Людина, як музичний інструмент, та уроки прояву емоційної розкутості через історії з сопілкою, гітарою та хангом
- Твої вчинки, дії - це рухи, активності, дії з музичним інструментом.
- Твої емоції та почуття, бажання - це твоя емоційна розкутість (це мій термін і має чітке наповнення) - це твоє звучання, звучання тебе, як музичного інструменту.
Раз. Про сопілку:
Я вчилася в музичній школі по класу сопілки, сама пішла і записалася, ще в 1 класі звичайної школи, бо просто захотілося. А потім прийшла додому і ошарашила батьків. Це цікава історія, але зараз хочу розповісти про один випадок. Десь в класі 5 звичайної школи ми виступали на якомусь святі в районі в величезній концертній залі - наш хор співав, а ми для нього грали.
Повна зала людей… Це був мій перший в житті виступ на таку велику аудиторію. До того я виступала на академічних концертах в музичній школі і масштаб зали та глядачів був менший.
На концерті я грала на сопілці. Народжувала музику для хору.
Сопілка це такий кайфовий інструмент, який буквально проспівує кожен склад кожного слова в пісні, задає такт, інтонацію, настрій, навіть тон через проговорення звуків в сопілку. Це не акомпонемент на фоні. Це “виспівування” самої пісні. І за це я її дуже люблю.
В грі на сопілці звісно багато чого важливо, але одним із цього “важливо” є вірно створювати звук, звучати повітрям за допомогою своїх губ. І уявіть, я, дитина, років 11, стоїть в коридорі закулісся, де бігають всі артисти, танцюристи, співаки, музиканти, ще хтось, всі метушаться, хтось пішов на сцену, хтось повернувся. Заглядаю з-за порт”єри на сцену і бачу повнісіньку залу людей, де я геть нікого не знаю. І в мене починається мандраж. В мене починаєють трястися губи, нижня щелепа просто стукотить. І уявіть, я маю ними дути, а вони трясуться, а від того що вони трясуться тон і такт відповідно будуть іншими. Я злякалася. Але коли вийшла на сцену, я вже не пам”ятаю як, але все пройшло добре! Ми грали, а хор співав. Нам аплодував весь зал!
Чому мені згадалася ця історія і до чого вона тут? Це гарна аналогія.
Мене трусило перед своїм звучанням перед людьми - читай мені страшно проявляти свої емоції перед іншими, “звучати” їх. А що якщо їм не сподобається які вони в мене? А якщо їм не сподобається як саме я їх проявляю?
То краще затиснути їх в середині і ніколи не звучати? Чи жити на повну і кайфувати від їх звучання? Ділитися ними з іншими і від цього також кайфувати? Відчувати емоції інших?
Ми часто боїмося звучати, боїмося проявляти свої емоції, боїмося їх приймати, відчувати, боїмося бути емоційно розкутими. І лише від нас залежить дозволимо ми собі бути собою чи ні, не від оточуючих.
Два. Про гітару:
Я дуже хотіла навчитися грати на гитарі. Була студенткою, чесно, я навіть курс не пам”ятаю, але якось я могла суміщати з навчанням, роботою, вчилася ще на 1 зміні. Підзібрала гроші і купила саму просту гітару, я так від неї кайфувала і якщо чесно досі кайфую) Навіть від самого факту, що вона є, вона гарна, дерев”яна і українська. Так, як я мала базу в музичній школі, мені дуже хотілося навчитися грати саме по нотах, а не по акордах, тому я пішла в музичну школу на Арсенальній. Трішки походила і… зламала ногу, відповідно їздити більше на уроки я не могла, так я закінчила семестр, іспити. Літо. Наступний рік в мене була друга зміна, + робота, і ходити в муз. школу не вийшло. І так і заглохло. Я бринькала час від часу сама по вихідним, по самовчителю і пісенникам купленим на Петрівці) Все це бережно мною зберігається) Але це не те, щоб мені хотілося, не так як би мені хотілося звучати, перебирати, але це і не нічого)
І про що я тут хотіла розповісти? Про те, що ніби ось-ось ми на шляху до свого звучання, ми вчимося відчувати, розуміти, проявляти і озвучувати емоції, бажання, але щось стороннє може трапитися. Наприклад, війна. І ми закриваємося.
Думаємо, що емоційна розкутість неначасі, ну бо правда ж неначасі, не до неї. Тут ракети, смерті, взриви, похорони, закупівлі амуніції, бої… Але це не так. Бо життя йде зараз, сьогодні, кожної миті. І процес приходу до емоційної розкутості не відбувається на клацанням пальців. Це процес.
Три. Про ханг/хендпан:
Я мріяла навчитися грати на хангу ще з моменту, як його лише винайшли. Це окрема історія, я вже писала про ханг і весь мій шлях до нього рік назад в соц.мережах, там цікаво про психологію. І це одна із моїх мрій - мати свій, з кайфовим звучанням, не як нержавіюча каструля, але зараз про інше.
В грі на хангу є цікавий нюанс - ти можеш робити рухи, але звучання не буде. Ти можеш бити по ньому, але безтолку, твоя рука втомлюватиметься, пальці болітимуть, а прояву емоцій зі щирістю не виходитиме. І це про зажатості, контроль та досвід відпускання цього.
Адже що одразу відбувається коли говорять про емоції на перших кроках? Люди починають, пробують, але не щиро, недоговорюють, бо бояться, що а раптом їх емоції якісь не правильні, не вірні, лякатимуть і не відчувають ефекту від емоційної розкутості, бо по факту вона не проявляється так як є в середині в людини.
Люди не знають як озвучувати, часто ранячи інших, в них немає ще навику говорити про емоції та бажання, говорити через я говоріння, тому говорять ранячи і не відбувається того, чого б хотілося - читай немає звучання і сильно втомлюються руки, тобто ніби щось і робив, результату немає, і ще й болить щось.
І лише коли справді починаєш відчувати себе, з середини, прислухатися, віддаватися потоку, собі, своїм емоціям, бажанням, починаєш ловити ту їх хвилю, виходить просто неймовірне звучання, виходить легко, без втомлених рук, від якого кайфуєш ти і кайфують слухачі.
- ти - музичний інструмент.
- твої прагматчині активності, вчинки в житті, прийняті рішення про фізичні речі - це рухи, дії з музичним інструментом.
- Але чи ти звучатимеш, залежить від того наскільки ти зможеш дозволити собі бути емоційно розкутим.
Задай собі питання, от прямо вголос прочитай:
- Чесно, твоє ім"я, ти дозволяєш собі звучати?
- Як я звучу?
- Я дозволяю собі відчувати емоції?
- Я дозволяю собі розуміти які в мені зараз емоції?
- Я дозволяю собі озвучувати ці емоції?
- Чи я вмію говорити про свої емоції та почуття через я-говоріння?
- Я щиро знаю які в мене бажання?
- Я можу признатися собі в своїх фантазіях?
- А чи готовий/готова я озвучити їх?
- А чи готовий/готова я їх реалізувати? Які із них так, а які ні і чому? А оте чому воно справжнє чи надумане?
- Чи хотів/хотіла б я справді дозволити собі бути емоційно розкутим хоча на 25% більше ніж є зараз?
Для спілкування – писати сюди https://t.me/possiblecan_talkbot
Канал в телеграм – https://t.me/emotional_looseness