Білі чорнила

-   Олексо, в тебе не знайдеться іншої ручки? Бо моя щось підводить мене у цю відповідальну мить.

Блідий юнак років двадцяти чотирьох вийняв з внутрішнього карману пальто ручку. Пальці напарника швидко схопили її.

-   Ітак, де ми зупинилися… «білі чорнила», міфічний препарат, розроблений у таємних лабораторіях Океанії…

Олекса щільніше загорнувся у своє дороге пальто. Хибарка, у якій сиділи вони з Василем, продувалася степовими вітрами наскрізь. Вогник у вінтажній масляній лампі так и хотів згаснути.

Єдиний стілець у кімнаті був під Василем. Той усе писав, писав з ентузіазмом, щось весело мугикаючи собі під ніс. На грубому столі були розкладені листи, вирізки з газет, коди до таємних шифрів. Посеред цього безладу виділявся білий, як кістка, листок з малюнком хімічної формули. На нього час від часу кидали погляд і Василь, і Олекса.

Василь зупинився і критично оглянув листа.

-   Як думаєш, треба писати, як саме ми отримали Формулу?

Тонкі вуста Олекси розтягнулися в кривій усмішці. Блідий юнак підійшов до вікна. У пачці залишилося три цигарки.

-   Ти хочеш про це згадувати?

Василь розвернувся до Олекси.

-   Слухай, ти чого такий душний став? Тобі сильно шкода тих хіміків, серйозно?

-   Та ні, – Олекса знов посміхнувся, - кого-кого, а їх не шкода.

За тонким склом розкинувся степ. Трав’яні хвилі котилися полем, обминаючи рідкі валуни. Це сіре однорідне море розкинулося за межі Олексового зору, але він пам’ятав, що в тридцяти кілометрах звідси є велике місто.

-   Ну, з Пєтьою й справді негарно вийшло, признаю. – Василь скуйовдив своє коротке волосся. – Але він усе одно був океанівською паскудою, ти забув?

Блідий юнак взяв цигарку у куток губ.

-   Не гіршим з них.

-   Дай-но мені теж сигаретку. – Василь узяв одну з протягнутого портсигару й запалив від лампи. Попіл він акуратно струшував на земляну підлогу. У другій руці він тримав свій лист.

-   Та ну його описувати, знаєш… Як спитають, на словах розкажем, вірно?

Задоволений собою Василь встав та широким шагом пройшовся по хатинці. Олекса курив на підвіконні, прислуховуючись до брязкоту вікна за спиною.

-   І все ж таки, - Василь зупинився перед компаньйоном, - Чого ти такий невдоволений? Пєтєнька не полишає?

-   Оця дрібничка, - Юнак покосився на формулу, - при правильному використанні може вбити мільярди. Причому мільярди мирних людей.

-   Слухай, я гадаю, що «там» розберуться, як воно буде правильно. Своє діло ми зробили, це й на найвищому рівні, тому не парься. Думай краще про медалі. Ми ж вертаємось героями-шпигунами, це тобі не фронтове бидло!

-   Ага, усі дівки відразу твої, Васєчка.

-   А чого ні?

Повисла тиша. Шпигуни сиділи та мовчки курили: Василь з мрійливим виразом дивився у стелю, Олекса ж роздивлявся підлогу.

-   От чого одразу мирне населення, а? – Василь зненацька опустив очі на друга.

-   Бо люби, Боже, правду, Васю, вірус, що майже моментально розповсюджується у воді та за 48 годин перетворює кров на пусту речовину дуже зручно використовувати для терору. Навіть надто зручно.

Знову повисла тиша.

-   Ти знаєш, Льошенька, ми все ж таки на війні. Скільки загинуло наших на фронті і в тилу? У мене особисто брат у перший рік під обстріл попав, навіть хоронити нічого було. Він не заслуговує на помсту?

-   - Я гадаю, твоєму брату зараз ні холодно, ні жарко від твоєї помсти.

-   Не розказуй мені тут, добре? Треба вже збиратися.

***

Вогнище з яскраво горіло, поки Олекса читав листа. До нього скріпкою була прикріплена формула. Юнак узяв її окремо. Через тонкий папір можна було розгледіти світло вогнища.

-   По-хорошому, це також треба спалити.

Василь забрав листа в Олекси.

-   Я тобі спалю, - він засунув лист та формулу до конверта, - це наша весела молодість та щаслива старість.

Коли на підлозі залишився лише попіл, шпигуни вийшли у холодний світ й прикрили за собою двері.

Пахло дощем та димом. Вітер приносив вологу зі сходу. Василь з конвертом у нагрудному кармані бадьоро почимчикував до машини, що стояла біля дороги.

Пролунало два постріли. Василь з багряним кратером на потилиці та дірою у серці впав лицем у землю. Олекса сховав пістолет у кобуру й перевернув товариша. Обидві кулі пройшли навиліт. Василя тепер було дуже важко впізнати.

Постріл завдав шкоди й конверту. Майже у центрі його була діра, обрамлена кров’ю. Вогонь Олексиної запальнички змусив палати папір, чий попіл ще довго блукав степом разом із вітром.