Як духовна практика може навчити любити та приймати себе
Думаю це самопізнання…не поспішай, я поясню. Йога, медитації, практики…якісь власні ритуали. Це все про тебе. А отже про любов. До себе, до свого, до наповнення. Духовні практики, які б вони не були, їх мета одна – наблизити тебе до себе.
Чому це так важливо саме зараз? Чому всі кажуть про любов до себе, прийняття?
Любити і приймати – найкраще використання свого часу.
Насправді, я думаю, що трохи корисливості все ж таки є у намаганні інших спонукати тебе до любові і прийняття. У чому вона? Тому що всі хочуть бути коханими і прийнятими. Погодишся?
Але ти у себе в пріоритеті, а отже розмова буде про тебе.
Медитації допомагають заспокоїти розум, відставити на другий план турботи, справи. Дати собі час насолодитися своєю компанією. Навіть якщо спочатку ти собі здаєшся таким собі співрозмовником (добре що в медитації треба мовчати😉). Краще наведу приклад. Як тобі спілкування з людиною, яка цікавиться твоїми справами, твоїм настроєм, як ти себе почуваєш і що в тебе на душі? Скажи, приємно? З такими людьми наче розчиняєшся у просторі…стаєш легким/ою, невагомим/ою. А який після смак таких розмов…
Чи є ти для себе такою людиною? Або ж по-іншому: «чи любиш так себе?».
Все що тобі належить – НАЛЕЖИТЬ ТОБІ.
У кожного є СВОЄ здоров’я, СВОЇ досягнення, СВОЇ бажання і т.д. На здоров’ї пояснити легше всього. Здоров’я є запас. Це проста і логічна річ. Його може бути менше або більше у певний період часу, але воно конечне як і життя в цілому (але це не точно😏). Воно вже в тебе є. Ти народився/лась із таким то здоров’ям. Це твоя базова комплектація. Ти можешь його «прокачати». Але сенс у тому що це база. Розумієш? Із рештою так само: твоє благополуччя, вдача, любов. Все це вже у тебе є із самого народження. Коли ти не приймаєш себе - ти відмовляєшся від всього вище перерахованого. І як після такого не прийняти?
Духовні практики лише інструмент у цьому. Тут ти знайдеш той ключ, який забереш з собою, будеш відкривати собі. Своє. Кожен раз, коли буде в цьому необхідність.