Шатайло, Тимошенко, Дєрская: Велика розмова зі стендаперами про "свіжий ковток повітря" для українського гумору

Ми вирішили розібратися в українському стендапі й поспілкувалися про його розвиток з українськими комікессою та комікіами. Єгор Шатайло, Анастасія Дєрская, Святослав Загайкевич, Сергій Ліпко, Андрій Щегель та Антон Тимошенко розповіли про поганий гумор та те, як і для чого Україні розуміти стендап. Розповідаємо про те, як розвивається українська стендап-культура в кількох питаннях.

Стендап – не телевізійний контент?

"Стендап – цілком телевізійний контент. І був там декілька разів" – каже "Easy_Dumka" стендапер Андрій Щегель.

Цю тезу розділяють комікесса Анастасія Дєрская та комік Сергій Ліпко.

Однак, за думкою Ліпка, телебачення вимагатиме жертв за трансляцію: від каналу це – ефірний час, коли вигідніше було б показати щось звичне для своєї аудиторії, від коміків – свій матеріал, який перепишуть редактори.

Дєрская говорить, факт того, що в країнах з розвиненою індустрією стендап-комедії успішно виходять телевізійні проєкти, які мають високі рейтинги і власне стають "наковальнею зірок" підтверджує телевізійність стендапу.

Напротивагу їм Єгор Шатайло вважає, що стендап – не зовсім телевізійний продукт, бо він очікувано відійшов від телебачення.

"Це самоздійснюване пророцтво, – каже комік "Easy_Dumka", – Ми самі собі придумали, що стендап не телевізійний контент і воно так і вийшло".

Також комік припускає, так вийшло ще тому що "багатьом комікам не цікаво мати справу з телевізором, бо тоді доведеться працювати з людьми, які вважають, що щось може бути телевізійним контентом, а щось ні".

Засновник "Підпільного стендапу" Свят Загайкевич вважає, що стендап не телевізійний жанр, тому що "одна з найголовніших рис стендап-комедії - це правда". Без правди, на його думку, стендап перетворюється на естрадний гумор в телевізорі, який "любить все прикрасити замилити, перебільшити".

Про різницю подачі комедійного матеріалу говорить й Антон Тимошенко.

"У нас скоріше "нестендаперський" телевізор, ніж нетелевізійний стендап в Україні, телевізор в Україні не готовий до стендапу" – вважає комік.

На його думку, ефір на телебаченні розрахований на показ української поп-індустрії, продюсери просто бояться ставити в ротацію щось нове. Тому стендап не вписується в "український" формат.

"Український формат – це шоу, у яких тобі соромно за людей. Іспанський сором на "СТБ" чи "плюсах" – ось що продається в нас по телебаченню. У нас вже знімалися не одні пілоти стендапу телевізійно якісно зробленого, як на мене, але їм навіть не дали шансу… Стендап для України все ще залишається новим форматом, хоча у світі він вже давно існує".

До того ж, вважає комік, телевізор як феномен помирає, а аудиторія сама переходить в мережу. З появою "Підпільного стендапу" та відкритих мікрофонів стендаперів стало більше. Відповідно, з'явилася конкуренція та підвищення якості гумору.

Ліпко говорить, що нема сенсу намагатися змінити ТБ-індустрію, якщо стендапери можуть створити свою.

"Відкривається все більше стендап-клубів, де сім днів на тиждень люди приходять послухати як коміки розповідають те, що вони хочуть, так як вони хочуть, побачити живий "нетелевізійний контент".

Якщо стендап може бути телевізійним контентом, то чому його так мало на телебаченні?

На думку комікесси Анастасії Дєрскої, це пов'язано з тим, що це ресурсозатратний проєкт, який потребує новаторства, шляху спроб і помилок.

"Наскільки я розумію, українське телебачення береться за проекти, які вважає безвідмовно надійними і зрозумілими".

"Те, що стендапу немає по телебаченню – це помилка самого телебачення в Україні. Стендап забере собі аудиторію телевізійну до себе. Телебачення саме робить цю помилку власною необізнаністю щодо світових трендів сучасного гумору" – вважає Тимошенко.

Стендап – панацея від поганого гумору?

Коли мова заходить про гумор, потрібно розуміти, що це – вкрай суб’єктивна річ. Те саме стосується речей, про які "не можна жартувати", так звані "табу".

За думкою Дєрскої, поганий гумор може існувати в будь-якому жанрі, а Шатайло наголошує, що сама ідея, що можна "вилікуватись" від поганого гумору доволі абсурдна, адже точного шаблону "поганого" і "хорошого" гумору не існує.

Подібної думки й Щегель, який вважає, що ніщо не панацея, якщо мова йде про смаки.

На думку Загайкевича, все залежить від глядача, однак реалії сучасної України показують, що стендап може і не панацея, але точно ковток свіжого повітря серед монополії пост КВК-шних шоу.

Ліпко говорить, що стендап здається "ковтком свіжого повітря в світі сценок та мініатюр, бо зараз формується комьюніті з прогресивних коміків та глядачів". Але при цьому стендап досить обширний, є смішні аналітики, а є "пан з мікрофоном, у якого в інформації профілю написано "стендап-комік, тамада, мильні пузирі на ваше свято". Поняття "поганий гумор" досить суб’єктивне, але стендап не є панацеєю від нього.

В чому цінність стендапу для України?

"Розвиток стендап-культури в Україні потрібен, щоб наступний президент України зростав у якісному, конкурентно спроможному середовищі" – жартує Тимошенко.

Очевидний плюс стендапу, на його думку, в тому, що це найбільш вільний жанр комедії, він дає свободу у вираженні й експериментах. Відповідно, це відкриває великий горизонт можливостей для коміка. За його словами, робота в команді, умовного КВК, обмежує цей горизонт через автоматичну командну редактуру, притаманну телебаченню.

"Тому в стендап йде багато людей з інших жанрів, він універсальний. І, за мірками затратності, є доволі бюджетним способом розповісти свій матеріал", – сказав Тимошенко.

До того ж, на думку коміка, стендап – це культурологічний вектор розвитку, спосіб відійти від "шароварної" й наблизитися "західної" культури або до чогось масштабного, свого.

Шатайло натомість жартує про неважливість розвитку стендап-культури для країни.

"Он Литва, в них стендап не дуже розвинений і нічого. От важка промисловість, агросектор, фабрики, заводи - це важливо".

Дехто з коміків вбачає цінність розвитку стендап-культури у загальному підвищенні культури українців.

"Краще жити душею, ніж шлунком" – каже Щегель.

Ліпко вбачає цінність розвитку стендапу у подоланні комплексу меншовартості.

"В Україні є класні коміки і комікеси, прикро заздалегідь не давати їм шансу тільки тому, що вони не мають ефірів на російських телеканалах".

На думку Анастасії Дєрскої, стендап як жанр має потенціал бути не суто розважальним контентом.

"Це може може бути рефлексією, не лише індивідуальною, а й колективною".

Крім того, додає комікесса, в основі стендап-жанру лежить природній чесний монолог про справжні речі, які відбуваються з його автором. В ідеалі, це не вигадана історія, в якій глядач може впізнати себе.

Стендап, на думку Загайкевича, це про те, що глядач чує справжню людську думку на ту чи іншу важливу проблему. Комік може знайти та сфокусувати увагу слухачів на проблемній темі та гостро викрити вади суспільства, "як хірург загноєні рани".

Він може зрушити табу та вказати на дійсно важливі проблеми суспільства. На ті проблеми, "з котрими треба боротись, але котрі ні одна ніша культури через свою "культурність" не може або не хоче вирішувати".

"Коміки як раки у річці, наче харчуються падаллю, але все ж таки виконують дуже важливу хоч і не помітну на перший погляд функцію у складній екосистемі" – говорить наостанок Загайкевич.

Авторка: журналістка Наталія Горбач.

Підписуйтесь на Telegram-канал "Easy_Dumka"