Історія давньої Троєщини: цікаві факти та добірка архівних фотографій
Історія Троєщини починається з давніх-давен. Місцевість згадується ще 1026 року. Літописи свідчать, що у місці сучасного мікрорайону тоді розташовувалися князівські палаци. 1670 року Троєщина вже згадується як село, назву якого вже можна впізнати - Троєтчина.
Територія нинішньої Троєщини стала Києвом 5 березня 1982 року. А до цього часу це було село Вигурівщина та село Троєщина.
Згадка про село Троєщина вперше зафіксована в документах у 1667 році. Її назву пов’язують з Троїцьким (Микільським) шпитальним монастирем, якому належали навколишні землі.
Назва Вигурівщина походить від імені київського урядовця Станіслава Виґури (Векгури), якому польський король Сигізмунд III подарував у 1607 році ці землі «під ключництво і городництво».
Більша частина населення була закріпачена. Всі родючі землі поділили між собою монастирі, залишивши для «посполитих» лише піщані грунти. Практично весь місцевий люд відбував монастирську панщину чотири рази на тиждень: працювали на полях, ловили для ченців рибу, збирали мед, заготовляли дрова.
У XIX столітті в Троєщині і Вигурівщині працювало лише два училища та чотири лікарні. Місцеве населення працювало в артелях, плело кошики з лози та продавало молочні продукти.
У 60-х роках села почали спеціалізуватися на відгодівлі великої рогатої худоби. Тут були будинок культури, бібліотека та дві школи з вісьмома класами навчання. І навіть окрема медицинська амбулаторія.
У 80-х роках у селищах Вигурівщина та Троєщина ніби зупинився час. І тоді, як на Воскресенці, Березняках, Лісовому та Комсомольському масивах люди пізнавали блага цивілізації, мешканці цих двох сіл випасали коней та брали воду з колодязів. Тоді тут не було ще жодної багатоповерхівки.
Більша частина колишнього села Вигурівщина увійшла до складу Києва 1982 року, а Троєщина - 1988 року. Її населення складало 3 600 осіб. Село не було газифіковане, мешканці скаржились на постійні перебої зі світлом, а на всю Троєщину припадало 11 телефонів.
Троєщину зводили швидкими темпами і зробили район вищим, ніж інші. Річ у тім, що черги на квартири в 1970-80-е роки були величезними, тож людей потрібно було розселяти. Кращим для цього виходу було будівництво «кам'яних джунглей» — широкого і високого міського житлового масиву.
Тут почали будувати 22-поверхові будинки, які на той час були найвищими у місті.
Нові троєщинські вулиці називали, як правило, на честь діячів культури. Так на мапі Києва з’явилися імена архітекторів Вікентія Беретті та Володимира Ніколаєва, письменників Оноре де Бальзака та Теодора Драйзера, поетів Володимира Маяковського та Марини Цвєтаєвої.
Квартири у троєщинських новобудовах вважалися доволі комфортними: просторі помешкання з лоджіями, вбудованими шафами та підсобними приміщеннями. Частину квартир в троєщинських новобудовах тоді отримали жителі Прип’яті, переселені до Києва після аварії на ЧАЕС, а також мешканці київських «комуналок».
У 1990-х роках Троєщина обзавелася й власною сакральною спорудою — Свято-Троїцькою церквою.
Місцеві згадують, що у 1980-х роках на весь мікрорайон була збудована лише одна школа. А ще була величезна транспортна проблема. Враховуючи кількість людей, які живуть у районі Троєщини, метро на території житлового масиву було необхідне ще з часів СРСР. Воно й планувалося. На Троєщину мали прокласти окрему гілку Київського метрополітену, але цього так і не сталося.
