих баранячих шапках, насунутих на брови, теж грали на різних інструментах і теж разом співали.
Ніна Гаренецька (нижче середнього зросту) грала на віолончелі і на басовому барабані. Ірина Коваленко (праворуч від Марка)
сиділа по центру і грала на клавішних і барабанах. Ліворуч сиділа Олена Цибульська (поруч з Іриною), яка дуже вправно грала на ударних інструментах і мала голос сопрано. Стиль виконання народних пісень ЕТНОХАОС. Білети у партері більше 2000 гривень, а на четвертому ярусі по 700 гривень. Ми перебрались з нього вниз аж на амфітеатр, нависаючий над партером, тричі пересідаючи.
Всі місця були заповнені. Люди сиділи й на сходах, танцювали поруч з кріслами. Сам палац тепер називається Міжнародний центр культури і мистецтв (1842). Це колишній інститут шляхетних дівчат.
Тому й вулиця називається Інститутською. Палац - величезний театр з двома тисячами крісел для глядачів. Спочатку ведучий Олександр у жовтих шароварах проводив благодійний аукціон: наприклад, барабанні палички дісталися комусь за 3 тисячі, а книги з підписами Бориса Джонсона і учасників гурту продалися по 25 тисяч. Олександр зібрав сотні тисяч гривень. Це і вся виручка від трьох концертів пішла для ЗСУ. І ось вони заграли і заспівали. Вступ був просто громовим. Я сказав дочці, що так можна і вмерти. Деякі пісні були просто щемливими, ось як ПЛИВЕ ЧОВЕН або ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА. Публіка - це грошовита молодь віком 20-30 років. Справді підростає майбутня еліта, погодився я з Іриною. Ось заспівали про наше військо і ми всі встали.За пів години до завершення концерту оголосили червону тривогу. З потоком людей ми вийшли з палацу і спустились до метро на станції МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Хрещатик креслять машини, будинки освітлені, метро працює, у поштамті половина вікон зафанерені. Жовтневий палац бомбили у травні, деякі вікна вибиті цілком і ми бачили крізь них потоки води від зливи у дворик.
Враження від концерту незабутнє. Все побачене й почуте зміцнює впевненість, що Київ вистоїть!
Сьогодні в мене був четвертий день роботи на Низеньких гробках. Більше як 30 років тому, коли ще були живі наші батько і мати, за порадою матері ми почали ставити на могилах рідних гробнички, а на хрестах поставили таблиці із нержавіючої сталі. На Низеньких гробках коло могил батька і діда Олекси поховали ще трьох: т. Поліну - матір Людмили - дружини брата Миколи; брата Миколу і невістку Людмилу. Земля від двох останніх могил розкидалася на всі боки і сталося так, що три гробнички стали ніби втоплені в землю. Отож за перші 2 дні я підняв гробничку на батьковій могилі на 15 см і приніс 20 відер землі.
А за другі 2 дні я проробив схоже із гробничкою діда Олекси. Сьогодні якраз з цим завершив. А вранці спочатку я пройшовся гробками, щоб побачити, де поховані друзі мого дитинства. Анатолій Іванович Бєзмєнов похований у 2005 році. А його батько Іван Савович похований у 1986 р. А на краю гробків похований у 2015 році Лимаренко Володимир Михайлович. Там стоїть йому пам'ятник.
Додаток від 30 жовтня 2026 року Після концерту
ДахаБраха - це ознака відродження української культури. Три виконавиці народжені у 1980-82 роках у Києві у родинах, які стали російськомовними. Тобто ці родини прийняли російську культуру за свою. І єдиною пуповиною, яка живила Україною підростаючих дівчат, були далеко в селах дід із бабою... І ось пульсуюча українська жилка створила диво: трійко юних киянок стали співати українські пісні у дитячому гурті ЯВОРИНА. Потім ці дівчата стали навчатися в Київському університеті культури і мистецтв на факультеті фольклору. Подорожі по всій Україні, запис старовинних пісень і дівчата: Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко та Олена Цибульська заспівали знову разом у студентському гурті КРАЛИЦЯ. Потім акторська робота у театрі ДАХ, який ще у двотисячні роки був російськомовним. Але час і монолітний камінь перетирає на пісок. У 2004 році при вказаному театрі дівчата утворили ДахуБраху, одягнувши високі чорні баранячі шапки. Тоді до них приєднався і Марко Галаневич в білій шапці, він якраз кінчав навчання на філології в Університеті Шевченка. Саме тоді з них сформувався гурт національно свідомої молоді. Мені більше подобаються українські пісні у традиційному виконанні, коли чується кожне слово і кожний звук. От як пісні у виконанні Тріо Маренич, Оксани Білозір або Василя Зінькевича. ДахаБраха ж обрамлює, навіть зашиває українські пісні в сучасні речитативні ритми. Це вводить слухачів і глядачів у дивне радісне єднання. Марко називає це творення радості дахібрахією. Років так з 20 тому ще в роки співпраці із Народним Оглядачем Ігоря Каганця для позначення схожих процесів я придумав нове слово РАДІЯ. Воно означає діяльність, яка породжує серед радійців взаємну радість. Отже концерт ДахиБрахи - це і є приклад Радії. А життя триває: дівчата повиходили заміж, Ніна викохує сина, їхня пісня ВЕСНА творить навколо нас Радію...
Додаток від 1 листопада 2026 року
Це прислала відгук Людмила Кубрак, яка живе в Таценках:
Пане Анатолію,доброї ночі.
Вчора прочитала ваш допис.Було цікаво.
Теж була з сином на концерті- виставі ДахиБрахи ще до 2022 року.Так само багато молоді, танцювали з місць, зал був заряджений, довго не відпускали - просили « на біс».
Дякую, що поділилися.
Міцного вам здоровʼя і нових добрих вражень від життя.