заплющені очі не означають відсутність фундаментальних змін у навколішній реальності

Borys Babin
Нещодавно був на одній цікавій дискусії із поважними доповідачами.
І там учергове почув класичну для пострадянської "науки та практики" засалену на локтях та колінках тезу про не дієвість та ілюзорність міжнародного права.
Про його занепад та стагнацію.
Вже традиційно обгрунтовувалася така теза тим що, бачите, Росія захопила Крим і міжнародне право геть нічого не може зробити.
Звісно якщо йти саме за такою логікою, то нинішня діяльність Конституційного суду буде означати кризу конституційного права, "досягнення" Окружного адмінстративного суду - свідчити про занепад адміністративного права, а діяльність Офісу генпрокурора - про катарсис права відповідно кримінального.
Але звісно це не так.
Бо неефективність певного конкретного механізму чи костурбатість гвинтика цього механізму не означає зникнення правил, за якими він мав працювати.
Більш того природна потреба виконання цих правил часто призводить до поступового виникнення нових механізмів, замість тих, що вже не працюють.
Бо право є відображенням об'єктивних правил життя, а не забаганок, примх та підліткових комплексів умовного судді В., прокурора Р., кримських "дачників" Т. та П., інших позолочених, але цілком контрафактних гвинтиків.
Я довго міркував над цим, досліджуючи сучасне бурхливе та геть невідоме українському правникові юридичне життя у системі ООН, на скромному прикладі Спеціального доповідача з питань позасудових, квазисудових або свавільних страт.
Для офіційного розслідування цим чиновником ООН будь-якої страти не потрібна згода жодного уряду, ратифікаціЇ, приєднання тощо.
Достатньо простого звернення будь-яких зацікавлених осіб.
Прикладом - родичів загиблого саудівського блогера Джамала Хашоггі.
Або знайомих недоотруєного російського опозиціонера Олексія Навального.
До речі, прикладом, розслідування по Хашоггі вже завершене.
Цікавий документ на сто сторінок оприлюднений та наданий до РПЛ ООН.
По Навальному таке міжнародне слідство триває.
При цьому пані доповідача важко обвинити в якійсь упередженості.
Адже вона професор (див. фото) та може дозволити собі бути самою собою.
Тому шановна професорка Каламар наразі успішно завершила розслідуваня казні американськими дронами іранського генерала Касема Сулеймані.
А надалі пані Аньєс досліджує у справі IRN 28/2020 трагічну загибель українського літака МАУ PS752, збитого іранською ракетою.
Тобто пані професорка спокійно робить правову роботу там, де політики знаходять обіцянки, дипломати обмінюються валізами слів, а правоохоронці міряються самопіаром.
До речі юристам із професійною метою раджу ознайомитися із питаннями пані Каламар, які вона поставила в рамках розслідування до Ісламської Республіки Іран наприкінці грудня 2020 року у справі збитого українського літака (https://spcommreports.ohchr.org/TMResultsBase/DownLoadPublicCommunicationFile?gId=25795).
Так, про такі речі іноді не пишуть у медіа.
Але заплющені очі не означають відсутність фундаментальних змін у навколішній реальності.
В якій професор допитує теоратичну тоталітарну державу.
І та - надає свідчення професорові.
Це і є сучасний світ.
Трохи складніший за базові знання та навички позолочених гвинтиків.
Втім, думаю, що я геть не здивую читачів, які осилити цю мою нудну лекцію до цього місця тим, що лише таких спеціальних доповідачів у системі ООН наразі - близько п'ятидесяти.
Із різних, практично з будь-яких, питань сучасного життя.
Звісно не усі з них є добрим прикладом для майбутньго підручника.
Але з наших скромних кримських питань за вихідні вийшов непоганий сет.
А до чого тут торгівля рабами, сірчана кислота та нічний клуб для одностатевих пар - завжди можна дізнатися на сайті Асоціації Реінтгерації Криму та на її сторінках у соціальних мережах.
Читайте про Крим саме те, що ви самі хочете читати.
А не те, що дехто оплачує, щоб ви читали.
Бо саме із цього починається деокупація.
Як мінімум - самого себе.

-