Перша битва при Булл-Рані в контексті початку Громадянської війни в США
21 липня 1861 р. відбулася перша серйозна сутичка в рамках Громадянської війни в США – Перша битва при Булл-Рані (на Півдні більш відома як Перша битва під Манассасом), яка відразу розвінчала всі ілюзії стосовно швидкого закінчення конфлікту.
Середина ХІХ ст. в США була неспокійною. Країна була поділена на Північ і Південь через багато суперечливих чинників: ідеологія, питання рабства, погляд на статус нових штатів (вільний чи рабовласницький), економічні розбіжності. Загострення інтересів спричинило обрання Авраама Лінкольна, кандидата від Республіканської партії, президентом у листопаді 1860 р. Ще до виборів громадськість на Півдні обговорювала питання сецесії (відділення) південних штатів.
20 грудня 1860 р. зі складу Союзу вийшла Південна Кароліна. Між 9 січня й 1 лютого 1861 р. штати Міссісіпі, Флорида, Алабама, Джорджія, Луїзіана та Техас ухвалили постанови про відокремлення. Делегати 6 штатів (поки що – без Техасу) зібрались у Монтгомері (Алабама) й 4 лютого оголосили про створення Конфедеративних Штатів Америки. 9 лютого вони обрали своїм президентом Джефферсона Девіса, а 11 березня – ухвалили Конституцію.
Союз опинився в загрозливому стані. 4 березня Лінкольн обійняв посаду президента і, під час інавгураційної промови, заявив, «що союз цих штатів вічний... Фізично ми не можемо розділятися...»
Загальноприйнято, що Громадянська війна в США почалася з першого залпу по форту Самтер, куди, 26 грудня 1860 р., солдати майора Андерсона перемістилися з форта Молтрі, спираючись на стратегічні міркування. Усе це відбувалось поблизу столиці Південної Кароліни – Чарлстона. Припаси закінчувались, Андерсон чекав підкріплення, а Лінкольн послав флотилію з провізією. 11 квітня 1861 р. командувач військами в цьому штаті, П’єр Борегар, запропонував Андерсону капітулювати, але отримав відмову. Пів на 5 ранку 12 квітня конфедерати відкрили вогонь – почалася війна. Після 34-годинного обстрілу форт здався. Загинуло лише 2 особи, і то під час виходу з форту бійців Андерсона 14 квітня – в унісон із барабанами й феєрверками. Це були перші жертви того страшного конфлікту.
15 квітня – опубліковано прокламацію Лінкольна, у якій останній закликав вступити 75 тис. добровольців на тримісячну службу. 3 травня, ще однією постановою, закликано 42 тис. добровольців на трирічну службу. Далі, 19 квітня, президент оголосив морську блокаду всього узбережжя південних штатів: від Південної Кароліни до Техасу. Великий ефект мав заклик Лінкольна 15 квітня, так що 17 числа з Союзу вийшла Вірджинія, 6 травня – Арканзас, а 20 травня – Північна Кароліна. Населення Конфедерації розцінювало призов Лінкольном 75 тис. війська як оголошення війни. Але це не завадило їм раніше, 6 березня, оголосити про набір 100 тис. добровольців на річну службу.
Боротьба за «прикордонні» штати Меріленд, Міссурі, Кентуккі та Теннессі увінчалася для Союзу успіхом. Тільки останній на початку червня полишив Північ.
Сторони протистояння сформувалися: до Союзу ввійшло 23 штати, 22 млн населення, переважна більшість промисловості та залізничних доріг. Конфедерати мали 11 штатів, 9 млн населення, серед яких 3,5 млн – темношкірі раби. Але Південь був налаштований войовничо, у той час як Північ – досить пасивно і впевнено у власній перемозі.
Потрібно було негайно діяти. У травні Вінфілд Скотт – головнокомандувач армії США – запропонував план «Анаконда», що в його основі було захоплення річки Міссісіпі й морська блокада Конфедерації. Поступово ця стратегія мала б задушити південні штати, проте можливість її реалізації залишалися під сумнівом.
Перші бої розпочались у Вірджинії. Під час сецесії законодавці з західної частини штату вирішили залишитись у складі Союзу, який створив тут армію й округ Західної Вірджинії, очолені перспективним Джорджем Макклелланом. У відповідь на це конфедерати відправили контингент із 8 тис. З Огайо Макклеллан вийшов на чолі 20-тис. війська. У перші дні червня він розбив табір «діксі» (так називали жителів південно-східних штатів США, на рівні з тим як американців з Півночі кликали «янкі») поблизу Філіппі, а потім, на початку 10-х чисел липня, Макклелан двічі завдав поразки конфедератам і змусив їх відступити із Західної Вірджинії. Але ці перемоги були досить невеликими за своїми масштабами.
Зрештою, серед обох сторін можна було побачити головних суперників. Зі сторони Союзу був Ірвін Макдауелл, кар’єра якого на початку війни стрімко стрибнула вгору: зі штабного офіцера до кінця травня 1861 р. він очолив округ Північно-східної Вірджинії. Армія Макдауелла складала 32-35 тис. бійців, що з них переважна більшість - тримісячні добровольці.
Поблизу річки Булл-Ран стояв «герой Самтера» Борегар – у лавах своєї армії він мав 21,9 тис. бійців і перебував у кращих умовах, бо оборонявся. Поблизу нього стояла 9-тис. армія Джозефа Джонстона – у долині Шенандоа. Проти останньої Союз поставив Паттерсона з 17-22-тис. армією.
«На Річмонд!» – такі заклики були поширені серед газет Півночі до Першої битви при Булл-Рані. Макдауелл був готовий виступити на столицю КША за умови, що Паттерсон стримає Джонстона, якщо той спробує з’єднатися з Борегаром. Лінкольн запевнив, що Паттерсон надійно стримує Джонстона, і 16 липня Макдауелл рушив на Манассас.
Досить швидко про рух Макдауелла дізнався Борегар. Він доклав про це Девісу, і той дав згоду на передислокацію армії Джонстона до Манассаса. Борегар зайняв оборону вздовж Булл-Рану. 18 липня сюди підійшла армія Півночі. Дивізія Тайлера спробувала прощупати оборону конфедератів на правому фланзі, однак отримала відсіч. Водночас 19 липня до Манассасу прибула бригада Томаса Джексона, а наступного дня – ще 2 бригади на чолі з Джонстоном. Паттерсон всього цього не помітив.
Макдауелл 20 липня підготував остаточний план: з лівого флангу – у тил – вдарять дивізії Хантера й Хейнцельмана (13 тис.), Тайлер (12 тис.) демонстративно розпочне атаку на кам’яному мості через Булл-Ран, дивізія Майлза – в резерві.
О 2-й годині ночі 21 липня Тайлер рушив до мосту й лиш о 6-й ранку був готовий наступати, але очікуваного наступу в цей день не повів. Обхідна група почала марш пів на 6-у та до 9-ї ранку дісталася переправи, де її зустріла напівбригада полковника Еванса, яка зайняла позиції на пагорбі Метьюз. Атаки дивізії Хантера стримували 900 солдатів Еванса. Нарешті обом сторонам надійшло підкріплення: до янкі підійшла дивізія Хейнцельмана, атака якої теж захлиснулася; до діксі підійшли 2 бригади під командуванням генерала Бі. Найбільшу небезпеку конфедератам створила бригада Вільяма Шермана, що зайшла в тил. Конфедерати відступили до пагорба Генрі.
Свої бойові частини Макдауелл привів до ладу та продовжив наступ. Позиції на пагорбі зайняла резервна бригада Джексона. Оборона була міцною. 11 тис. федералів намагалися витіснити 6,5 тис. конфедератів. Приблизно в цей час народився один з символів цієї війни: генерал Бі, повертаючи своїх солдатів з майже розбитого 4-го Алабамського полку, сказав: «Подивіться на бригаду Джексона. Вона стоїть як кам’яна стіна». Це прізвище закріпилось за Джексоном, і він до своєї смерті буде відомий як Джексон Кам’яна Стіна.
Наступ федералів вичерпувався, а бригади та полки конфедератів перейшли в контрнаступ і відкинули ворогів від пагорба Генрі. О 2-й годині дня північани перейшли в свій кінцевий наступ на пагорб, кидаючи останні резерви. Великою помилкою було введення наступу частинами армії, що давало можливість діксі раз за разом відкидати супротивника. Янкі виснажувалися: добровольці були на ногах з 2-ї години ночі й знемагали від спраги, голоду та втоми. Борегар кинув бригаду Джексона, і та остаточно закріпила пагорб Генрі за Півднем.
Макдауелл відправив свій останній резерв – бригаду Ховарда, але безуспішно. О 3-й годині до Манассасу прибула бригада Кербі Сміта, а потім була ще кинута бригада Ерлі. Остання відтиснула Ховарда й знищила залишки надій на можливу перемогу.
Виснажені бригади й полки змішались і почали безладно відступати. Цей відхід прикрили бригада Шермана та піхотний батальйон Сайкса. Макдауелл телеграфував у Вашингтон: «Битву програно. Рятуйте Вашингтон і рештки цієї армії... Розгромлені війська не можуть перегрупуватися».
Обидві сторони вперше понесли серйозні втрати: Північ – 460 вбитими, 1 тис. пораненими, 1,2 тис. потрапило в полон; Південь – 387 вбитими, 1,6 тис. пораненими, 12 потрапило в полон.
Перша битва при Булл-Рані розбудила нації Півночі та Півдня та завершила період романтизму, коли здавалося, що війна закінчиться швидко. Конфедерати змогли одержати першу оборонну перемогу, яка відкрила їм дорогу на Вашингтон, але й самі, після свого успіху, були дезорганізовані.
На Півночі Макклеллан 27 липня очолив командування військами у Вашингтоні, де й почалося створення Потомацької армії.
Завершити цей лонгрід хотілось би цитатою з книги Джеймса Форд Роудса «Історія громадянської війни в США. 1861-1865»: «На Булл-Рані рядові солдати обох армій вперше в житті почули гуркіт гармат і рушниць у справжньому бою, побачили, як гарматні ядра зносять дерева й пагони над ними й навкруги та збивають з ніг їхніх друзів і братів, побачили залите кров’ю поле, вкрите трупами людей і коней. А кров у бою лилася навіть попри те, що бракувало вміння воювати. Кількість убитих і поранених "свідчить про запеклі бої"».
Список використаних джерел
1. Бурин С.Н. На полях сражений гражданской войны в США. — М.: 1988. — 176 с.
2. Маль К. М. Гражданская война в США. 1861—1865. — Москва: АСТ, 2002. — 590 с.
3. Роудс Дж. Ф. Історія Громадянської війни в США. 1861—1865. — Київ: О. Бешуля, 2020. — 482 с.