ДОНБАСЬКІ ОПЕРАЦІЇ 1941–1943 років.

ДОНБАСЬКІ ОПЕРАЦІЇ 1941–1943 – етапи боротьби між Червоною армією та німецьким вермахтом за володіння Донецьким регіоном у ході Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945. Відбулося 7 битв за Донбас, в яких стратегічна ініціатива належала то одній, то другій стороні.

Перша Донбаська операція. Оборона і втрата Донбасу Червоною армією (29 вересня– 4 листопада 1941). Відразу після ліквідації оточених у верес. 1941 під Києвом 5-ти армій Південно-Західного фронту німецьке командування розгорнуло наступ з метою розгромити Південний фронт, захопити пром. регіони Харкова і Донбасу, здобути вихід на Кавказ через м. Ростов-на-Дону (РФ). Наступ почався 29 вересня ударом німецької 1-ї танк. групи (з 6 жовтня – 1-ша танкова армія) від Дніпропетровська на пд., до Азовського м., в тил військам Південного фронту. Зустрічний удар завдавали вздовж моря, від Перекопського перешийку (вузька смуга суші, що з'єднує Кримський п-ів із материком) через Мелітополь, військові частини 11-ї німецької та 3-ї румунської армій, одночасно окремі підрозділи цих армій штурмували укріплення на Перекопському перешийку. Війська Червоної армії чинили впертий опір, але спинити ворога не змогли.

5 жовтня німецькі танки досягли моря біля м. Осипенко (нині м. Бердянськ). В оточення потрапила переважна частина 9-ї та 18-ї армій. 10 жовтня "битва при Азовському морі" закінчилася. Німці захопили понад 100 тис. полонених, 212 танків, 672 гармати. Тим часом німецька 1-ша танкова армія продовжувала наступ уздовж моря на схід 8 жовтня вона здобула м. Маріуполь, 12 жовтня досягла р. Міус, 17 жовтня оволоділа м. Таганрог (РФ). Того ж дня Ставка Верховного Головнокомандування наказала військам Південно-Західним і Південним фронтів відходити на лінію Касторне (нині селище міського типу Курської обл., РФ)–р. Оскіл (приток Сіверського Дінця, басейну Дону)–Красний Лиман–Горлівка–Таганрог, але танковий клин ворога, охопивши Донбас з півдня, сунув далі. Паралельно наступали 17-та й 6-та німецька польові армії: перша – через Донбас, друга – ще далі на північ – на Харків, який зайняла 23 жовтня 17-та армія 26 жовтня взяла м. Сталіно (нині м. Донецьк) – головне місто Донбасу. 4 листопада становище на українській ділянці радянсько-німецького фронту стабілізувалося, ворога було спинено. За винятком Ворошиловградської обл. (нині Луганська область), весь Донбас було окуповано ворогом.

Друга Донбаська операція. Створення Барвінківського плацдарму (18–31 січня 1942). У ході загального наступу Червоної армії взимку 1941/42 поповнені Південно-Західний. і Південні фронти атакували ворога на всьому своєму відтинку, спершу малими силами, від батальйону до дивізії. 18 січня 1942 обидва фронти перейшли в наступ силами 6-ти армій одночасно на півночі та півдні від м. Ізюм, що стоїть на р. Сіверський Донець (приток Дону), по якій пролягав фронт. План операції був таким: прорвати німецької оборону на стику 6-ї та 17-ї армій, заглибитися у ворожий тил, а далі наступати віялом: 57-ма, 37-ма, 12-та, 9-та армії Південного фронту (команд. – генерал-лейтенант Р.Малиновський) повертають на південь, оточують, притискають до моря і знищують німецьку 17-ту польову й 1-шу танкову армії; 6-та та 38-ма армії Південно-Західного фронту (команд. – генерал-лейтенант Ф.Костенко) завдають поразки німецькій 6-й армії та визволяють Харків. Загальна мета наступу – очищення від ворога всієї Лівобережної України. Спершу наступ розвивався успішно. Було відвойовано територію розміром по 100 км углиб і вшир, з містами Барвінкове та Лозова (нині місто Харківської обл.). В Лозовій було захоплено базу постачання німецької 17-ї армії з великими складами. На тому просування військ Червоної армії зупинилося. Та хоч широкі наступальні плани не вдалося здійснити, досягнуті результати були найбільшим, після московського контрнаступу, успіхом Червоної армії взимку 1941/42. Наслідком операції, яку довелося припинити 31 січня 1942, було утворення в глибині зайнятої ворогом території великого Барвінківського виступу, який міг стати зручним плацдармом для наступальних дій.

Третя Донбаська операція. Наступ з Барвінківського плацдарму (12–29 травня 1942). Наприкінці весни 1942 Південно-Західного фронт (командир – маршал С.Тимошенко) зробив другу спробу визволити Харків, але головні бої розгорнулися в Донбасі. 12 травня 6-та армія та окрема армійська група з 2-ма танковими корпусами й одним кавалерійським корпусом розпочали наступ з Барвінківського плацдарму на північ, в обхід Харкова. Зустрічний удар завдавався з півночи, від м. Вовчанськ. Метою було оточити й розбити німецьку 6-ту армію та визволити Харків. Погано організований наступ від Вовчанська скоро спинився. Але головні сили, що наступали з Барвінківського плацдарму, подолали половину шляху до Харкова. Несподівано 17 травня німецька 1-ша танкова армія ударом з півдня прорвала оборону 9-ї армії Південного фронту й відтяла весь Барвінківський виступ. Ударне угруповання Південно-Західного фронту опинилося в оточенні разом з 9-ю та 57-ю арміями Південного фронту, що були у виступі. 29 травня запеклі бої закінчилися. Крім десятків тисяч убитих, Червона армія втратила 239 тисяч полоненими, 1250 танків і 2026 гармат. Радянську оборону на півдні було підірвано. З української частини Донбасу неокупованими залишилися тільки східна смужка Сталінської (нині Донецька) обл. та Ворошиловградська обл.

Четверта Донбаська операція (7–24 липня 1942). Літній наступ 1942 німецьке командування розгорнуло тільки на півдні. Це дало йому змогу створити на звуженому просторі перевагу сил. Противник прагнув оточити і знищити війська Червоної армії. Однак радянське командування діяло більш гнучко, ніж у попередній період війни. Зокрема, це було продемонстровано діями Південного фронту (командир – генерал-лейтенант Р.Малиновський) в Донбасі. 6 липня наступ частин німецької 4-ї танкової армії з півночі і 1-ї танкової армії з півдня створив загрозу оточення Південного фронту з тилу. В ніч проти 7 липня війська фронту організовано відійшли, залишивши Ворошиловград (нині м. Луганськ). Стримуючи далі тиск ворога, Південний фронт 11 липня зайняв рубіж Старобільськ–Ворошиловськ (нині м. Алчевськ)–Красний Луч (місто Луганської обл.). Після нових важких боїв за наказом Ставки Верховного Головнокомандування війська фронту 24 липня були відведені за р. Дон в її нижній течії.

П'ята Донбаська операція (29 січня–3 березня 1943). Після перемог під Сталінградом і на Дону радянське командування розробило план розгрому всієї південної ділянки ворожого фронту. На Донбас мав наступати Південно-Західний фронт (командир – генерал-полковник (з лютого 1943 – генерал армії) М.Ватутін), що досягнув Сіверського Дінця і зайняв північну частину Ворошиловградської обл. 29 січня 6-та армія завдала удар від Старобільська на захід, на м. Балаклія, щоб потім повернути на південь, на Маріуполь. 30 січня 1-ша гвардійська армія рушила на південний-захід, на Красний Лиман, щоб далі також повернути на південь, до Азовського м., створюючи другу дугу оточення, меншого радіусу. Фронтова рухома група в складі 4-х танкових й одного кавалерійських корпусів – ціла армія – завдавала удар у напрямі Маріуполя. Того самого дня, 30 січня, 3-тя гвардійська і 5-та танкова армії з плацдарму на зхідному березі Сіверського Дінця, біля м. Ворошиловград, але обходячи його з півдня, пішли в наступ на зхід. Маючи значну перевагу сил, радянське командування планувало досить швидко розчленувати угруповання противника і знищити його по частинах. Однак, коли німці стали відводити свої війська на захід, радянські командування вирішило, що ворог має намір залишити всю Лівобереж. Україну, і повернуло 5 армій фронту в наступ до Дніпра, а не до Азовського моря. Тим часом німецьке командування перегрупувало свої війська і перекинуло на Україну підкріплення з інших ділянок радянсько-німецького фронту та з Європи. 18 лютого війська Червоної армії були під Дніпропетровськом, а 19 лютого німецькі танки завдали їм фланговий удар з півночи. Виснажені багатомісячними маршами і боями, війська Південно-Західного фронту після запеклих боїв змушені були відступити назад. Протягом 28 лютого–3 березня 1943 відбувся дозволений Верховним Головнокомандуванням відвід військ на рубіж Сіверського Дінця від м. Зміїв до смт Слов'яносербськ. У результаті п'ятої Донбаської операції було визволено від ворога тільки північну частину Донбасу і Ворошиловград у південній частині.

Шоста Донбаська операція (17–27 липня 1943). У липні 1943 радянське командування зробило нову спробу відбити Донбас. План передбачав наступ Південно-Західного фронту від Ізюма на Барвінкове й далі на південь для з'єднання з військами Південного фронту й оточення всього донбаського угруповання німців. Однак потужна оборона противника завадила здійсненню плану в повному обсязі. Під час операції вдалося лише скувати сили противника та створити кілька плацдармів на високому правому березі р. Сіверський Донець, що, проте, мало неабияке значення, оскільки саме в цей час відбувалися вирішальні для подальшого ходу всієї Другої світової війни бої на Курській дузі.

Сьома Донбаська операція (13 серпня–22 вересня 1943). Остання стадія боротьби за Донбас проходила в умовах цілковитої переваги сил радянської сторони. На фронті по Сіверському Дінцю проти німецької 6-ї армії стояли 6 армій Південного-Західного фронту (командир – генерал армії Р.Малиновський), на півдні, по р. Міус, проти 1-ї танкової армії німців – 5 армій Південного фронту (командир – генерал-полковник Ф.Толбухін). З радянського боку було задіяно 1053 тис. осіб, 21 тис. гармат і мінометів, 1257 танків, 1400 літаків. Німецькі війська налічували 540 тис. осіб, 5,4 тис. гармат і мінометів, 900 танків, 1100 літаків. Завдаючи удар своїми основними силами від Ізюма в південно-західному напрямі, на Барвінкове–Лозову–Павлоград–Оріхове (нині село підпорядковане Макіївській міськраді Донецької обл.), Південно-Західний фронт мав вийти до Дніпра в р-ні Дніпропетровська та просуватися на південь, повз Запоріжжя, щоб повністю перекрити шлях до відступу за Дніпро ворожій групі армій "Південь" (командир – генерал-фельдмаршал Е.Манштейн). Південний фронт, що стояв на р. Міус, наступав своїм правим крилом на північ, углиб Донбасу, назустріч Північно-Західного фронту, а лівим – проривав сильну ворожу оборону на Міусі й наступав до Перекопського перешийка. В ході кровопролитних боїв схему операції було дотримано, але завадити відходові значних сил німецької 6-ї армії за Дніпро не вдалося. Південний фронт було надовго спинено на р. Молочна, на підступах до Криму. Проте головна мета операції – визволення Донбасу – була досягнута. Сталіно було відбите у ворога 8 вересня 1943.