Мої думки про життя: Життя — це веселка, яка наповнена всім, і хорошим, і поганим...
Часи далекі, не милі мені, темні, страшні… 2024 рік Україна
Світанок заглянув в осіннє віконце, і знов настав новий день і знов потрібно щось робити, потрібно продовжувати жити життя. Живу ніби мертва, немертва і не жива, а наче зомбі чи як НПС у грі «Життя на планеті Земля».
Іноді я можу відслідкувати життя свого будинку. Я чую звук ліфту о 5тій ранку, отже хтось їде на роботу, з цієї людини розпочинається день мого будинку, а близько 1ї години ночі закінчується на іншій, яка повертається до дому.
Дні дуже схожі на День бабака. Цікаво, це завершиться моєю смертю чи народженням іншого …
Мій кожен день майже однаковий я домогосподиня
Життя домогосподині трохи виснажливе, в мене начебто не має офіційної роботи і я вільна, але також у мене немає і офіційних вихідних, їсти ми повинні щодня і бажано декілька разів на день, ще й посуд мити після приготування їжі.
Кожен раз настає момент виконання цих справ :
Начебто вже все зробила, як ба, і вже знову все спочатку.
Вона скаржиться на гарне щасливе життя! Іноді лунають голоси в моїй голові. От що тобі не так - чоловік працює, ти сидиш вдома що тобі ще потрібно, жаліється що домогосподарка.
Хмм, за тебе пере одяг пралка, це не як в стародавні часи прали в ополонці, кололи дрова для печі, щоб приготувати та саджали овочі які ти готові купуєш на рину. О великий бухгалтер по диплому, планує вона бюджет, за тебе прога в телефоні це робить - ЛЕДАЩО !
ОТ ти причудлива, а от мамі не пощастило в порівнянні з тобою її чоловік погано заробляє і вона змушена ходити на роботу, бо хто ж як не вона хто ж буде «прогодовувати сім’ю» (забавний факт мені тлумачник викинув пояснення, як: «прогодовувати великі стада тварин», хоча це вираження дуже часто злітало з вуст моїх батьків)
Маячня, маячня, маячня, маячня , маячняяяяяяяяяяяяяяяяя
Все як маячня або красиво - марення і звучить як мрія хоча, якщо вдумуватись більше підходить жити у мріях – марити, а суть бред чи дурощі.
Майже кожен день у мене боротьба зі своїми страхами
Страх висловити свої думки, страх показати себе з гарною зачіскою чи макіяжем, страх вийти на вулицю просто трошки гарніше вдягненою ніж бомж в Парижі, страх подивитись красивій людині в очі, страх голосно сказати - Мені потрібно вийти на цій зупинці, страх тай годі.
Таке враження що страх - це моє перше ім’я, а Настя це так прізвисько. Мій найбільший страх, що мене не зрозуміють та осудять як тільки можна. Отже, мій страх - бути собою, бути унікальною, бути людиною.
Пам’ятаю, як мені було ніяково піти самій в лікарню, через те що я звикла постійно слідувати будь-куди з чоловіком або з сестрою.
Мені потрібно було дізнатись через що в мене вспухла шкіра навколо ока та вилікувати цю проблему (не проблема, а задача, як казала викладач з права в інституті)
Як я вирішила цю задачу? Спочатку я вговорила чоловіка пройти зі мною тільки терапевта, щоб це було мої першим кроком до цієї місії, а далі я вже змогла самостійно завітати до державної лікарні і пройти лікарів яких мені назначили.
Щоб мені не було так страшно, я собі уявила що це Квест, і що навпаки цікаво яке завдання в квесті буде наступним. Так я зі своєї проблеми «болячкою з оком» перетворила ці дії на задачі квесту, і змогла з успіхом та посмішкою його пройти.
І чому я так всього боюсь, хе хе хе.
Однак, є ще одна річ яка мене турбує, чому я повинна жити за чиїмись славнозвісними правилами? хоч хтось у світі слідує ним залишаючись задоволеним собою на всі сто відсотків???
Вічно це противостояння моїх особистостей між собою так правильно, а так ні, це норма а це ні, а ні навпаки і так по колу.
А потім різкий звук пппппппппппппііііііііііііііііііііііііііі
І все стає однаковим і не хочеться нічого, і ніщо не радує, і знову депресія
ЯКА Депресія???? Осіння була ж, нещодавно літня, ти ж ще й з весняної виходила коли заходила в зимню і по колу.
Це все від стресу, всі болячки від стресу, не потрібно нервувати, заспокойся, ти чому нервуєш, у тебе ж все гаразд, що тобі не вистачає. Сумно тобі, не знаєш чим зайнятись, піди на роботу. Що це ти ковиряєш бісером, а в’язання у тебе криве, хм ти не вмієш малювати, ти не станеш дизайнером.
Навіть НЕ НАМАГАЙСЯ. Не намагайся тобі це не потрібно, ти не зможеш бути директором, це не твоє тобі тільки бути помічником, потерпи, все гаразд, нічого страшного, все пройде, все пройде, все пройде.
Як було вигравіровано на перстні царя Соломона «і це пройде» або «все минає» кажуть що цей напис його надихав, хоча одного разу й розізлив.
Як на мне цей напис настільки двозначний як і саме наше життя. Оскільки слово «все» містить і хороші спогади і погані події, народження та смерть як біле та чорне що разом створюють безкінечність.
Життя це веселка, яка наповнена всім і хорошим, і поганим. Думаю як щоб не було б поганого, того чого особисто мені не подобається, не було б цього б смаку життя. Ми б не відчували його. Все було б як ідеальний борщ, який подобається усім, але він на картинці. Все здавалось би прісним і рівним, однаковим, штампованим.
Можливо для цього й існують так звані труднощі та проблеми, негоди, війни…
Щоб ми цінили своє життя, піклувалися та турбувались за своїх рідних. Вірили в себе, в добро і створювали його самостійно. Були гарним прикладом та наставником для себе, а не показово для інших.
Не дивились з висоти пташиного польоту, як страждають інші і в думках ну головне, що це не я.
Це не я. Це мене не торкається. Я до цього не причетна. Цього не існує. Проблем не існує, НЕ ІСНУЄ. І все. Досить.
Не на часі. Не на часі радіти, не на часі народжувати. Не на часі їсти смачно. Не на часі гуляти. Не на часі святкувати. Не на часі кохатися. НЕ НАЧАСІ !!!
Працюй, роби, донать, допомагай, йди донором крові, не лінуйся, донать на дрони, допоможи тваринці, допоможи дитині, допоможи, допоможи, допоможи і Увага повітряна тривога В укриття.
День підійшов до кінця….
Питання: а що на часі? Що можна ?ЩО треба ? Що життя? Що я?
Питання без знаку питання, риторичне питання.
Це все оточує мене щодня і для себе я дійшла висновку, що якщо підлаштовуватись під забаганки кожного, я втрачаю себе і стаю біомасою. Я і так маленька піщинка у всесвіті, а так навіть не сіяю.
Погане іде рука об руку з хорошим, воно є - просто помічати це стало важче.
Наприклад, мені згадався спогад про прогулянку недалеко від мого будинку з моїм чоловіком. Це був теплий вересневий вечір, ми сиділи вдвох на лавці та поглядали на діток, що гралися на дитячому майданчику, особливо мені запам’ятався маленький милий хлопчик з світло-рудим волоссям.
На моє здивування діти не такі й крикливі коли на прогулянці, а особливо коли вони не твої ( для довідки : дітей поки не маю).
Що головне, так це те що потрібно жити далі. Жити для себе, поступати по совісті та не забувати бути людиною, а не робити все показово щоб піднятись в очах когось.
Це все лише моя особиста думка, а висновки на мій погляд зайві.