Майстерність -10.23
Анатолій ВИСОТА: Приклад майстерності, 1, 10.23
#постаті
Сьогодні неділя 8 жовтня 2023 року і я лаштую черговий допис.
Минув ще один місяць війни і наші звільнили землі вже за селами Роботине і Вербове в Запорізькій області і вже воюють коло Новопрокопівки. Там тривають запеклі бої. Рашисти спробували оточити там наші війська. Але і в обороні наші вміють воювати. За тиждень наші знищили чотири полки добірних військ. До Токмака - вузла залізниць і автодоріг, 18 кілометрів. Коли ці дороги будуть перерізані, то постачання Криму з РФ припиниться. Сподіваюся, що наші це зроблять у жовтні-листопаді.
Не всі люди вміють переказати прочитане або почуте від інших, хочби ту казку "Про курочку Рябу". А описати почуте або прочитане уміють взагалі одиниці з нас. Майстерність письменника проявляється в здатності побачити-уявити, а потім описати дрібниці з життя. Коли таке ви помітили, читаючи щось, то це написав не просто письменник-майстер, а ще й маючий талант.
Ірена Карпа (1980 р.н.)
Ця жінка не лише письменниця, а й співачка та телеведуча. Кілька років вона працювала в посольстві України у Франції. Недавно я прочитав її дивний роман "Піцца "Гімалаї".
Він про життя в Києві, про подорожі, зокрема й по Індії. Раджу прочитати й вам. Він є і в інтернеті.
З життя комах
Талановита Ірена Карпа описує відносини комара з мурашками в романі "Піцца "Гімалаї'. Трохи поясню. Молода киянка Редька (Радеша) подорожує Індією із своїм "хрещеним братом" Дордже. Післяобідня спека мучить їх в якомусь селі. Вони нидіють на автобусній зупинці, яка є разом магазином і хатою для китайця з родиною. Автобус ходить раз на добу. Є час роздивитися розвішані на стінах світлини і пташок у клітках, розвішаних під дашком. Редька присіла на диван і помітила мурашок, зайнятих своїми ділами на чітких траєкторіях по подушці. Вона кинула їм кілька крихт із рисової булочки, яку сама вже доїдала. А далі із с.180:
"...І тут Редька ненароком штовхнула ту подушку на дивані, й з неї вниз, знову до зажерливих мурах, упав уже геть знесилений малярійний комар - він і до того був наче п'яний, певно, від антимоскітного куріння. Цього разу мурахи зреагували швидко: тут же кинулись на нього зусібіч. Хапнули бідолаху за ноги і за тулуб, притисли донизу. Одна нетерпляча мураха відразу ж відгризла йому ногу. Комар ще трохи жив - кволо тріпотів своїм сірим прозорим тільцем і рештою тендітних довгих ніжок. Тоді інша мурашка кинулася йому до голови - і за секунду комар уже був мертвий, а мурахи розмірено продовжували його розчленування.
- Н-да. Кошерно вони його...- зітхнув Дордже.
- Ага. А ми їм..."
Я зараз закінчую читати роман ПОВЕРНЕННЯ Еріха Ремарка. Він про німецьких солдат, які повернулися з фронту у Франції після поразки Німеччини у 1918 році внаслідок революції і втечі кайзера. У солдат в голові продовжується війна і до багатьох стало доходити, що їх навчили вбивати інших людей, а це є злочином. На сторінці 350 і далі є описання почуттів одного з солдатів, що є ще одним прикладом майстерності:
"Минули роки? Чи тільки дні? Немов туман, немов віддалена гроза хмарою повисло над горизонтом минуле... Галявини світяться в блиску пізнього літа. Лежиш на лузі. Голова потонула в густій траві, травинки хиляться з боку на бік, вони вміщають в собі весь світ, нічого більше не існує, крім легкого їх похитування в ритмі вітру. Там, де росте трава, вітер шарудить в ній, тихо побрязкуючи, наче коса десь удалині, а якщо серед трави росте щавель, звук вітру темнішає і глибшає. Треба довго лежати та слухати, поки вловиш його.
Але потім тиша таки оживає. Крихітні мушки з червоними цятками на чорних крильцях густо обсипали стебла щавлю і погойдуються разом з ними. Джмелі, як маленькі аероплани, гудуть над конюшиною. Сонечко самотньо і наполегливо підіймається на самий кінчик високої травинки. Мураха добирається до моєї куртки та зникає в тунелі рукава. Вона тягне за собою суху билинку, набагато більшу за себе. Відчуваю легке лоскотання на шкірі й не знаю, мураха це чи билинка тягнуть по моїй руці тендітну смужку життя, викликаючи тонке тремтіння. Але раптом у рукав дмухнув вітерець, і я відчуваю: найніжніші любовні доторки мають видатися грубими з цим відчуттям подиху на шкірі..."
Вкотре вже перечитую книгу Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра". Том у церкві слухає нудну недільну проповідь священника й молитву. На стор.50 і далі надибав ось таке: "...Посеред молитви на спинку лави перед Томом сіла муха й почала краяти йому душу: вона то терла одна об одну складені докупи лапки, то охоплювала ними голову й так завзято шурувала її, що мало не відривала від тулуба - аж видно було тоненьку, як ниточка, шию; то погладжувала задніми лапками крильця й розправляла їх, наче фалди фрака; одне слово, робила весь свій туалет так спокійно і незворушно, ніби почувала себе в цілковитій безпеці. Власне так воно й було: хоч як свербіли у Тома руки схопити її, утнути таку штуку під час молитви він не зважувався, бо вірив, що цим занапастить свою душу. Зате як тільки священник дійшов до кінця, Томова рука сама подалася вперед, і на слові "амінь" муха опинилася в полоні. Та тітка Поллі застукала його на гарячому і звеліла випустити муху...".