Нарис 126 Фракція ПРП
Борис Беспалий
НАРИСИ НОВІТНЬОЇ УКРАЇНИ КРІЗЬ ПОЛІТИЧНУ БІОГРАФІЮ
Нарис 126 Фракція ПРП
У фракції була комфортно: політично та однорідна, дискутувал лише хороше з кращим. Проблем з голосуванням не було, з підтримкою Уряду В. Ющенка теж. Не було й підкилимної боротьби, бо центр партійної влади (В. Пинзеник, С. Соболєв, І. Гринів) був поза фракцією.
Лідер партії і фракції Віктор Михайлович Пинзеник – з героїв мого політичного роману. Мало, що він провідний економіст-ринковик, він послідовний, мужній політик: з небагатьох хто міністром не загравав ні з верхами, ні з низами, а вів лінію, яку вважав корисною країні. З небагатьох, хто із незгоди з урядовим курсом, міг піти з посади, як от у серпні 1993-го, через фіксацію курсу гривні. На Заході це норма, у нас – виняток.
Якби хоча одна наша влада зважилась на рішучі ринкові перетворення, кращого кандидата на архітектора і будівничого економічної складової (українського Бальцеровича) годі й шукати.
В. Пинзеник і популяризатор, здатний пояснити сутність справи стисло, яскраво, точно. Журналісти любили його синхрони: бліц-коментарі. А власникам каналів вони подобались менше: різали немилосердно. Пинзеник казав: звожу коментар до мінімуму і до секунд – усе ріжуть.
Сильним, яскравим і успішним економістом-політиком є й С. Терьохін. В. Цехмістренко і К. Жеваго фахові економісти, та більше підприємці. Перший створив і очолив виробничо-фінансову компанію, згодом ПАТ «Райз», з поставки засобів захисту рослин, насіння і сільгосп техніки.
Другий – зараз мільярдер, але й тоді був нівроку. Коли у 1993-му 19-тирічний студент (а виглядав ще молодше) став фінансовим директором АТЗТ «Фінанси та кредит» думали – підстава. Та швидко переконались, що цей сам собі блат – природжений бізнес-лідер. Ще студентом переакцентувався із фінансово-банківської сфери (освітній фах) у виробничу – найприбутковішу. Якщо не рахувати корупцію, і переплетені з нею, торгівлю енергоресурсами і зброєю, то виробництво — самий вигідний бізнес. І самий трудомісткий.
Жеваго вражав неймовірно швидкою реаекцією і мобільністю, як думки, так і пересування. Думаю діяв він тими ж способами, як і інші бізнесмени його рівня (з вовками жити …), але, переконаний, схильний і прагнув іншого: недарма першим в Україні вивів «Феррекспо» на основний майданчик Лондонської фондової біржі. Що передбачає й прозорість та ретельний аудит.
Якщо, як на мене, персонально найсильнішою була початкова фракція Руху, то з економіки – ПРП. Хоч до економіки не зводилось: І. Осташ — міжнародник, очолював комітет в закордонних справах, був віце-президентом ОБСЄ, зараз – посол у Лівані.
Познайомився з ним на спільному ефірі. Він не дискутував із співбесідниками, як буває зазвичай, а вперто гнув своє, казав що вважав за потрібне мало зважаючи на студію. Після ефіру пояснив: говорив не до студії – до округу. Я це запам’ятав і взяв на озброєння. Коли дорікають: чого не туди ходиш, відповідаю: ходжу не на канал, не в студію, а до виборців, глядачів, слухачів.
Рідний Стрийський округ І. Осташ вперше, у 1994-му, виграв випадково. Ні образ, ні сумніву: там мала балотуватись пані Ярослава Стецько. Тож політичні важковаговики туди й не заявлялись, а коли їй відмовили у реєстрації (не проживала останні 10 років в Україні), то фаворитом зостався Осташ. І проявився так, що його обирали ще двічі поспіль. А пані Слава стала депутатом ІІ скликання за округом 201, Івано-Франківщина, на довиборах 02.03.1997. У ІІІ скликанні вони зустрілись у фракції ПРП.
До речі, 10-тирічний ценз проживання архаїчний та зайвий. На зорі Незалежності комуністи боялись засилля Західної діаспори, патріоти – радянської: СРСР вів політику змішування націй і його розпад супроводжувався національними міграційними потоками. Наразі тема відпала.
Знайомство з пані Ярославою, вважаю найбільш зоряним у житті, хоча й іншими не обділений. Як людина і колега вона вражала: ніякої зверхності, море доброзичливості. Європейська толерантність: як траплялось кому щось недоречне бовкнути – «не помічала» (не поширювалось на антиукраїнські випади, але таких підстав ми не давали). Не пам’ятаю жодного негативного відгуку.
Постала тема Бульби-Боровця, засновника УПА «Поліська Січ», як бачимо автора назви «УПА». А ліквідована (силою підпорядкована) вона була ОУН (р). Чому? Поганого про Бульбу пані Слава не сказала, лише про позицію своїх: забезпечення запілля, усунення ризику проходження червоної партизанки через порядки «Поліської Січі».
Додам. Бульба загравав з командуванням чекістського загону «Переможці» полковника НКВД Д. Медвєдєва, білоруса за походженням. Медвєдєв був у Махна, як чекіст без прикриття, брав участь у терорі в Україні, на його книзі «Сильні духом» навчився читати. Ще колоритніший член його загону (з правом перебрати командування) диверсант і терорист (літера «Т» у особовій справі) Микола Кузнєцов (справжнє ім’я Никанор), з довоєнним куркульським, бандитським (дві непогашені судимості) і сексотським минулим, через що не зараховували у кадр НКВД. До 2016-го його ім’я носило м. Вараш на Рівненщині.
У сесійній залі зазвичай сідав поруч пані Слави і мав чимале тривале спілкування. У сесійному засіданні пауз чимало, коли розглядається питання у розгляді якого безпосередню участь не береш, тільки голосуєш згідно рішення фракції. Зазвичай, використовував ці паузи для опрацювання законопроектів, зокрема пропозицій до 2-читання (за кількістю прийнятих у ІІІ і ІV скликаннях поправок є рекордсменом). Але не цього разу.
Кілька років тому пройшов всесвітній конкурс – найславетніша людина нації. В Україні, за Януковича, переможцем натягнули Ярослава Мудрого, хоч вигравав Степан Бандера. Я це поділяю з поправкою: культурні діячі окремо, військові й політики – окремо. Щодо культури теж не оригінальний: Тарас Шевченко. Пам’ятаю його скільки й себе: ювілейний «Кобзар» 1954 р., великий з кольоровими ілюстраціями.
Не лише офіційно, а й для мене особисто, Шевченко – геній. Як поет. Але не як політик, хоч і тут не останніх. А як політик – перший Степан Андрійович Бандера. Чому?
У кожній окремій складовій були діячі не менші, та ніхто так точно не відгукувався на запит часу. От Іван Степанович Мазепа героїчно став за незалежність, але ж засоби! Особливо зважаючи його статус і булаву. А Бандера діяв завжди адекватно ситуації. Коли засобами культурними, коли - терористичними; коли пропагандистськими коли - військовими; коли в Україні, коли - у світі. І завжди так, як вимагала ситуація. Того найбільше його шаную, і того його найбільше ненавидять вороги Української держави.
Пані ж Слава була не лише видатна діячка сама собою, але й жива частинка недавньої минувшини, близька першоджерелам. Ще й тому спілкування, і сам факт знайомства, відношу до найбільших життєвих удач. Враження не лише особисті, а й політичні – багато, особливо в історичному контексті, запозичив. Хоч, звісно, усе що пишу є тільки моєю позицією і відповідальністю.
До речі, сам факт перебування лідерки українських націоналістів у фракції ПРП симптоматичний і відповідний логіці, яку наводив щодо С. Бандери: основним вектором українського розвитку були тоді ринкові перетворення, звісно, при забезпеченні флангів: державності та культурної ідентичності (показове одне з гасел ПРП, авторства І, Гриніва: Ми українці, це – наші традиції).
Виділялась і позиція пані Слави щодо Донбасу. Знала вона поточну ситуацію не гірше за інших, але «втрачениим краєм» Донбас не рахувала. Дехто вважав, це тому, що відвідувала там лише нечисельні дружні середовища й родини. Насправді ж оцінювала в ширшому історичному контексті. З Донбасу знані правозахисники і дисиденти І. Дзюба, А. Лупиніс, М. Руденко, О.Тихий Н, Світлична, В. Стус (не народився, але жив). У 1940-ві там була дієва мережа ОУН-УПА.
А ще раніше ця територія Дикого Поля, і прилегла до нього, колонізована українцями, вельми войовитими. Лише після скасування кріпацтва у 1861-му, і наступної індустріалізації Російської імперії, започатковано індустріальний розвиток Донбасу, з побічним наслідком - люмпенізацією. Процес стрімко розвився через наявність вугільних та рудних копалин, а ще перенесення індустрії з Польщі, після придушення повстання 1863-1864 років.
-