МИРКА МІЖ СТАРИХ РУЇН

В високих хоромах минулих князів
Мирка* з примарами танок б закрутила,
З тими, кого втратила й кого віднайшла,
І з тими, хто найсильніше її любили...

З тими, хто настільки давно відійшли,
Що їхніх імен вона уже б не згадала.
Між сирих старих каменів вони крутили її,
Крутили, аби смуток та біль її покидали.

А вона ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти,
Ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти...

Вони танцювали цілий день і до ночі,
Поміж сніжинок, що хоромами кружляли,
Від зими до літа, і до зими знову,
Поки стіни не посипались та впали...

А вона ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти,
Ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти...

Вже й хоромів високих тих славних князів
Багато століть, як віддавна немає,
В імлистих лісах старих Медобір (Гологір),
Між сирих старих каменів Мирка кружляє...

А вона ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти,
Ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти...

В високих в хоромах минулих князів
Мирка з примарами своїми танок б закрутила,
З тими, кого втратила й кого віднайшла,
І з тими, хто найсильніше її любили**...

А вона ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти,
Ніяк не хтіла піти, ніяк не хтіла піти...

Мирка - пестлива форма скорочення від словянського імені Мирослава. морфема *měrъ («великий») є одним із коренів імен Мирослав(а), Славомир(а), Володимир(а), Яромир(а) та інших. ця частина імені порівнюється з лексемами у споріднених індоєвропейських мовах: гот. -mērs («великий»), дав.-в.-нім. mâri («знаменитий»), ірл. mór, már («великий»).* переспів присвячую своїм дітям Аріані та Яромирові, яким від давньої Галичини залишают сьи хіба сирі старі камені та розповіді тата.