задание chat gpt
Прочитайте подані приклади вступної частини епідейктичних промов і зробіть висновок про використані в них варіанти вступу.
1. Мені сьогодні випала висока честь та особлива приємність виголосити лаудацію до вручення ордена «За інтелектуальну відвагу» Андрієві Олександровичу Содоморі (М. Комарницький: лаудація А. Содоморі, орден «За інтелектуальну відвагу», 2009).
2. «У всякого своя доля і свій шлях широкий», – небезпідставно писав великий Кобзар. Відомо, що одні приходять на цей земний світ, аби насититись його матеріальними благами. Інші промайнуть життям, немов перекотиполе, так і не усвідомивши, що залишать нащадкам. А є такі, що появою своєю покликані примножити світ добра та любові. Саме до них належить […] Михайло Андрійович Сало […] (Р. Береза: лаудація А. Салу з нагоди 70-ліття, 2009)
3. Представляти Оксану Пахльовську дуже почесно і водночас дуже важко. Якщо перелічувати всі її титули і посади, занудьгуєте ви. Якщо упустити щось важливе – може образитись наша гостя. Спробую знайти «золоту середину» (М. Маринович: лаудація О. Пахльовській, орден «За інтелектуальну відвагу», 2009).
4. Я ще не почав, а Роман Федорів, знаю, принаймні подумки зауважить: говорить не про мене, а про українську літературу. Тільки Федорів і українська література щасливим чином поєднані, то ж говоритиму про це поєднання (В. Квітневий: лаудація Р.Федоріву з нагоди ювілею, 1990).
5. Ювілей – це не лише свято, але й нагода озирнутися в минуле, проаналізувати зроблене та окреслити плани на перспективу. Кожна людина залишає слід на землі, а от який цей слід – залежить від особистості. Впевненими кроками прямує дорогою життя наш ювіляр, Володимир Васильович Снітинський.
6. Науковці Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, яких Ви аж двічі вшанували своїми відвідинами та подарували їм незатерті спомини, сердечно вітають Вас із небуденним Ювілеєм (Я. Ісаєвич: лаудація І. Гузар з нагоди 100-ліття, 2005).
7. Коли говорять про тих людей, яких скупа на ласку природа щедро обдарувала якимсь талантом, звичайно думають, що й зовнішністю своєю, і вдачею така людина обов’язково чим-небудь відрізняється від простих смертних, що оточують її. Мимоволі згадуються навислі брови, сиві бороди Дарвіна і Толстого, кудлаті голови Миклухо-Маклая, Бетховена або Антона Рубінштейн і водночас численні анекдоти про феноменальну розсіяність великих людей.
2. Михайло Михайлович Коцюбинський всією своєю зовнішністю заперечував це схематичне уявлення про талановиту людину. Зустрівши його десь на вулиці, в трамваї або залізничному вагоні, ви не відразу здогадались би, що перед вами письменник, обдарований тонкою спостережливістю і палкою симпатією до простих трудящих людей, що населяють батьківщину… (М. Прахов).
1. Своє прощальне слово про унікального майстра образного слова Миколу Петренка розпочну з його поетичного зазирання за той круг, де вже фізично нас нема, але духовно можемо бути. Звісно, можуть бути тільки ті, кого Господь наділив даром прозирання за межі реального світу, магічною силою проникання словом у духовні сфери.
На сотні свіч горить іконостас:
То ми й не ми — ми молоді, братове,
Ми вищаєм — коли й не буде нас!
Микола Петренко буде. Буде його «магічна сила слова, пісні, вірша…» Будуть із нами, з нашими нащадками його поезії, проза, гумор, пародії, сценарії, публіцистика, його вірші для дітей, його казки, пісні…
Цей дивовижної життєлюбності й творчої невичерпності митець пережив Голодомор тридцять третього («Моє життя — під знаком 33 // Стражденної і проклятої притчі»), нацистський Бухенвальд й інші концтабори, шахти, лісоповали, лісорозробні та рибні промисли Камчатки… Вижив і творив. І виявляв неослабну творчу волю, Франкову силу духа, гордо і переможно прямував до свого 95-річчя. Ледь-ледь не дійшов. Менш як місяць лишалося… (М. Жулинський)