Анатолій ВИСОТА: Василь КРУТОВ - ЗНАЙОМСТВО (1)-02.17

Василь КРУТОВ: ЗНАЙОМСТВО (1)

Кілька слів спочатку
Коли людина займається якоюсь суспільно значимою справою, то з-зовні на це можлива двояка реакція: або в створенні додаткових перешкод, або в заохоченні розвитку такої справи. Великий Узгоджувач, а це ще одне, вже моє, визначення Бога (Творця, Великого Космічного Розуму+), посилає такій людині помічників, учителів, які разом стають соратниками, і тоді така суспільно значима справа отримує імпульс для розвитку. Я вже так років із 30 займаюся встановленням для себе й свого оточення картини світу, близької до істинної (1), та років із 50 творенням Самостійної України (2). І ось на початку 2016 р. мені в поміч (а може я йому?) був посланий Василь Крутов – генерал і дослідник-філософ.
Що цьому передувало
Із 1960 по 1964 роки я навчався в Трипільській школі-інтернаті разом із Петром Матвієнком. Це навчання й виховання дало нам знати, що Україна щось важить у нашому житті. В 1966 році на другому курсі університету я познайомився із Іваном Гончаром – відомим скульптором, і в його домашньому музеї на Печерську в Києві пройшов школу україністики і став україноцентристом.
З 1989 по 1992 р. ми з товаришами організували Обухівську районну організацію НРУ і це була наша боротьба за незалежну Україну. У 2005 р. відбулися перші конференції БУТТЯ УКРАЇНЦІВ, які з товариством започаткував Петро Матвієнко. Метою цих конференцій було вироблення нового світогляду і нового способу життя українців. До 2016 р. відбулося більше 15 таких конференцій і на багатьох з них я був доповідачем.
Здається з 2012 р. я був уведений в оргкомітет вказаних конференцій, де й познайомився із Віктором Бабієм – лікарем та екстрасенсом. Він вважає, що причиною багатьох хвороб є задавнений страх і на своїх семінарах вчить, як позбавитися від страху і позитивним тестом такого навчання є ходіння босих людей по розжареному вугіллю. На одному з засідань оргкомітету Бабій навчив нас ПРАВИЛЬНИМ ОБІЙМАМ, при яких відбувається позитивний енерго-інформаційний обмін.
Влітку 2015 р. ми з дружиною вже втретє приїхали в Ліван в гості до дочки, зятя й онуків. Якось ми сиділи в затінку ялинок і пальм та попивали матті. З нами був ліванський журналіст Імадеддін Раеф і ми обговорювали, як перекласти арабською «Бейрутські оповідання» Агатангела Кримського, а потім видати їх окремою книгою. Дізнавшись про те, що ми готуємось до подорожі на південь Лівану, Імад порадив нам заїхати і в Кану Галілейську, а як вдасться, то й побувати на могилі фінікійця Хірама — архітектора й будівника храму царя Соломона. Це й не дивно, бо Імад родом із Тиру, царем якого і був колись Хірам.
Вже вечоріло, як ми верталися з подорожі дорогою на Бейрут, але таки збочили на десяток кілометрів праворуч і таки знайшли ту біблейську Кану Галілейську, яка виявилася звичайним ліванським містом з асфальтом і багатоповерховими будинками. Ми шукали той будинок, де на весіллі Ісус Хрестос перетворював воду на вино. Місцеві мусульмани-шиїти крутили головами і казали, що про це нічого не чули. Але таки хтось десятий чи двадцятий згадав, що на окраїні міста є ПЕЧЕРА ІСУСА. І ми в тій, визнаній Ліванською республікою, печері таки побували. На згадку про ту подорож я відколов із стіни кілька камінців. Вже темніло і до могили Хірама ми не поїхали ще може й тому, що дізналися, що там шиїти влаштували смітник.
Кілька років я був автором сайту Народний Оглядач і мав там якийсь авторитет. У відмічених вище двох справах мого життя мав я там соратників Ігоря Каганця, Тимура Литовченка та інших. Щоб пожвавити спілкування на сайті, в грудні 2015 р. я провів творчий конкурс по складанню ВЕСЕЛКОВИХ РЕЧЕНЬ. Світло розкладається призмою Ньютона на сім кольорів і, щоб учням легше було запам’ятати їх послідовність (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій і фіолетовий) учасники конкурсу кинулися складати речення, в якому перша літера слова відповідала б першій літері кольору веселки.
Я визначив наперед, що переможцям конкурсу вручу камінець із печери Ісуса, що в Кані Галілейській. Це було жваве творення веселкових речень, обговорення й голосування самими ж авторами й коментаторами сайту. Одним із переможців виявився Тимур Литовченко, а ось і його веселкове речення:
“Чули оце: життя земне без совісті – фальш”?
День зустрічі
У Києві живе мій брат Олександр Наконечний. Він математик, доктор фізико-математичних наук, професор, член-кор. Української Академії Наук та Президент Академії Вищої школи України. То він і запросив мене на свій 70-літній ювілей. Отож 10 січня 2016 р. я й поїхав в Київ і спочатку заїхав на Поділ до Тимура, щоб познайомитися і вручити йому приз. Вулиця Костянтинівська була засипана снігом. Тимур вразив мене своєю гостинністю, масою і милицями в кутку. Було жарко. Господар показав кілька своїх книг і дві підписав мені в дар. Потім похвалився заскленою шафкою-сервантом, де матеріальними слідами було відображене майже все Тимурове життя. Там сяяли Золоті медалі за школу й КПІ, дзвеніли мечі та кубки й кололися булави – відзнаки за літературну діяльність. Здавалося, що не вистачало ще гармат і порохового диму. Крім камінця з Кани Галілейської я, здається, привіз йому ще дещо…
Наближався січневий вечір і поїзд метро хутенько привіз мене на Виставку. А звідти глибокими стежками, протоптаними у снігу, я вперше отак навпростець поруч корпусів університету і добрався до вул. Ломоносова, де, о, є що згадати, на її початку минули мої студентські роки в гуртожитках №7 і 9. А ось і осучаснене кафе «Мрія», де була колись студентська їдальня, названа жартома студентами крематорієм з-за високого цегляного комина.
На другому поверсі і зібралися гості, переважно співробітники і друзі ювіляра. Крім родичів брата та кількох знайомих із тої сотні гостей всі мені були на одне лице. «Буде ще генерал Крутов і його дружина Надія Шестак – народна артистка. Ну ти ж знаєш!» — проказала мені на вухо Галя – братова дружина. Столи ломилися від вишуканих страв і напоїв. Грузини привезли кілька ящиків вина, де на пляшках ми здивовано впізнавали ювіляра. Мікрофон перелітав від столу до столу. Гості не скупилися на теплі слова, а деякі й несли до чолового столу подарунки та оберемки яскравих квітів. Там були і книги, й художні картини. Делегація з Чехії подарувала, здається, велику картину з портретом брата в оточенні формул.
Коли мікрофон потрапив до моїх рук, я підійшов ближче до столу, а брат підвівся. Я проказав вітання й побажання від краснян й передав ювіляру малесенький букет із кількох гілочок калини в обіймах зеленого барвінку. Коли гості розібрали, що все це було звільнене з-під снігу у дворі, де народився ювіляр, то притихли. І вони заніміли, коли я підняв кулак і сказав, що в ньому міститься головний подарунок, а що саме, то навряд, щоб хтось здогадався. І тут я розповів про Кану Галілейську, в якій Ісус на весіллі перетворив воду на вино, а потім розкрив долоню й показав камінець із печери Сина Божого. Оскільки із залу не було видно той камінець, то я й передав його Василю Крутову, який сидів ближче до брата Олександра і попросив засвідчити подарунок. Крутов звернувся до залу зі словами: «Свідчу, що це справді камінець світлого кольору. Він твердий і з гострими гранями!» — і передав ювіляру.
В перерві до мене підійшла Надія Шестак, похвалила і сказала, що мої слова пройняли і її та так, що аж перехопило у горлі. Потім підійшов і Василь Крутов і ми разом зазнимкувалися. В нагороду за добре слово я навчив Надію і Василя семи-секундним обіймам. Згодом подружжя розпрощалося з усіма, Василь покликав мене з собою на перший поверх до роздягальні. Там він подзвонив комусь і через хвильку з хмарою морозного повітря влетів і виструнчився ординарець, а я згадав, що Василь Крутов генерал. Він ще раз подякував мені за практику енерго-інформаційних обіймів й подарував свою книгу у незвичайному пакеті. Ми ще раз обнялися і я відчув Василеву козацьку міць і помітив, що він вищий за мене сантиметрів на 5-6 і має зріст близько до 180 см.
(Далі буде)