“Досвіду й знань у цій сфері я не мала, але бажання було величезним”
В лабораторії елеватора проводиться приймання, відбір та аналіз якості зерна. Лаборант Світлана Пишняк працює тут вже майже дев’ять років. Хоч вона ніколи й не думала, що працюватиме в агросфері, зараз рада, що доля привела її сюди.
“Я сама із сусіднього села. Мама наполягала, щоб я вступила на бухгалтера, але я мріяла бути швачкою. То я таємно подалась туди, куди хотіла. Згодом матуся підтримала, й зберігала першу пошиту мною постіль. До роботи в Сігнеті я жила й працювала в Києві, але обставини змусили повернутись до рідного села. Тож почала шукати роботу. Тоді запропонували спробувати піти на елеватор Сігнета. Досвіду й знань у цій сфері я не мала, але бажання було величезним. Настільки, що я була ладна прокидатись з рання й йти пішки 12 кілометрів від свого дому, на восьму ранку на навчання. А вже ввечері цим ж шляхом повертатись додому. Зусилля марними не були: я навчилась і мене взяли на роботу. Вже протягом років ми проходили багато навчань: як виїзних, так і тут, на місці. Обмінювались досвідом, отримували підвищення кваліфікації. І тепер без лабораторії я не уявляю життя”, - розповідає Світлана.
За словами жінки, перший свій робочий день вона не забуде ніколи: “Пам’ятаю, як пришла приносити документи вже на оформлення на роботу. Це був липень, тепло, я у легенькому взутті. Відчиняю двері, спотикаюсь через поріг, і просто падаю до столу. Боляче страшне, всі дивляться на мене й слова не можуть мовити. То я і кажу: “рада вас усіх бачити!”. Тоді начальник елеватора з мене посміявся і сказав: ооо, вона тут надовго”. Власне, працюю я тут вже майже 9 років”.
Хоч Світлана і мріяла бути швачкою, саме в лабораторії вона знайшла себе. Можливо, саме завдяки творчій душі жінка вміє витончено насолоджуватись красою, що вирує тут навколо.
“У цій роботі багато прекрасного. Влітку обожнюю, як ми їдемо на поле відбирати пшеницю. Йдеш серед цих колосків, а вони під вітром колихаються, наче море. Люблю запах свіжозібраного зерна з поля. Восени, як йде приймання кукурудзи, під час сушки навколо такий запах, наче попкорн. Ще мені дуже подобається, як пахне щойно перемелене зерно. А як починаються морози, із сушок йде пар - це неймовірно гарно. Тут усе заворожує. До речі, наш елеватор я бачу з горища свого дому. Під вечірнім небом він має неперевершений вигляд”, - говорить Світлана.
А вдома на Світлану чекають її донечки, про яких вона розповідає з теплотою та величезною любов’ю.
“У мене дві донечки. Старшій 16 років, їй подобається макіяж, сфера краси. Тому, певно, цим шляхом піде. А ось молодша зовсім інша. Їй 14 і цікавиться вона військовою кафедрою, або професією прикордонника. Мені, як матері, не по собі і від думки про це. Але ж розумію, що вона особистість та прийме своє рішення, а я підтримаю і зроблю все можливе для її щастя. Малечею дівчат приводила до себе на роботу. Їм дуже тут сподобалось. Молодша тоді стала за стіл завідувача лабораторії і сказала: “ну так, звідси я усіх вас бачу!”. Зараз ми працюємо позмінно, 12 годин на роботі та 24 вдома. Працює розвозка, тому за добирання на роботу та з неї я не переймаюсь. А коли повертаюсь - вдома затишок, готова їжа та дві мої турботливі крихітки, які роблять все, аби я максимально відпочила після зміни”, - каже жінка.