Толерантність до невизначеності та професійний зріст

Вступ

Однією із найважливіших рис особистості під час виконання нових та непередбачуваних завдань на будь-якій професії, починаючи від психолога, закінчуючи програмістами, є ставлення до нових, непередбачуваних завдань та ситуацій, як до джерела професійного та особистісного зросту, або як його ще називають у психологічній літературі – толерантність до невизначеності. Саме завдяки тому, що людина передбачає у нових завданнях джерело росту своїх навичок, вона краще справлятиметься з ними та краще досягатиме успіху, ніж та людина, для якої нове завдання є небажаним, адже викликає тривогу та стрес. Цим есе, я хотів би наголосити на важливості розвитку такої риси особистості як толерантність до невизначеності та спробувати створити невеличкі рекомендації для розвитку цієї риси.

Основна частина

Перш за все, хотілося б наголосити на тому, що у цьому есе я розглядаю толерантність до невизначеності саме як рису особистості, і опираюся на наступне визначення: толерантність до невизначеності – це риса особистості, яка проявляється у прийнятті об’єктів, які сприймаються суперечливими, складними, неясними, оскільки не можуть бути однозначно співвіднесеними з минулим досвідом.

На мою думку, це визначення найбільш точно відображає сутність цього явища, оскільки толерантність до невизначеності важко піддається, але піддається, корекції під впливом соціального середовища, та може змінюватися в залежності від віку та загального виховання особистості. Точно такі ж особливості притаманні будь-яким іншим рисам характеру особистості: чесність, схильність до брехні, хитрість, злопам’ятність і так далі.

Людина народжується інтолерантною до невизначеності, оскільки дитина починає боятися всього, що її оточує – у неї відсутній будь-який досвід, з яким можна було порівняти нові подразники. А тому і усі подразники сприймаються ворожими та небезпечними для життя. Під час набування певного досвіду дитина набуває певної толерантності до нових подій (а нові події, які значно відрізняються від того, що були раніше – завжди набувають невизначеного характеру, оскільки певної стратегії поведінки людина не має на цей випадок), але якість її розвитку залежить від виховання та деяких соціальних факторів, які не контролюються індивідом. Із фізіологічним та психологічним зростанням, толерантність до невизначеності може як зрости, особливо у підлітковому віці, оскільки саме в цей період певні риси характеру загострюються, акцентуються і набувають найвиразнішої форми, так і знижуватися, якщо невизначених ситуацій було забагато та вони мали занадто великий вплив на особистість. Якщо виховання буде спрямоване у напрямку створення толерантності до невизначеності, і у цьому процесі не завадять інші соціальні або генетичні фактори, підліток стане більш пристосованим до швидкозмінної реальності.

Ми визначилися із тим, чому толерантність до невизначеності є особистою рисою характеру, а тепер перейдемо до її ролі у професійної діяльності. Щоб найкраще розкрити її роль у найрізноманітніших професіях, я візьму дві професії із «протилежних» галузей – психолог та програміст. Одна галузь, якщо опиратися на традиційну класифікацію наукового знання, є професією, що відноситься до гуманітарних наук, а друга – до технічних. На прикладі цих двох професій, які також розрізняються за рівнем невизначеності ситуацій, я зможу як найкраще розкрити важливість толерантності до невизначеності у професійній діяльності, а також розробити певні рекомендацій, на основі моїх міркувань, які можна було б застосувати для розвитку цієї риси характеру.

Психологи мають велику кількість ситуацій, які можна трактувати як «невизначені», адже ця професія тісно пов’язана із поведінкою та психікою людей, які можуть сильно відрізнятися одні від одних через різноманіття соціального оточення, та інших факторів, які вплинули на розвиток особистості. Кожна проблема, з якою зіштовхується психолог значно відрізняється від тієї, яка була на минулому сеансі, навіть, якщо стосується однієї і тієї ж проблеми. Як приклад, у двох людей, які звернулися до психолога через потребу позбавитися від депресивного епізоду, сильно відрізняється біографія та онтогенез відхилення, хоча проблема одна і та сама. Саме через це, кожен сеанс психологічної консультації чи терапії є невизначеною, новою.

Психолог має велику потребу у толерантності до невизначеності, оскільки це визначатиме його професійний рівень, професійну підготовку. Сприйняття нового клієнта, нової історії та нових проблем як джерел підвищення власних компетенцій дозволить спеціалісту краще поринути у саму проблему та розібратися із причинами виникнення запиту. Він не уникатиме складнощів, а навпаки, поринатиме, щоб позбутися від них та виконатися запит як можна краще. Психолог не уникатиме помилок, адже розумітиме, що вони – ще одне джерело саморозвитку, та буде їх спокійніше сприймати.

Толерантність до невизначеності дозволить спеціалістові поєднати стремління до душевного спокою та отримання більшої кількості клієнтів, оскільки перше, частково, при ринковій організації економіки, задовольняється і грошима, кількість яких залежить від кількості запитів у певний проміжок часу, у випадку психолога, особливо, якщо той є самозайнятим спеціалістом.

Психологія, в цілому, є тією галуззю, де можна розвиватися у різних площах, і тим самим охоплювати більшу кількість запитів у певний проміжок часу. Толерантність до невизначеності відкриває шлях до цих можливостей. Адже сприйняття інших напрямків, які пересікаються із власним, як джерело саморозвитку, розвитку професійних здібностей, підвищення кількості запитів, дозволить спеціалісту реалізуватися в усіх 3 вищезгаданих напрямках, оскільки набуватиме нових знань, які повільно доповнюватимуть певні прогалини у знаннях психолога, а постійна практика із позитивним поглядом на ситуацію невизначеності дозволить закріпити отримані знання.

Інший ефект, який входить у комплект із толерантність до невизначеності є зменшення рівня тривоги під час роботи у ситуації невизначеності. Зниження рівня тривоги відбувається за рахунок більш стійкого ставлення до власних помилок, низькому рівні хвилювання щодо негативних наслідків своїх помилок або негайна спроба вирішити проблему через помилку, допущену під час сеансу із клієнтом. Прийняття ситуацій невизначеності як постійне джерело розвитку надає спеціалісту розуміння того, що будь-які помилки, які були допущені під час роботи, не є незворотними, і їх можна вирішити різноманітною кількістю способів: дочекатися нового сеансу із цією людиною, або ж негайно відписати їй і повідомити про допущену помилку та виправити помилку під час переписки або дзвінку.

Час звернути увагу на програмістів та з’ясувати яку роль толерантність до невизначеності грає у їхній професійній діяльності. Якщо у випадку психологів, їх професія цілком і повністю заснована на невизначеності через взаємодію з людьми та їхніми біографіями і проблемами, то програмісти зайняті більше програмним кодом, а з людьми майже не контактують, не враховуючи взаємодію з клієнтами чи босами, тобто невизначеність зведена, якщо не до нуля, то до мінімуму. Але це на перший погляд. Джерелом невизначеності тут стає програмний код, який стає новим завданням для програмістів. Якщо програміст лише почав свій шлях, то ймовірніше, йому траплятимуться однотипні завдання, які не сильно будуть відрізнятися одна від одного, тим гірше для самого програміста. Якщо у нього не вироблена толерантність до невизначеності, наступне більш серйозне завдання, стане причиною великого стресу, а можливо навіть й апатії.

Різноманітність завдань, які пов’язані на програмному коді не гірше, ніж завдання – на спілкуванні та обміном інформацією з іншими людьми. Навіть однотипні задачі можуть бути різними за характером, наприклад вирішення проблеми запуску програми, потребує великої кількості знань, які допоможуть виявити проблему та її вирішити. Від довжини програмного коду залежить кількість гіпотетичних помилок. Це і є своєрідною невизначеністю, оскільки немає певної стратегії вирішення цього завдання, тому у деяких нестандартних випадках, доводиться вигадувати нову стратегію для визначення поставлених проблем і задач.

Толерантність до невизначеності дозволить краще і швидше входити до «режиму роботи», оскільки людина менше відчуває тривоги щодо нового завдання, менше хвилюється щодо гіпотетичних помилок і має впевненість у тому, що вона зможе впоратися із поставленим завданням, що зведе до мінімуму ризик появи прокрастинації. Прокрастинація може виникати і у випадку психологів, виражаючись у постійних переносах зустрічей із клієнтом, але у випадку програмістів це явище є більш вираженим і небезпечним, оскільки існують певні терміни, в які потрібно укластися. І затримка проекту на тривалий термін може викликати додатковий стрес та почуття провини у спеціаліста, а також – певні фінансові та професійні складнощі. Толерантність до невизначеності зменшує ризик появи апатії та професійного вигорання.

Так як толерантність до невизначеності є особистісною характеристикою, то її можна у собі розвинути завдяки свідомому спрямуванню своїх думок у позитивний бік та зміни власного сприйняття помилок. Для цього необхідно розглянути усі свої помилки в минулому, незважаючи на їхній вплив на особистість, з іншого боку – позитивного. Спробувати знайти в кожній помилці певну навичку, якій людина навчилася, або ж виявити «урок», який можна вивчити із тієї ситуації та намагатися відкинути самозвинувачення щодо тих ситуацій. Найголовніше, при такому виконанні намагатися дотримуватися хронологічного порядку, щоб аналіз проходив від найдавнішої помилки до тієї, яку було нещодавно скоєно, аби людина не застрягала в далекому минулому і застосовувала нові навички у найближчі часи після скоєння нової помилки.

Але аналізу власних помилок у минулому буде недостатньо. Необхідно з помилками працювати у теперішньому часі. Перш за все, людині необхідно свідомо зафіксувати власні тривоги, хвилювання та позначити чого саме вона боїтеся перед тим, як потрапить у ситуацію невизначеності, і вже після того – зафіксувати результати: 1) Чи була допущена помилка? 2) Які наслідки у цієї помилки?. У більшості випадків люди переоцінюють наслідки власних помилок, звідки й починається тривога.

Є і інший спосіб тренування у собі толерантності до невизначеності, який для повної ефективності потрібно виконувати разом із попередніми вправами. Цей спосіб може багатьох лякати, бо його суть полягає у тому, щоб перебувати у ситуації невизначеності як можна довше. Але занурення у таку ситуацію з «головою» є вкрай небезпечною, адже може викликати забагато стресу і лише нашкодити ментальному здоров’ю. Замість цього бажано поступово занурюватися у СН та чекати, поки тривога та стрес минуть. Важливо також фіксувати очікування та результати по закінченню експерименту для закріплення позитивного досвіду перебування у СН.

Висновок

Отже, толерантність до невизначеності – особистісна риса, яка проявляється у позитивному ставленні до ситуацій, які є новими та невизначеними для особистості. Вона розвивається протягом життя завдяки особистісному досвіду особистості та вихованню. Наявність такої риси допоможе спеціалістам різних галузей краще виконувати власну роботу, покращувати власні навички та розвиватися як особистість. Для розвитку ТНВ необхідно поглянути на власні помилки в минулому з позитивної сторони, провести невеличкий експеримент, результати та очікування якого необхідно записати та зафіксувати для себе. А також поступове входження у серйозні та найбільш тривожні випадки, коли ситуація стає невизначеною для особистості, також допоможе розвинути у собі ТНВ.