Як козаки Кавказ воювали. Дія 1. Абхазія
Частина 1 – загальні нариси Абхазької війни
Наприкінці 1980-х рр. між грузинами та абхазами почало посилюватись напруження. Це було викликано закликами грузинських націоналістичних угруповань про незалежність від СРСР. Натомість абхазьке керівництво заявило про намір залишитись в складі СРСР. З розпадом останнього, політичні конфлікти в Грузії перейшли у фазу відкритого збройного протистояння як між Грузією і автономіями(Південна Осетія і Абхазія), так і всередині самої Грузії. В січні 1992 р. президента З. Гамсахурдія було скинуто збройним шляхом і встановлено владу Військової ради, яка 21 лютого 1992 р. оголосила про скасування радянської конституції і відновлення конституції Грузинської Демократичної Республіки 1921 р. В березні 1992 р. Е. Шеверднадзе очолив тимчасовий парламент – Державну Раду, яка контролювала більшість територій Грузії. Окрім автономій, Рада не контролювала Аджарію та Мігрелію. В останній точилась громадянська війна з прихильниками Гамсахурдія.
Абхазька сторона сприйняла скасування радянської конституції Грузії як фактичне скасування автономії Абхазії і 23 липня 1992 р. парламент республіки відновив дію конституції Абхазької Радянської Республіки 1925 р., яка твердила, що Абхазія – суверенна держава. Почалося створення ”абхазької гвардії“. У Тбілісі прийняли рішення про введення військ в автономію.
14 серпня 1992 р. загони Національної гвардії Грузії в складі до 3 тис. бійців під командуванням Т. Кітовані, увійшли на територію Абхазії, під проводом взяття під охорону залізниць та переслідування підрозділів прихильників Гамсахурдія. Загони Нацгвардії за декілька днів зайняли практично всю територію Абхазії.
Абхази відступили на територію Росії, яка допомогла їм озброїтись, а також пропустила через кордон добровольців з Кавказу(насамперед – батальйон Ш. Басаєва від Конфедерації гірських народів Кавказу та ”Славбат“ (формування, що складалось з козаків та добровольців з різних регіонів Росії)).
Президент Росії Б. Єльцин запропонував у телефонній розмові з Шеверднадзе врегулювати конфлікт мирним шляхом. Загони Нацгвардії наступ припинили.
В жовтні 1992 р. абхази перейшли до наступальних дій і взяли Гагру, яка дала можливість налагодити лінії постачання з Росії. Абхази стали готуватись до наступу на Сухумі.
У липні 1993 р. абхази повели черговий наступ на Сухумі – столицю Абхазії. 27 липня було підписано перемир’я в Сочі, оскільки становище Сухумі було складне – місто було оточено. Абхазів же угоду змусила підписати Росія. За домовленостями грузини вивели майже все важке озброєння та більшість своїх сил, абхази – ні. Загалом, під час війни, абхазька сторона дотримувалась укладених перемир’їв ситуативно і брала ініціативу наступу в свої руки. Окрім цього, восени 1993 р. активізувались прихильники Гамсахурдія.
16-27 вересня 1993 р. тривала ”Битва за Сухумі“. Абхази поновили наступ і почали обстрілювати цивільну авіацію під приводом того, що грузини завдяки ній перекидали підкріплення. З кожним днем над Сухумі звужувалось кільце, однак місцеві сили самооборони та залишки грузинських військ чинили запеклий опір. 27 вересня місто було взяте і до 30 вересня сепаратисти змогли опанувати майже всю територію Абхазії, окрім Кодорської ущелини.
В цих умовах Шеверднадзе погодився вступити в СНД та попросив військову допомогу у Росії. Росія «рекомендувала» абхазам зупинити наступ. Війна завершилась. З 23 червня 1994 р. на території Абхазії знаходяться миротворчі сили СНД, фактично – ті російські підрозділи, які були тут раніше.
Внаслідок захоплення сепаратистами майже всієї Абхазії, близько 250 тис. етнічних грузинів покинули Абхазію(щоб розуміти масштаб - населення регіону на 1989 р. становили 18 % абхазів і 46 % грузинів, з загальним населенням краю у 525 тис.). По обидві сторони загинуло 4 тис. військових і цивільних, від рук абхазьких бойовиків в ході етнічних чисток грузин могли загинути 5-10 тис. мирних жителів.
Частина 2 – участь добровольців УНСО в конфлікті
Внаслідок переговорів між керівництвом УНСО(військове крило політичної організації українських націоналістів – УНА, більш відомі під спільною абревіатурою УНА-УНСО) та членами Держради, було досягнуто домовленості про участь в Абхазькій війні окремого українського добровольчого формування, яке отримало назву ”Арго“. Спочатку планувалось, що ”аргонавти“ як військові радники будуть формувати батальйон морської піхоти, але його було терміново переорієнтовано у гірсько-стрілецький підрозділ. Формально, ”Арго“ було включене до складу Сухумського батальйону морської піхоти, але в процесі бойових дій набуло статусу екстериторіальної бойової одиниці.
Доставка бойовиків УНСО з України в Грузію здійснювалася повітряним шляхом за сприяння грузинської діаспори в Україні. Перша військова група УНСО у складі 11 стрільців на чолі з сотником Валерієм Бобровичем, якого й призначили командувати ”Арго“, прибула в Тбілісі 30 червня 1993 р. Наступного дня вони були відправлені в Сухумі. Тут їх озброїли і українські добровольці отримали головну задачу - виявлення і знищення дрібних диверсійно-розвідувальних підрозділів противника у гірських і лісових масивах.
Втім, ”Арго“ був передислокований в район Сухумського маяка, де очікувалась висадка російського морського десанту. Зважаючи на це, ”аргонавти“ зарились в окопи. Але замість очікуваної висадки, 2 липня на рейді з’явився військовий катер, який почав обстрілювати грузино-українські позиції. З огляду на те, що над катером майорів російський прапор, війська Держради не мали спеціальних вказівок і спротиву не чинили. Українські добровольці на власний розсуд відкрили вогонь з зенітної установки у відповідь, затопивши окрім військового катера, ще й моторний човен, що прибув на підмогу.
На початку 10-х чисел липня група Бобровича перебувала в селі Каман. В цьому населеному пункті українські добровольці об’єднались, оскільки 12-13 липня в Грузію прибула друга група ”аргонавтів“ у складі 27 бійців на чолі з Дмитром Корчинським. Далі ”Арго“ передислокували в район межиріччя Західної і Східної Гумісти, де підрозділ забезпечив перехід через річку грузинського міліцейського батальйону.
Шромська операція. 17-19 липня підрозділ УНСО брав участь в боях за стратегічно важливе селище Шрома, яке давало можливість напряму обстрілювати Сухімі. Від 14 липня селище невдалою лобовою атакою намагались взяти 300 грузинських бійців. ”Аргонавти“ в результаті нічного рейду, 17 липня захопили Шроми. Спустившись по майже вертикальній кам’яній скелі, українці закидали позиції росіян кількома десятками гранат. Переважаючі російсько-абхазькі сили(приблизно 600 осіб) панічно втекли, але усвідомивши свою чисельну перевагу, розпочали контрнаступ у вигляді піхотних атак перед мінометною підготовкою. Грузини ще під час мінометного обстрілу почали відступати, українські ж добровольці змогли витримати 3 артпідготовки та 3 атак піхоти, та ще й, перехопивши радіочастоти російських військ, наступного дня підбили танк Т-80. Тим не менш, під тиском росіян відступив новосформований Ахалцихський батальйон. Окрім оголення позицій на правому фланзі ”Арго“, відсутність підкріплень зі сторони грузинських військ змусила бійців українського підрозділу відступити з Шром 19 липня. Саме при відступі ”Арго“ понесли свої перші втрати: 2 вбитими, 7 важко пораненими(в їх числі й Бобрович).
Після відходу ”Арго“ зі Шром, боєздатні українські добровольці були передислоковані до Самтердіа, де до них доєдналась ще одна зміна українців і підрозділ очолив поручик Микола Карп’юк. 24 липня внаслідок мінометного обстрілу загинув один стрілець, троє – були поранені, серед них був і Карп’юк. Ще близько тижня ”аргонавти“ тримали позиції на ділянці річки Цхеніскалі, охороняючи автомобільні мости. Після цього попередня зміна повернулась в Україну, а нова під керівництвом Володимира Соловея продовжила участь у бойових діях громадянської війни в Грузії. Але це вже зовсім інша історія.
Загалом, в абхазькій кампанії УНСО влітку 1993 р., ”Арго“ не налічувало більше 50 стрільців, а максимальна кількість бійців брала участь в боях за Шрому. Загалом через грузино-абхазький конфлікт пройшло 150 добровольців. Загальні втрати УНСО в цій кампанії – 4 вбитими(ще один стрілець загинув 14 вересня під Сухумі) та приблизно 11 пораненими.
Уніформа бійців ”Арго“ в Абхазії. Серед українських добровольців в Абхазії здебільшого використовували радянські зразки, ті ж ”афаганки“ з ”тільняжками“ у кольорах радянського військово-повітряного десанту. Носилися й власне елементи УНСО – організаційні шеврони та чорні з червоним кантом ”мазепинки“. Широко використовувалися чорні начільні повязки. Ще однією цікавою згадкою є те, що українські добровольці в бойових умовах були єдиними, хто в обов’язковому порядку користувався касками.