5 акцентів про Конституцію Пилипа Орлика, що варто почитати і подивитись та соціологія

Та список важливих матеріалів присвячених здобуттю Україною незалежності

5 акцентів про Конституцію Пилипа Орлика

16 серпня в межах святкування 30-річчя незалежності в Україну вперше привезуть оригінал Конституції Пилипа Орлика. Кожен охочий зможе побачити цей унікальний документ у Софійському соборі. Крім того, скорочену електронну версію Конституції Пилипа Орлика опублікував Центральний державний історичний архів України до 300-ї річниці укладання документа (доступний за посиланням: https://cdiak.archives.gov.ua/v_do_300_Konstytutsii_Orlyka.php). А його повний текст опубліковано на сайті Верховної Ради України: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/1710.html.
Пилип Орлик. Майбутній гетьман Війська Запорозького та Правобережної України працював писарем у канцелярії митрополита Київського, Галицького та всієї Малої Росії Варлаама Ясинського. Від 1700 по 1706 роки перебував на посаді старшого військового канцеляриста, а згодом – управляючого справами Генеральної військової канцелярії. 1707-го став генеральним писарем в уряді Івана Мазепи. Орлик був одним із перших утаємничений у плани гетьмана позбутися впливу Московської держави і Петра І та перейти на бік шведського короля Карла ХІІ. У 1714 році переїхав до Швеції, потім вимушено мандрував іншими землями і зрештою знайшов притулок у Молдові. Аби відновити владу над Українською козацькою державою шукав дипломатичної підтримки в Австрії, Англії (від 1717-го – Велика Британія), Папській державі, Голландії, Данії, Польщі, Пруссії, Франції. Пилип Орлик був освіченою людиною, знав дев’ять мов. Поет. Автор багатьох книг, політичних маніфестів. Його старший син Григорій Орлик став державним і військовим діячем Франції. Помер гетьман 24 травня 1742-го в Яссах. Пилип Орлик – автор “Виводів прав України” (або “Дедукції”) – однієї з найважливіших пам’яток конституційної та політико-правової думки України початку XVIII століття, в якій гетьман розкрив історію національно-визвольних змагань українців за власну незалежну державу та обґрунтував позицію, що реалізація цього права сприятиме ослабленню Московщини, а разом із тим збереженню миру в європейському регіоні.
Документ, відомий як Конституція Пилипа Орлика (а також Бендерівська або Козацька конституція) насправді має довгу назву “Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis inter illustrissimum Dominum Philippum Orlik, neolectum Ducem Exercitus Zaporoviensis, et inter Generales, Colonellos, nec non eundem Exercitum Zaporoviensem, publico utriusque partis laudo conventa ac in libera electione formali juramento ab eodem illustrissimo Duce corroborata, anno Domini 1710, Aprilis 5, ad Benderam” (“Договір та постановлення прав і вольностей Війська Запорозького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах”). Тобто, в основі цієї угоди – домовленість між гетьманом і Військом Запорозьким. Від запорожців документ підписав кошовий отаман Кость Гордієнко.

Конституція складається із преамбули, шістнадцяти розділів і присяги новообраного гетьмана. За формою це була угода між гетьманом і старшиною та всім Військом Запорозьким, а за змістом – правовим актом, який в політико-правових поняттях того часу обґрунтував право України на державну самостійність та її державний устрій. “Договір” відображав світоглядні цінності козацької старшини XVII–XVIII століть і засвідчив її прагнення унормувати життя за власними звичаями, традиціями й законами, хоча враховував інтереси не лише козацтва як провідної верстви, а й інших станів – духовенства, міщанства, купецтва і селянства, об’єднаних у поняття “народ”.

“Договір” зберігся в чотирьох редакціях: два тексти (основний і скорочений) латиною, два (оригінал і скорописна тогочасна копія) – староукраїнською. Базовий латиномовний – для нового протектора України короля Швеції та міжнародної спільноти, скорочений – королівської канцелярії. Вони зберігаються у фондах Національного архіву Швеції в Стокгольмі. До слова, колись повний латинський текст тримав у своєму фамільному архіві Микола Ханенко, котрий передав у спадок нащадкам – Михайлу Ханенку та його братам Олександру й Івану. Згодом документ потрапив до Швеції. Щодо примірників староукраїнською мовою, то вони призначалися для оголошення в Україні та на Запорозькій Січі. Наразі вони перебувають у Російському державному архіві давніх актів у Москві.

Важливі матеріали, присвячені здобуттю Україною незалежності

Проєкти Українського інституту національної пам’яті

“Люди Свободи” – спільний проєкт Українського інституту національної пам'яті, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центру досліджень визвольного руху, телеканалу UA:Перший, який включає однойменну виставку (https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-lyudy-svobody) та короткі відеоролики (https://www.youtube.com/results?search_query=люди+свободи+) про 26 постатей, політиків і поетів, військових і музикантів, науковців і художників, які працею і боротьбою у минулому столітті зробили можливим відновлення незалежності України. Їх опір був різноманітним – хтось боровся за свободу народу, хтось за свободу творчості, думки, хтось зі зброєю в руках, а хтось – із пензлем. Кожного з них жорстоко ламали – у тюрмі, “шарашці”, фізичними чи моральними тортурами. Жоден із них не мав можливості реалізувати потенціал вповні. Вони не стали тими, хто очолив незалежну країну, не дописали чудової пісні чи вірша, не подарували світові ще одного важливого винаходу. Але вони зберегли свободу в собі, пронесли її через неволю. Завдяки таким Людям, свобода стала реальністю для нас, і кожен з нас отримав можливість вільно реалізуватися. Останній герой виставки віддав життя, щоб зберегти свободу України вже у ХХІ столітті. Тому, що ми готові відстояти свободу.
Інфографіка, що ілюструє тисячолітній спадок державності України. Це – спільний проєкт із Українським кризовим медіа-центром (https://old.uinp.gov.ua/news/shcho-nezalezhna-ukraina-uspadkuvala-vid-chasiv-rusi-kozachchini-ta-unr-infografika; https://uacrisis.org/uk/46356-25-rokiv-nezalezhnosti).
Брошура “30 років свободи: повернення до Європи” (https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/broshura-30-rokiv-svobody-povernennya-do-yevropy) на основі однойменної виставки Українського інституту національної пам'яті про демократичні революції в Центральній та Східній Європі кінця 1980-х – початку 1990-х років. Цей проєкт є спробою з 30-літньої відстані проаналізувати розпад червоної імперії. Адже тоді з’явився шанс, надія на побудову життя у вільній від комунізму Європі. Досі ці події оцінюють по-різному. На думку одних політиків, розпад СРСР – це найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. Інші, зокрема, Президент Європейської Ради Дональд Туск, вважають, що розпад СРСР став благословенням для грузинів, поляків, українців і всієї Центральної й Східної Європи, а також для росіян. Унаслідок цього в Україні проходить лінія фронту – плата за наш цивілізаційний вибір на користь Європи.
Василь Овсієнко “Світло людей: Мемуари та публіцистика” (https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/vasyl-ovsiyenko-svitlo-lyudey) – книга спогадів колишнього дисидента про співкамерників Василя Стуса, Юрія Литвина, Олексу Тихого, Валерія Марченка, Левка Лук’яненка, про в’язнів сумління Оксану Мешко, Миколу Руденка, Петра Григоренка, Євгена Сверстюка та інших видатних особистостей, котрі порвали пута неправди й неволі. Як сумлінний історик автор пропонує інформацію про репресії 1920–1980-х років. Як відважний публіцист – дає яскраві оцінки сучасникам – друзям і ворогам.
Документальний цикл про українських політв’язнів радянського режиму. У трьох короткометражних фільмах, створених спільно із “Історичною правдою”, розкривається історія життя і боротьби проти тоталітарної машини Ірини Стасів-Калинець (https://cutt.ly/vQZC53L), Миколи Руденка (https://cutt.ly/IQZVqBw) та Святослава Караванського (https://cutt.ly/qQZVroN). Ці дисиденти були виразниками спротиву інтелігенції тотальній русифікації, руху за відродження національної культури.
Пропонуємо ще один серіал про видатних українців, які доклалися до політичної, наукової, культурної розбудови українства, – “Люди епохи” (https://uinp.gov.ua/tegy/lyudy-epohy). У десяти його коротких епізодах йдеться про Ярослава Мудрого і Павла Чубинського, Петра Франка і Василя Тютюнника, Миколу Пирогова та Андрея Шептицького, Аллу Горську та Славу Стецько.

Українці про незалежність і патріотизм в соціологічних опитуваннях

Половина українців (50%) не шкодують про розпад СРСР, але при цьому кожен третій (33,5%) шкодує. Такі дані опитування методом CATI (телефонні інтерв'ю з використанням комп'ютера, computer-assistedtelephoneinterviews) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів, проведеного у травні 2020 року Київським міжнародним інститутом соціології (https://cutt.ly/HQZVsv4).

Було інтерв’юйовано 2000 осіб від 18 років і старше на всій території України, крім тимчасово окупованої території та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. 35% респондентів вважають, що перебування України у складі СРСР принесло їй більше користі, ніж шкоди (а в 2013 році таких було 48%); про більшу шкоду зараз говорять 28% респондентів (а в 2013 році таких було 18%).

За результатами опитування Соціологічної групи “Рейтинг”, 81 % респондентів підтримали б проголошення Незалежності України, якби сьогодні перед ними постав такий вибір. 15 % протилежної думки, ще 4% не змогли відповісти. Найбільше підтримали б на заході України (90%), у центрі – 87%, на півдні – 72 %, сході – 68 %. Тих, хто має протилежну думку, найбільше у південно-східних областях (23–24 %). Відносно більше тих, хто не підтримав би сьогодні незалежність. – серед старшого покоління й бідних верств населення.

Опитування проводилося 22 серпня 2020 року серед 1200 людей від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій методом CATI. Результати доступні за посиланням: http://ratinggroup.ua/research/ukraine/dinamika_patrioticheskih_nastroeniy_ukraincev.html.

За даними опитування проведеного “Рейтингом” у жовтні 2020 року (https://cutt.ly/dQZVgrF), 85 % опитаних вважають себе патріотами, 12% – протилежної думки. Патріотично настроєних громадян приблизно однаково у всіх регіонах країни, та відносно більше серед старших респондентів.

69 % опитаних позитивно ставляться до встановлення 14 жовтня державного свята Дня захисника України, 23 % – нейтрально і лише 5 % – негативно. Найкраще цей свято сприймається мешканцями Заходу та Центру. Близько 60 % респондентів Сходу та Півдня позитивно ставляться до свята, третина – нейтрально і лише понад 6 % негативно.

59 % опитаних висловили готовність у разі виникнення загрози відстоювати територіальну цілісність України зі зброєю в руках (у 2019 таких респондентів було 56 %, 2017 році – 54 %, 2012 – 33 %). Відносно більше таких серед чоловіків, респондентів середнього віку та серед людей з відносно вищими доходами.

Дослідницька компанія “Active Group” у червні 2021 року провела опитування “Час найбільших можливостей для молоді” (https://cutt.ly/YQZVjli) методом CATI на всій території України, крім окупованих регіонів, серед 1200 респондентів. 42,5% респондентів зазначили, що час найбільших можливостей для української молоді саме зараз, 18,9% вважають, що він був у 2000-х, 5,3% – у 1990-х, 16,3% – у 1980-х, для 0,7% – у 1970-х, 1,7% – 1950–1960-х, 0,7% – одразу після Другої Світової війни, 1,2% – до Другої Світової війни. 12,7% опитаних не визначилися. Основними можливостями, якими необхідно забезпечити молодь, для переважної більшості є доступ до якісної освіти та працевлаштування.

За віковим розподілом, серед молоді 18–39 років кожен другий опитаний вважає, що теперішній час надає більше можливостей. У категорії “за 60” таких лише третина (31,4%). Водночас, серед молоді 18–29 років кожен п’ятий (19,6%) не зміг визначитися з відповіддю. В інших вікових категоріях таких респондентів біля 10%.

Про зміни у ставленні українців до незалежності власної держави впродовж трьох десятиліть детально можна ознайомитися у статті “Незалежність України у дзеркалі соціології” за посиланням: https://khpg.org/1597906814.

Тематичні телевізійні програми

Відеохроніка “Акт проголошення Незалежності України 1991 рік” (https://www.youtube.com/watch?v=21X1yrPAuq0) зберегла для нащадків записи засідання Народної Ради 20 серпня 1990 року у відповідь на путч ГКЧП, виступ В’ячеслава Чорновола від час масового мітингу на підтримку державної незалежності, історичне вкрай переповнене емоціями засідання Верховної Ради Української РСР із його результатами голосування 340-ма голосами “за” проголошення України незалежною демократичною державою, внесення в зал синьо-жовтого прапора.
Авторська програма історика Олександра Зінченка “Розсекречена історія” має спецвипуски до 25-річчя проголошення незалежності України. У серіях “За лаштунками Незалежності” (https://www.youtube.com/watch?v=9ZZSXiAP4AU) і “Міфи про Незалежність” (https://www.youtube.com/watch?v=XkNOMq4Q9Ac) співачка Марія Бурмака, перший Президент незалежної України Леонід Кравчук, автор тексту проголошення незалежності Левко Лук’яненко, перший державний міністр з питань оборони, безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук розкривають шлях України в кінця 1980–початку 1990-х років до державної самостійності.
У серії “СРСР. Розпад останньої імперії” історики Юрій Шаповал, Вахтанг Кіпіані, Сергій Плохій і письменник Юрій Щербак обговорюють політичні, економічні, екологічні причини розвалу Радянського Союзу, роль України і Леоніда Кравчука, зокрема, в цьому “параду незалежностей”.
Тогочасні події оповиті численними міфами та інтерпретаціями, часто далекими від того, що відбувалося реально. Багато подробиць десятиліттями були засекречені. Тож Олександр Зінченко розкриватиме їх у документальному серіалі на телеканалі UA: Перший “Колапс: як українці зруйнували імперію зла”. Серіал складатиметься із 7 серій, в яких йтиметься про події 6 днів – від 19 до 24 серпня та остання серія від 25 серпня до 25 грудня, коли СРСР офіційно перестав існувати. Співрозмовниками виступають Леонід Кравчук і письменниця Оксана Забужко, президент Польщі Лех Валенса та соратник Єльцина Геннадій Бурбуліс, історик Сергій Плохій і профессорка з Західного університету Марта Дичок, депутати тодішньої комуністичної більшості і демократичної опозиції, журналісти, лобісти української незалежності в США.
Цикл телевізійних передач Вахтанга Кіпіані “Історична правда” теж містить кілька серій, присвячених темі розпаду СРСР. Зокрема, в передачі “Політику СРСР визначала Москва, ми її лише виконували (https://www.youtube.com/watch?v=xg6Rl7ExzLk) перший президент України Леонід Кравчук і журналіст, дипломат Богдан Нагайло діляться спогадами про те, як українське керівництво отримувало інформацію про рішення кремлівської верхівки. Яку роль відводили Україні у протистоянні Радянського Союзу та США. В “Чому Україна не Росія?” (https://www.youtube.com/watch?v=_Iu2Ktr9Qnk) історик Ярослав Грицак з’ясовує, як “руський мір” століттями маніпулює українською історією, чи можемо ми позбутися цього згубного впливу старшого брата, чи можливий в Росії Майдан?
У розмові “Україна як колонія СРСР” (https://www.youtube.com/watch?v=YQok5JUki0Q) професор Генадь Побережний аналізує факти, що свідчать про імперську суть Радянського Союзу та колоніальне становище в ньому Української РСР.
“Україна розумна” – серія телевізійних авторських інтерв’ю на Hromadske.ua ведучого, філософа та письменника Володимира Єрмоленка із письменниками, соціологами, теологами, істориками та науковцями про пошуки української ідентичності, про історичне минуле, сучасність України та шляхи, якими вона рухається у різних галузях. Зокрема, розмова із Ярославом Грицаком (https://www.youtube.com/watch?v=lgfRuoAa07I) – про формування української нації внаслідок розширення Заходу на Схід; про головні епохи української історії – Русь, Річ Посполита, козацтво, ХІХ століття, Перша світова війна, УРСР, сталінізм, Друга світова війна, часи незалежності.
Із Сергієм Плохієм (https://www.youtube.com/watch?v=9w5qj8gAGR8) Володимир Єрмоленко розвиває теми, чому Україна неможлива без степу, чому козаків можна назвати мушкетерами, у чому феномен Шевченка, хто має право на назву “Русь”, про те, як вбивство Степан Бандери пов’язане із роботою нинішніх російських спецслужб.

За матеріалами УІНП