Travel
August 1, 2018

2. Щоденник юного подорожника 🍀

За 2 тижні до дня зіро…

Я почав думати про те, у який спосіб, я маю потрапити в Німеччину🤔 І це, не так легко й очевидно, як може здатись. Перша й найбільш очевидна опція — поїхати прямо автобусом Львів — Магдебург, яка в перевізника «Одрі» (яким постійно їздить моя бабця і брат) коштує 1700 гривників — 10 % знижка, якщо оплачувати он-лайн. Другим варіантом, я розглядав автостоп чи Блаблакар який я буквально відкрив для себе за кілька днів до цього. Ціни в блаблакар варіювались від 1500 до 3000 грн, і ще точки відправлення були розкидані на цілій Галичині.

Усі мене схиляли до того, щоби їхати перевіреним способом, тобиш автобусом. Але тут є момент, що подорож може тривати від 16 до майже 30 годин🙃 Просто уявіть собі: 30 годин у тісному просторі, де плачуть діти, а з телевізора твою увагу привертає увагу російський серіал про чисту й непорочну любов багатого, жонатого мужика до провінційної дівчинки, яка приїхала підкоряти Москву (щоби заробити на операцію мамі, яка смертельно захворіла, після загадкового вбивства її батька-міліціонера), а його жінка (обов`язково куряще, блондинисте стерво) намагається завадити своєму чоловікові фліртували з їх черговою служницею. І найгірше в цьому всьому, що я літерлі, не здатний стільки часу провести в дорозі. Мене постійно нудить, крутить у голові так ніби я щойно випив три фляжки бадяженої франківської горілки. Неважливо, чи це поїзд Рахів-Львів, машина до Франківська чи маршрутка до Левандівки — якщо поїздка триває довше 30 хвилин, мені вона точно не сподобається. Тому варіант з автобусом я відкинув.

Щодо блаблакару то я саме тестив його на своєму маршруті до франківська. За два дні до виїзду, знайшов водія, який має хороший рейт і забронював поїздку. І наступного ранку, мені приходить сповіщення, що водій не підвести в поїздку і треба бронювати знову. Окей, но біг діл🤷‍♂️ Я забронював знову й цього разу відповідь прийшла — за десять хв мені приходить сповіщення про те, що водій скасував поїздку🙃 І так повторювалось знову і знову, поки я нарешті знайшов поїздку на не той день і з фіговим пунктом відправлення. Логічно, що сподіватись на нормальну поїздку я не міг.

Зваживши плюси й мінуси поїздки на машині та автобусі, я вирішив у Німеччину летіти. З доступного був тільки Wizzair зі Львова до Берліна за 1600 (в принципі як і прямий автобус), який мав покинути аеродром в 10.20 ранку і пробути в повітрі півтори години. Хмммм 2 години проти 16 автобусом??? У нас з’явився переможець.

За тиждень до дня зіро

Очевидно я відклав придбання квитків до останнього. Неділя. За дві години в мене мала бути зустріч, тому я виділив достатнє вікно, щоби просто купити вже підібраний квиток. Загалом форма замовлення зроблена доволі добре, як людина яка збиралась у рейс уперше, я зміг без проблем заповнити все. Але, крім того, вам треба купу раз пропустити/відмовитись/скасувати купу додаткових послуг починаючи багажем, конкретним місцем і закінчуючи чим нагадуванням. Реально, я здивований що там не було чаю й постелі, як в Укрзалізниці, воно там прекрасно вписувалось. Я взяв квитки туди й назад на 2 тижні, але якраз перед оплатою, я помітив що повертаючись, мені потрібно вилітати о 8 з Берліну, а потрапити туди в таку рань я точно не зміг би. Нормальних квитків не знайшлось, тому мене довелось узяти тільки квиток ТУДА, а про повернення я вирішив поки не думати. І мені довелось заново пройтись усіма кроками замовлення (десь у четвертій раз). І тут постає питання, чи можна було б обійтись без цього? Так, я вже був зареєстрований у системі й деякі поля воно підтягувало, але це лоукостер і ти проклятий раз за разом відмовлятись від усього транспорту з аеропорту/преміуму/своєї гордості.

І не дарма ж, я у своєї мами програміст, я таки дійшов сам до оплати. Ввів типові поля й тисну кнопку, очікуючи що на моєму мейлі автоматично з`явиться лист з описом, який я класний. Ніфіга, усе що мені вискочило це повідомлення від привату «Ти лошара. Треба збільшити ліміт на розмахування в інтернеті». Усе зроблено. Тицяю на кнопку знову. Нічого не відбувається. Помилка. Просто помилка. І так три рази, протягом години… години КАРЛ!!!

Мій час вичерпався і я вже квапився на зустріч, де мудрі люди, мені підказали подзвонити в підтримку Привату. І гес вот, шакали з Візейру замість звичайної конвертації валют із вказаної суми в гривнях на сайті до свого доларового рахунку на пряму, чомусь вирішили робити це з проміжним переведенням в угорський форинт, що вилилось у те, що реальна ціна була більшою на 6 гривень ніж заявлена. Файналі, усі блоки зняті та вже навіть візейр прислав листа з проханням закінчити бронювання. За лінком у в листі, я заходжу до свого чудового рейсу Львів-Берлін за 1600 грн і… його нема. Я шукаю знову. Його нема. На його місці з’явився інший, такий же самий тільки вже за 2600… мені боляче про це говорити. В голові почувся голос тата “Забронюй квитки якомога раніше”. Але вибору не було, як і змоги знайти щось інше. Нарешті в мене на пошті з’явився квиток + за додаткову 1000 я зрозумів, який я лох. Безцінне враження, дякую Wizzair😘

Що я виніс із цього: бронюйте квитки за місяці до поїздки. Бронюйте не з маків/айфонів тому що це означає що ви готові заплатити +20 %. Не ведіться на додаткові послуги, усе фігня. Будьте готові, що ваш квиток зникне швидше за сонечко в дощовитому Львові.

День Зіро. Депортація здорового глузду.

Мій ранок почався о 6 годині, тому що напередодні Візейр прислав листа, що в Болгарії чи Румунії сталась якась фігня з рейсами, яка може вплинути на мій рейс, тому мені треба о 8 годині штурмувати аеропорт. Спойлер, нічого не сталось. Вилетіли ми навіть на 10 хв пізніше. Потасовки з літаками в Румунії впливають на щось, так само як ретроградний Меркурій впливає на адекватних людей. *картинка з поясненням геніальної шуточки*

Факт із психології. Попри те, що ніхто не любить стояти в черзі, усі намагаються в неї стати. Так за годину до початку реєстрації люди почали формувати довжелезну чергу, так ніби лавочки в аеропорті викликали у всіх масовий приступ геморою🤷‍♂️ І як мені сказали, якщо ти їдеш з одним наплічником, ніхто його важити не буде й тим більше не дивитиметься щоби він важив менш як 10 кг. Тому наступного разу трамбувати його ще більше.

Потім була перевірка українським сісюріть де все теж було доволі звично, крім того, що я перевозив забутий бабцею масажер спини, який виглядав (протестуй свою фантазію) як тупий предмет за допомогою, якого я можу захопити контроль на повітряному судні. Я спокійно пояснив ситуацію, сказав що це чудо техніки можна включити й після того як він почав вібрувати — усі підозри в моїх злих намірах відпали. Інший співробітник ще сфоткав це все дійство або задля безпеки або щоби потім посміятись із того всього й мене пропустили в зону дююті фрі.

Я гордо пройшов крізь неї, тому що, це очевидно не той тип розводу який мене цікавить. Далі після п’яти хвилин відпочинку, люди побігли займати нову чергу цього разу на посадку. Збоку була черга тих, хто мав право пройти без черги 🙃 Яке value несе ця функція, я так і не вшарив? Дорогою, ми всі по фоткали літак ібо чому б і ні. І перший раз, мені хоч якось пощастило, моє місце було 2D, тобто прямо біля входу і виходу. І під пояснення болгарських/грецьких/якихось смуглих стюардменів ми нарешті полетіли. І прилетіли.

Мені не вірилось, що це все. Десь мав бути підвох. Я підозріло вийшов майже першим із літака до аеропорту й тут на мій шлях перегородили будки німецьких прикордонників. Вітаюсь англійською, показую паспорт, дивлюсь на нього, він дивиться на паспорт і каже «Кен ай сі йор рітьорн тікет?». Занавіс. «Га? Вот ду ю мін рітьорн тікет. Ай кейм ту візії май грендма енд ай донт нов хав лонг ай віл бі хір». На що, мені сказали, що я повинен мати видрукований, зворотній квиток🙂🙂🙂, а на моє зауваження «так то в мене його нема і принтер я забув спакувати в сумку» мені сказали відійти й не заважати іншим людям. Подзвонити мамі, татові чи бабці я не міг, тому що розвелось б купа переживань, щохвилинних дзвінків, а мама б замовляла таксі прямо із села до Берліну, щоби відстояти моє право відвідати бабцю.

Треба було діяти швидко і я на колінках в аеропорті почав шукати квитки назад. З літаком було б сложно, тому я почав замовляти через сайт перевізника. Сайт, не апку, тому якщо хочете зберегти свої нерви робіть це з великого екрана. Оплата пройшла успішно. Я простояв ще 20 хв поки остання нормальна людина пройшла сікюріті й підійшов до перевіряючого, який до речі так і залишив мій паспорт у себе (завжди тримайте на телефоні всю інфу, яка може бути потрібна при заповненні будь чого) і просунув йому телефон із благальним поглядом котика зі Шрека. Він сказав, що ніби все ок, але якщо я ще раз приїду без видрукований квитка, таке не проканає. Інших питали, ще про страховку й кількість готівки, але мене це якось оминуло. Які й оминула депортація, але блін це найбільш дебільні правила у світі. І за хорошим UX авіаперевізник мав би попереджувати про це своїх клієнтів, тому що таких як я було понад.

Далі мені потрібно було, якимось чином потрапити в Магдебург. Оминувши черги зомбаків, які вічність чекали на свій багаж я потрапив до головного фойє, де дядечко з хорошою англійською видрукував і докладно пояснив куди мені йти й що робити далі.

На цьому хороша англійська в Берліні закінчилась. Пройшовши 300 метрів я зійшов у станцію метро, без чіткого розуміння чи це те місце чи інше, а тим часом до моєї електрички залишалось менше половини години. Мене ніхто не розумів, я бігав туди сюди, але жоден німець не шпрехав англійською, а я “діднт андерстенд” їхню німецьку.

Там було, приблизно, 20 терміналів де можна було купити квиток, але я не зміг знайти Магдебург у своєму, тому що вибрав саме той, який продав квитки суто в діапазоні Берліну. З відчаю я підійшов до працівника метро, який займався тим що просто казав людям іти далі. Напевно моє «пліз хелп мі» розчулило його і він не говорячи, але хоча б розуміючи мене повів до правильного термінала. Він почав щось пояснювати, показувати й махати руками. Як виявилось там було кілька опцій і мій білет коштував 40 євро і їхав на пряму до Магдебургу. А потім був один за 20 євро, який їхав на пів години довше, але включав у себе 3 пересадки. Ну що ж, моя єврейська душа мала свої плани на ті 20 євро. Я дочекався електрички якою мав проїхати рівно одну зупинку й люди всередині підтвердили що я на правильному шляху. І скажу вам, їх електрички дуже просторі, зі столиками, зручними сидіннями й розетками. І тільки потім, я дізнався, що випадково сів у вагань преміум-класу, ціни на який далекі від моє двадцятки. Але кондуктор мені нічого не сказав, тому я спокійно вийшов на наступній зупинці.

Далі нічого не звичного не відбувалось і я о 5 дня був у Магдебургу. На цьому мої пригоди нульового дня закінчились. Який висновок із цього можна зробити. Якщо щось може піти не так — воно побіжить таранити твої плани. Літак нормальна опція, тільки якщо прямого автобусного сполучення немає, квитки беруться за рік наперед або ж є нагода цілий день походити по місту. Далі, німці не знають англійської, тому треба завчити базові фрази, щоби могти отримати хоч якусь інфу від них. І так, у літак не можна брати майже ніякої рідини, але не варто забувати про їжу, бо ймовірність того що ви знайдете місце на перонах із доступною й нормальною їжею дуже малі.

На цьому в мене все. Якщо у вас є якісь коментарі, пропозиції чи якісь лайфхаки які мені можуть бути корисними. Пишіть їх у коментарях. Ставте лайки, сердечка чи яке там емоджі буде в пості та тримайтесь купки. Далі буде... тчюсс :*