Мене звуть Денис, я навчаюсь на четвертому курсі і за останній тиждень моє життя змінилось..

Почалось все з того, що я поїхав до Київської лікарні. Хоча все мабуть почалось раніше - коли мене угараздило народитись в цьому богом забутому місці... у місці, де, на мою думку, ніколи не сходить сонце...

Коли мені сказали поїхати до Києва, я не надто противився цьому, не протистояв, маючи певні проблеми з серцем, мені хотілось дізнатись, як можна позбутись їх і жити собі наспівуючи Дж. Кеша.

До речі про серце, воно у мене справа.. шок, правда?! Я теж думав "як так", "чому" і так далі.. але потім, знайшовши потрібну інформацію я заспокоївся, бо не один такий. Таких людей не надто багато, але все ж, вони є. Моя мама завжди жартувала, що я особливий, не такий як всі... можливо, так і є, я не знаю, та й впринципі не вважаю себе особливим, просто пощастило... але не зважаючи на це, люди лякались, мов аборигени при вигляді вогню... мабуть тому, що вперше чули про таке, навіть не догадуючись, що таке можливо. Спочатку цей людський страх дратував мене, а тепер я навіть жартую над ними...

Отже, чому я затіяв всю цю писанину?? Причин дві, ну або одна, залежно з якої сторони глянути. По-перше, через те, що в мене мало часу. Приїхавши до Києва, я пішов до лікаря, де після кількох процедур виявилось, що моє серце не зможе довго функціонувати... дав мені всього рік, сказавши, що є ліки, які зможуть підтримувати роботу серця, або необхідна пересадка.. а так як зайвого серця в мене нема, а позбавити життя іншу людину я не можу, то мені залишається безперервно рухатись цим тернистим шляхом назустріч костлявій. Я хочу запам'ятати цей останній рік, яким би він не був. А кращого способу ніж записати попросту немає.

Другою причиною є, мабуть, моя маленька мрія, про яку ніхто і ніколи не дізнається - друзі будуть сміятись і жартувати, а рідні не зрозуміють і скажуть, що дарма трачу свій час. Або будуть лекції на тему: <Ти ще молодий. В тебе все життя попереду. Всі дороги перед тобою відкриті. Тобі треба вчитись. Знайти достойну роботу. І знайти собі хорошу дівчину...> і так далі.

Але я відволікся. Другою причиною є моє бажання стати письменником і залишити свій слід, байдуже, великий чи малий.

Я безумно любив читати. Міг прочитати книжку на 100-150 сторінок за добу. Мама завжди старалась купити або подарувати мені якусь нову і цікаву книжечку. Інколи перечитував одні і ті самі по кілька раз, коли не мав, що читати. Пам'ятаю, якщо не читав більше тижня, то в мене мов починалась ломка. Я не годую себе ілюзіями стати справжнім письменником. Але, чому б не написати для себе?

Поки-що я планую раз в один-два тижні писати, що відбувається зі мною, з моїм життям. Сумніваюсь, що це буде цікаве ще комусь окрім мене. Тому вся ідея експерименту в тому, що коли я закінчуватиму цей рік, я повернусь до першого запису, щоб двічі ввійти в цю ріку, але як читач цих рядків