Як Зеленський Порошенка саджав
Одного разу Володимир Олександрович Зеленський — шостий Президент України, сидів у своєму великому світлому кабінеті та дивився прямий етер на «Прямому» каналі.
— Прямой на Прямому. Напридумали тут тавтологий.
Володимир Олександрович підняв очі на присутніх.
— Конечно посадят, Володенька! Век воли не видать!
Андрей Борисович Ермак, руководитель Офиса президента Украины, член СНБО солодко посміхався.
Шостий Президент України взяв улюблений золотий айфон з діамантовою інкрустацією у вигляді цифр «95» на задній стороні.
На мить Зеленський відійняв слухавку від вуха та подивився в екран.
— Як хто? Я! Президент Украины!
— Алло! Погано чути, тут шумно в нас!
Петро Олексійович Порошенко, український політик та підприємець, п’ятий президент України, народний депутат України, керівник партії «Європейська солідарність» намагався щось почути під звуки мітингу.
— Я ГОВОРЮ ЭТО ПРЕЗИДЕНТ УКРАИНЫ ВЛАДИМИР АЛЕКСАНДРОВИЧ ЗЕЛЕНСКИЙ! ГОВНОКОМАНДУЮЩИЙ!
— Володька, ти? Що як собі маєш? Христос народився! Зі святами тебе! Слава Ісу!
Володимир Олександрович усміхнувся.
Шостий Президент голосно розсміявся! Усі присутні також розсміялись, згадав про популярну рекламу.
— Алло! Не чую. Що кажеш, Володя?
— Сука… не услышал мою репризу. — Зеленський засмутився. — Петр Алексеевич, найди тихое место. Разговор есть!
Порошенко зайшов до кабінету голови Печерського суду.
— Чуєш, дядя, піди подихай повітрям, мені тут Володя дзвонить!
Голова суду подивився у вікно.
— Розмовляйте-розмовляйте, мені тут до канцелярії треба, а ви сідайте, чай, кава?
— Йди вже. — Петр Олексійович сів у крісло голови, взяв папір та олівець. — Слухаю, Володя. Кажи!
Зеленський встав. Зібрався з духом.
— Ну, шо, теперь понял кто в доме ПАПа?
— Ты понял, что с тобой будет? Понимаешь теперь кто я есть? Скажи спасибо, что в страну пустил, а мог и не пустить. Помайданили? Попонтовались там перед своими американцами, Байдену доложился? Да я тебя! Да мы тебя! Да вас всех в Кривой рог… тьху в бараний. Да что там, все — это конец Порошенко! Склонись! Прекрати! Иди в тюрьму! Я сказал иди в тюрьму! Я Президент Украины! Я не лох! Я главнокомандующий, Миша! Бля, какой такой Миша. Петя! Стадиона уже не будет. Усёк?
Порошенко слухав прикривши очі та згадував 2014 рік, Майдан, вогонь… згадував 2004 рік… помаранчеві кольори, Майдан…
— Нет. ЮСБ здесь. Здесь все. Никита, Стас, Гена, Турбо и Дюша Метёлкин… Т.е. Ермак, Татаров, Игорь Влерьевич тут… наши все тут. А че?
— Зроби гучний зв’язок. Один раз скажу. Для всіх.
Петро Олексійрвич повільно відкрив очі та за буквами промовив:
— Сто копанок чортів тобі в печінку. А щоб швидкою Настею тут тебе зносило. Щоби нижче пояса зціпило за пупа. Щоби твоя срака по шву розійшлася. Вражі діти зібралися в одному місці. Ти, гімно нероздушене! Срали-мазали це, а не суд. Щоб вас лиха біда стороною обходила…
Зеленський і компанія жалобно мовчали. Першим схаменувся шостий Президент.
— Петр Алексеевич, мы вот сейчас совсем ничего не поняли. Это вы извиняетесь и просите пощады?
Володимир Олександрович обвів усіх своїм тріумфальним поглядом.
— Володенька, чуєш? Тобі перекласти?
— Если вам не трудно, Петр Алексеевич!
— Тоді слухай, коротку версію моєї відповіді.
Зв’язок раптово завершився та почулися гудки. Шостий Президент України подивився на присутніх. Присутні дивилися у свої телефони.
