Я не хочу, щоб «священному» маршалу Жукову протистояв «непорочний» Бандера: Що наговорив очільник інституту нацпам'яті Дробович

Голова Інституту національної пам’яті Антон Дробович дав інтерв'ю агентству Укрінформ. Ми обрали з нього найцікавіше.

Український інститут національної пам'яті має на меті реалізацію державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті.

Про героїв: Я взагалі негативно ставлюся до процедур героїзації. Це не наша компетенція. Єдиний, хто може призначати героїв, це президент України – надаючи звання Героя України. Завдання ж нашого інституту – це зберегти національну пам’ять.

Про визвольниий рух у ХХ столітті: Люди, які пов’язані зі збройною боротьбою, мали далеко не завжди легкі моральні вибори. І національна пам’ять не може уникати таких проблем. Були складні рішення. І це не зовсім в’яжеться з тим образом абсолютно безгрішних героїв. Тому я – за таку складну історію і за таку складну пам’ять.

Про правду в історії: Якщо ми не будемо казати правду, то її у свій спосіб розкажуть наші вороги. Українська громадянська нація спокійно виживе, знаючи складну правду. Наша Конституція не зобов’язує нас бути святішими за всіх інших. Нам просто потрібно бути самими собою і чесними із самими собою, цього достатньо.

Про спрощення: Я хочу, щоб такого не було: якийсь – з одного боку – священний маршал Жуков на білому коні і з крильцями, а з іншого боку – непорочний Степан Бандера на білому коні з крильцями. Нічого такого не буде, бо це неправда. Я проти оцих спрощень.

Про чесність: Якщо ми чесно не будемо називати речі своїми іменами, то вороги України першими на це вкажуть: дивіться, вони брешуть, вони так само інструменталізують історію, як Радянський Союз. Цього ми не можемо допустити.

Про Бандеру: Проблема України з приводу Бандери – в тому, що на сході України чи навіть у центрі України не всі розуміють Степана Бандеру.

Бо вони не знають правди. Вони знають тільки радянський штамп – колабораціоністи і «пособники» нацистів – все. І наша задача – розказати, що Степан Бандера сидів у концтаборі. Все, розсипається образ «пособника нацистів». Елементарна просвітницька робота.

Про діалог з Польщею: Непростий. Знову ж таки, починати треба з тих історій, які об’єднують. У цьому році – століття Варшавської битви, коли разом поляки й українці відбили більшовицький наступ на Варшаву. Прекрасна нагода про це розповісти.

Або, наприклад, 9 травня. Бо 9-го травня у Києві відбувся україно-польський парад, коли поляки разом з українцями звільнили від більшовиків місто Київ. І знову ж таки – 100-ліття цього року. Про це мало хто знає, але це правда. І от про такі речі ми будемо говорити. Ми будемо підсилювати це.

Про завдання Інституту: Пряме завдання, яке стоїть, прописане в постанові Кабміну про його створення – боротися з історичними міфами. Це постанова на створення саме цього Інституту.

Про історичні міфи: Ні в якому разі не можна інструменталізувати й міфологізувати історію, з якими б гарними намірами це не робилося.

Он росіяни нам брехню заливають у вуха, давайте придумаємо свої міфи і будемо свою брехню заливати у вуха – оце категорично не розумію, не приймаю.

Я не можу сприйняти цю ідею: давайте придумаємо наші міфи, щоб боротися з чужими міфами, – мені це не подобається, це дурна нескінченність, ми будемо нагромаджувати свою брехню натомість чужій брехні – й рано чи пізно наша так само завалиться, як і чужа, так пав Радянський Союз.

Про злочини у ІІ світовій: У мене немає ілюзій щодо Червоної армії, але у мене й немає ілюзій щодо інших військових формувань, радянських партизан, в тому числі Армії Крайової, в тому числі представників ОУН(м).

Я не кажу, що Андрій Мельник знав чи не знав, я кажу: от конкретно представники ОУН(м) були там і робили те-то, стояли в оточенні, коли хтось вчиняв військові злочини, тобто – були співучасниками. Це не забирає того факту, що радянські так звані партизани теж грабували селян, вбивали, забирали речі, які їм не належать. І я за такий от погляд на історію – справедливий, тому що це єдиний захист від повторення цих історій.

Про декомунізацію: Продовжуємо всю ту роботу, яка стосується прибирання більшовицьких символів з публічного простору, але треба посилити комунікаційні проєкти, креативні проєкти, те, що я називаю креативна декомунізація, й посилити рівень діалогу з громадами й експертним середовищем, в тому числі митцями, художниками, які допоможуть запровадити практики переозначення більшовицької спадщини там, де вона ще з різних причин у законний спосіб не усунута.

Якщо десь залишаються елементи більшовицької спадщини, вони повинні бути в такому дисциплінарному просторі, вийшовши з якого, будь-який громадянин буде мати абсолютно адекватне розуміння, що це – людиноненависницька імперія.

Про націю: Це нація громадян, які перед лицем зовнішнього ворога, в дуже складних умовах, зібралися – абсолютно різні, різних національностей і різних класів, бізнесмен, мільйонер, лікар, вчитель, безробітний – зібралися, взяли в руки зброю й пішли захищати свою країну – оце та візія громадянської нації, яка розуміє загрозу, яка переживає за справедливість, за порушення прав, яка готова захистити Україну як простір свободи, простір, де людина торжествує, простір як державу, яка слугує людині, а не державу, яка знищує людину в ім’я своєї самодержавності.

Про В'ятровича (перший очільник УІНП в 2014-2019): Я дуже вдячний Володимиру за push, який він зробив у сфері декомунізації.

Про своє завдання: Моя ж задача – продовжити всю цю роботу, зберегти її, в тому числі, привнести те, в чому я сильний. Це про комунікації, про культуру діалогу, про оцю академічну лінію. Я не хочу припиняти нічого, що працювало, я хочу лише привнести і додати, я сподіваюся, що це мені вдасться.