"беспощадный русский бунт" - абсолютний міф

Roman Eridan
от що про добровольців прояснилось
капітально підісрали самі собі.
Ті, хто топив за російськість Криму і Донбасу. Росіяни (россияне) і білоруси.
Стало ясно, що попереду важкі "свинцеві" порядки в Білорусі, та і в Росії погіршуються. Поступово. "Пару лєт" можна відхватити просто так, "рядом стоял".
"Заставляють вибачатись" як колись було лише на Кавказі, кавказько-середньоазіатські порядки поступово поширюються на всю Росію; підерські мокасіни, бородки, цьомки-бомки. Якісь дагестанські продовгуваті лиця "удивленные".
Це не відбувається швидко, слід сказати. Досить так "вкрадчиво". Але їх влада нікуди не спішить, не має потреби. Ібо знає з ким має справу. В країні вже давно нема ні прибалтів, ні грузинів, ні українців-западенців. Є лише кавказці, і то на привілйованих правах. Тож винт закручувати можна як завгодно довго, і як завгодно сильно, якщо стосується власне росіян. Іваново, Рязань, Калуга, Бугульма, оце все.
Якби Крим і Донбас досі були під українською юрисдикцією, в важкі, свинцеві часи, там можна було б збиратись. "Радикально налаштованим молодикам" (с). Готуватись. Вчитись стріляти і т.п.
Як іноді це вони і робили до 2014.
Користуючись толерантністю східних українців до "російства", і дуже м'якими українськими порядками.
Знаєте що? А давайте чесніше - м'якими галичанськими порядками, поступово поширеними пізніше на всю Україну. При Кучмі би попробували якісь молодики десь зібратись.
Отже, епічно просрали запасну базу.
Поєднавши це з нападом на безпосередньо українство.
усугубили
дуже важливо, що багато хто - не тільки словесно підтримували, а ще і добровільно, без жодного примусу, поїхали вбивати.
Не маючи нормальної свободи в себе, вони ще умудрились зменшити потенційну територію, "де можна збиратись"
Можна собі уявити, що ФСБ зробить з товаріщами які б захотіли зібратись в Криму "поговорить о жизни".
Тепер, після катастрофічного злочину проти "українства", поєднаного з катастрофічною же недалекоглядністю щодо свого "російства" - шлях замурований
недооцінили важливість існування "ліберальної України де можна перешифруватись"
коли б захотіли тамтешні борцуни поборотись з кривавою гебнею, для цього приїхавши в Україну. То тутешні злопамятні, умовно кажучи, розвернуть кулемети і вжарять по борцях, що кричать "я свой!" і приближаються по "контрольно-следовой полосе". А ззаду по них вжарить з вишки бдітєльний товаріщ Карацупа. І пси напоготові, слюна капає. Як завжди.
"густопсовые", як каже Кашин, порядки. "Все как мы любим"
Такі як Квачков чи Калашніков-Кучеренко поступово приходять до капітансько-очевидного висновку, що "чтобы освободить русский народ, надо сначала взять Москву". Це говориться дедалі частіше.
Але ще НЕ готові відкрито визнати, що "Крим і Донбас це Україна і повинні бути повернуті", яким би катастрофічним приниженням російського національного духу це не було.
Власне, українцям робити нічого не треба. Просто спостерігати, як закручується винт, як по полосі біжать недострілені.
В якості приємного, втім необовязкового бонуса можна дбати щоб "товарищи" (ті хто не пішов воювати за Росію - але внутрішньо міг би!) - не користувались в Україні завищеним рівнем халяв, і завищеним рівнем свобод. В Україні для них має бути так же "густопсово", як в Росії, або і ще гірше.
Але комізм ситуації в тому, що про це можна навіть не турбуватись: українська олігархія і бюрократія цілком здатні перетворити в пекло життя підконтрольної популяції. Щоб товарищи "зажили как в аду", достатньо просто нічого не робити.
Поступово важливість українського лібералізму стала очевидна навіть свиням Шуфричу чи Рудьковському. Рудьковський, відсидівши кілька років в російській тюрмі, заявив в Борисполі, що "ми не цінуємо нашу свободу". Шуфрич сказав, що "сьогодні Україна вже нічим не відрізняється від Росії і Білорусі", і з цим, вважаю, треба товарищей привітати: адже про це мріяли, можна сказати, кілька поколінь товарищей.
"беспощадный русский бунт" - абсолютний міф. Про це можна було говорити в 1600, 1800, 1905, 1920, може навіть в 1993. Але зараз потенційні "бунтарі" або емігрували, або спились, або служать в ФСБ. Тому нинішня ситуація може тривати як завгодно довго: хоч 50 років.
Колись неприємно вразило, виявляється, з Білорусі воювало в кілька раз більше добровольців "За Росію", аніж "За Україну". Тому "Живе Беларусь" при "Не знаю чий Крим" - це теж треба витягувати і пригадувати, бо там це "як правило".
І навальнерам треба пригадувати "Крим не бутерброд", причому саме в той момент, коли з Навального витрясають душу в карцері. Шкода, що ми не такі злопамятні, потрібні речі найкраще запамятовуються, в такий момент. Коли в карцері чєловєк, впершись ногами в мокру стіну, "думает о жизни". В "комнате самосозерцания", як вони кажуть