Дев'ять історій для читання на ніч
Надихнувся ось цією сторі (точніше, історіями) і вирішив, що теж час згадати всю крипоту, з якою я стикався в житті. Подібних випадків було не так багато, але дещо цікаве траплялося, якщо не безпосередньо зі мною, то з близькими або добре знайомими людьми.
Усі історії - правда на 100%, у всякому разі, я нічого не вигадував і написав як є. Та й у тих історіях, які я записував зі слів інших людей, у мене немає причин сумніватися, хоча, звісно, гарантувати тут уже нічого не можу.
Зрозуміло, що такими словами тут нікого не переконаєш, тут півсайту з "типу трусторі", але ось якось так. Усе ж крипоти і в реальному житті вистачає без усяких фантазій, навіть якщо багато чого і можна раціонально пояснити.
Цікаво, що я бував у багатьох ситуаціях, прямо сприятливих для крипоти, але тоді нічого не відбувалося. І по закинутих хатах нишпорив, і по підвалах старовинної садиби в лісі, і вночі в непроглядній темряві один через ліс (просто ось по гущавині) поперся на цвинтар (так, я не дуже розумний) - але ніфіга. Навіть розповідати нема про що.
Тож історії нижче - випадки, коли крипота знаходила мене сама.
Писати буду без особливого порядку, просто що першим згадалося. Над назвою не парився, нехай буде така.
Вогняна куля Під час цієї сторі мені було років 12, напевно, точно вже не скажу. У мене є тітка (мамина сестра), яка живе в одному з нами місті, але в іншому районі (по суті, взагалі на іншому кінці міста, навіть машиною з годину пиляти). Якось раз вона дзвонить нам близько 12-ї ночі, а з огляду на те, що спати вона зазвичай лягає годині о дев'ятій, то одразу стало зрозуміло, що хороших новин чекати не варто. Трубку взяла мама, і від її діалогу з тіткою стало крипово не тільки мені, а й батькові.
Коротше, дзвонила вона тому, що перед її вікном (а живе вона на восьмому поверсі) висить величезна вогняна куля. Ось прямо з чіткими краями, горить так, що світло не тільки у квартирі, а й у дворі. Висить буквально за кілька метрів від вікна і трохи ніби переливається або пульсує. З'явився не зрозуміло коли, тітка прокинулася від яскравого світла. Живе вона одна, а зателефонувала просто тому що стало страшно. Їй здавалося, що куля (або щось у кулі) просто на неї дивиться.
Тітка підійшла до вікна в іншій кімнаті, від якого куля була трохи подалі, і виглянула у двір. Виявилося, що куля - точно не глюки, бо з вікон будинку висовувалися люди, а хтось уже встиг вибігти на вулицю. Усі, зрозуміло, витріщалися на кулю.
Висіла вона так хвилин 20 точно - весь цей час тітка була на телефоні з мамою. Потім вона різко зірвалася з місця і чітко вертикально полетіла в нічне небо.
Було це приблизно 2002 року, телефонів із камерами ще майже не було (у нас точно), та й інтернету нормального теж. Може, хтось і сфоткав тоді цю хрень, але я про це не чув.
До речі, давно вже, коли я якось згадав цю історію, я навіть у мережі знайшов про це замітку в одній із місцевих газет. Зараз знайти не вийшло, але, може, нарою ще.
Чорне опудало народжує Цю історію я вже писав на Мракопедії, але в літературній формі (якщо можна так сказати). Ось вона. Але все ж коротко і тут розповім.
Моя дружина (хоча тоді ми ще не були знайомі, але не суть) у свій час працювала медичним реєстратором на центральній станції швидкої допомоги. Лікарі швидкої їм приносили картки хворих, а реєстратори всі ці дані вбивали в комп. Ось про одну таку картку і піде мова.
Для розуміння - лікарі зобов'язані в картці хворого розписувати всі його скарги, навіть якщо він несе люту нісенітницю. Тому за карткою реально зрозуміти, з чим насправді лікар зіткнувся. Того разу історія виявилася криповішою нікуди. Пізніше, до речі, лікар, який усе це описав, ще й на словах усе своїм на станції переказав.
Виклик звичайний - чоловікові погано, без подробиць. Після приїзду виявилося, що швидку викликала дружина - вона прийшла з роботи, а вдома чоловік на зраді. Каже, що прокинувся після доби (працює в МНС), поїв, повернувся в спальню, а там (дослівно) "на ліжку в кутку сидить чорне опудало і народжує".
Мужик сидить охрінілий на кухні, дружина його заспокоює. Вона, зрозуміло, нічого в спальні не бачить. Каже, що чоловік не п'є зовсім (ось прямо взагалі, навіть у свята), нічого подібного раніше за ним не помічалося.
Лікар оглянув хворого, оглянув кімнату (хоч це й дивно звучить) - усе в нормі. Думає, що треба попросити мужика ще раз подивитися, але навіть якщо він знову цю хрінь побачить, то хз, що з ним далі робити - у дурку везти звичайний лікар не може, якщо тільки спецбригаду викликати, але ж мужик-то адекватний (спілкується нормально абсолютно, тільки наляканий). Та й що з ним зроблять?
Загалом, вирішив-таки перевірити ще раз. Заходить у спальню першим, за собою веде мужика. Той дивиться на ліжко, кричить щось на кшталт "воно мене бачить" і на спринтерській швидкості вибігає з квартири. Дружина в шоці, лікар не знає, що відбувається і що йому тепер робити взагалі.
Зрештою так і написав у карті, що пацієнт утік. Водила, який залишився на вулиці в машині, сказав, що бачив мужика, який в одних капцях вибіг із під'їзду і зник за рогом. Що було з цим чуваком далі - ніхто не знає. Та й як дізнаєшся? Лікар поїхав на наступний виклик, заповнив карту і віддав у статистику, а згодом і забув, напевно, про цей випадок. Такі справи.
Мужик на болоті Наступна сторі вже трапилася особисто зі мною. Навряд чи тут є якась містика, хз, але мені тоді було не до сміху.
Ми з дружиною любимо кататися ночами на велосипедах. Не тільки по місту, а й за місто (з нормальними велоліхтарями - не проблема). Якось вирішили посидіти біля якогось озерця, розвести багаття. Знайшли на яндекс-картах якусь водойму кілометрів за 15 від околиці міста. Щоб до неї дістатися, потрібно було їхати шосе кілометрів 12, потім звернути на сільську дорогу, а там уже через ліс дістатися до озерця. Так, скажімо прямо, ідея спочатку була шикарна, надійна, блядь, як швейцарський годинник.
По шосе їхати було норм (хоча дратували далекобої на вантажівках, які вічно проносяться повз), а ось коли дісталися до повороту на сільську дорогу, зрозуміли, що нею давно не користувалися - все заросло, і її було ледве видно. Але пофіг, поїхали. Дісталися до лісу - темно, хоч око виколи. Якщо ліхтарі вимкнути, то не видно взагалі ні чорта. Стремно, але не настільки, щоб назад повертати.
Доїхали до озерця. Виявилося, що якщо це і було озерцем, то за часів фараонів - зараз там тупо було болото. Багаття розводити в таких умовах уже не хотілося, тож ми вирішили вимкнути ліхтарі на хвилинку, послухати ліс навколо і їхати назад.
Вимкнули. Послухали. І чуємо, значить, якийсь тріск - ніби хтось неподалік лісом іде, під ногами гілки хрустять. І здається, ніби кроки наближаються, причому з різних боків. Голосно обговорюємо це один з одним і вирішуємо ввімкнути ліхтар на одному з великів.
А ось далі - ну реально як у типовому хоррор-мок'юментарі якомусь, хіба що ми на камеру все не знімали.
Коротше, мій велик стояв кермом у напрямку до озерця. Промінь ліхтаря, відповідно, посвітив якраз туди. Виявилося, що води перед нами не так багато, метрів, може, 30-40. А далі болото стає дрібним, кущі ростуть і дерева невеликі. І ось там, біля дерев, стоїть мужик.
У чорних штанах (або джинсах) і пальто. Стоїть до нас боком і рукою прикриває обличчя, бо світло від нашого ліхтаря просто в пику йому б'є. А ми стоїмо, і не знаємо, що сказати навіть. Потім начебто приходимо до тями і обговорюємо те, що бачимо. Мужик по-любому мав нас чути і, очевидно, бачити, але він не робив взагалі нічого. Просто стояв ось так боком і долонею прикривав обличчя. Не рухався, не намагався піти, нічого нам не говорив. Просто стояв.
Тут чуємо, що тріск гілок не зник, а тільки посилився і став наближатися ще швидше. Нібито хтось подумав, що ховатися сенсу вже немає, раз ми все одно все бачимо. Що сказати, схопилися ми на велики тоді й ломанулися назад на всіх парах. Якщо хтось і гнався за нами - ми не бачили, обертатися часу не було. Думаю, що якби ми були без великів, то ще невідомо, чим би все це скінчилося.
Досі й гадки не маю, що цей мужик у нормальному міському одязі робив уночі в непроглядній темряві в центрі болота в лісі за 15 км від міста. Там навіть сіл поруч немає. І дороги нормальної, на машині в болото не заїхати. І хто ще був разом із ним - теж питання. І чому він на нас ніяк не реагував, та й узагалі - до того, як ми ввімкнули ліхтар, там було темно абсолютно. Що б він там не робив, залишається питання - як він узагалі міг бачити? У нього джерел світла точно не було, інакше ми б помітили. Як варіант - він почув наше наближення ще до того, як ми досягли болота і вимкнув світло.
Одні питання, але спогади про ту ніч досі пробирають.
Щось у лісі Цей випадок теж стався під час нічних велопокатушок. І навіть приблизно в тому ж місці, хіба що трохи ближче до міста. Ми тоді знайшли таки реальне озеро, на березі якого можна було посидіти, але не суть. Загалом, зібралися їхати назад. Ніч темрява, сільська дорога, по боках - ліс. Нікого навколо, тиша повна.
Їдемо спокійно і в якийсь момент чуємо праворуч від себе в лісі тріск гілок. Та настільки гучний, що здається, ніби хтось через кущі й підлісок ломиться, не розбираючи дороги. І звук дедалі ближче й ближче до нас, тобто швидкість у цього щось явно вища, ніж у нас.
І коли воно зовсім наблизилося, то до звуку додався ще й візуал - гілки кущів і дерев на узбіччі дороги рівно праворуч від нас трусилися і ходили ходуном, а там, за ними, чулося важке дихання і тупіт. Ми додали швидкості, але ця хрінь не відставала, хоча й на дорогу вибігти не намагалася.
Слідувала вона за нами кілометра 2, може, а потім усе різко припинилося. Я тоді подумав, що це лось який-небудь був - звірі вони потужні й здорові й цілком можуть нестися світ за очі без розбору. Але все-таки дивно, що він ломився рівно по прямій через кущі, не намагаючись звернути ні далі в ліс, ні на дорогу. Ну і було страшнувато, все-таки.
Квартира номер 13 А ця сторі прям кошмар мого дитинства.
Більшу частину шкільного життя я з батьками тулився в однокімнатній квартирі в старому двоповерховому будинку. Не скаржився, втім, але були в цього свої особливості. Наприклад те, що у квартирі навпроти жила жінка (тоді вона мені прямо бабкою здавалася, але їй років 50, напевно, було), яка постачала крипотою і цеглою якщо не весь будинок, то цілий під'їзд точно.
Кумедно, але жила вона у квартирі номер 13, ось такий банальний кріпі-штамп із реального життя. Ось правда, я б в оповіданні нізащо б такого не написав (число 13, ну серйозно?), а ось у житті дивись-но як буває.
Так ось її квартира була на одному поверсі з моєю, прямо навпроти (у мене була 16-та). Ще до нашого переїзду в той будинок сусідка прославилася тим, що тиждень приховувала труп матері у квартирі. Старенька просто від старості померла, але ось дочка її жила далі як ні в чому не бувало. І тільки коли на весь під'їзд почало смердіти зрозуміло чим, то сусіди викликали міліцію (тоді ще саме міліцію). Квартиру розкрили, а там тіло, що розкладається, на дивані. Кажуть, у сусідів знизу навіть плями на стелі проступили, тому що все це діло текло на підлогу в злощасній квартирі, але тут уже не ручаюся.
Сусідку засадили в психлікарню (писали заяву всім під'їздом, її син, який давно жив окремо, теж дав згоду), але буквально через кілька місяців вона повернулася. Причому, начебто, набагато адекватніше, ніж була.
Але потім знову почалося. Коли ми в'їхали у квартиру, вона вже починала творити дивні справи. Казала, що у неї у квартирі пропадають різні речі (окуляри, наприклад, які вона завжди носила), навіть просила пошукати разом із нею, мовляв, вона погано бачить. Спочатку сусіди відгукувалися, але пропаж у неї вдома не знаходили. Потім вона почала стверджувати, що бачила, як її речі крадуть страшні чорти, які приходять ночами. Ось тоді це стало знатно крипувати мене і щонайменше решту сусідських дітей.
Далі ставало тільки гірше. Вона почала розмовляти з цими чортами. Причому ми це прекрасно чули - на той час ми, дрібні, часто любили гратися в під'їзді на сходовому майданчику, тож крики сусідки розібрати було легко. Вона реально вела діалоги, просила когось піти, залишити її в спокої тощо. Лаялася, кричала, плакала, але потім усе затихало.
Пізніше дійшло до того, що вона боялася повертатися у квартиру. Ходила по сусідах (у розмовах, не рахуючи теми з чортами, вона тоді поводилася абсолютно адекватно), довше залишалася на роботі (начебто двірником була).
Потім почалася істерика. Вона кричала і вила у квартирі, як удень, так і вночі. Адекватність випаровувалася на очах. Коли вона виходила з квартири, то несла всяку єресь, кричала на нас, лякалася кожної тіні. Закінчилося все тим, що її знову запроторили до психлікарні, після того, як вона пішла на батьківські збори в школу до свого онука і щось там влаштувала (що саме, на жаль, не знаю, але мабуть все було серйозно, якщо всі знову почали заяву катати. Навіть пам'ятаю, як у заяві писали, що вона вже стала загрозою дітям тощо. Ну якщо чесно, то ми, діти, її реально боялися вже - хто знає, чого вона викине?).
Після того, як вона поїхала в білі палати із санітарами, її син запросив священика й освятив квартиру. Десь через рік сусідка знову повернулася, знову адекватною, але стала дуже побожною - постійно навіть ікони вишивала. Чортівня начебто припинилася і, як не дивно, від цієї жінки навіть сусіди перестали цуратися, знову почали спілкуватися.
Я давним-давно вже переїхав з того будинку, але живу недалеко і знаю, що та жінка все ще жива і все ще в тій самій квартирі. Бачив її неодноразово, досі абсолютно розумна, жодного грама божевілля чи дивацтва якогось, тільки сильно постаріла.
Не знаю, що це було - психоз просто, дах у неї рвало, чи там справді у квартирі чорти скаженіли, а, може, і все разом і відразу. Але виглядало це все м'яко кажучи лякаюче, що вже тут.
Дід
Цей випадок із розряду помилкових спогадів або такого локального ефекту Мандели. А, може, все це реально було, я, на жаль, навряд чи про це дізнаюся.
Моя бабуся по лінії мами померла, коли мені було років 4. Жила вона в іншому місті, але в тій самій області, тож ми часто у неї бували. Як не дивно, але ці поїздки я прекрасно пам'ятаю, аж до дрібниць.
Наприклад, я добре пам'ятаю її будинок, під'їзд і квартиру. Як ми стукали їй у віконце, коли приїжджали, бо дзвінка в неї чомусь не було, а жила вона на першому поверсі. Пам'ятаю, як я сидів на старому радянському диванчику в її кімнаті й грався з дідом. Як залазив до нього на коліна, а потім випрошував у бабці з дідусем сушені ягоди (малина це начебто була), які лежали в коробці на шафі. Мама мене сварила, мовляв, нема чого клянчити, але дід посміхався, бабуся махала рукою (мовляв, та що з нього візьмеш) і вони діставали мені цю коробку, а я жував ягоди, і вони мені, ці ягоди, дико подобалися.
Як померли бабуся і дідусь - я не пам'ятаю. Дивно, але от узагалі не пам'ятаю, хоча мама каже, що в день смерті бабусі я разом із батьками до неї приїжджав. Напевно, неприємні спогади мозок дитини заблокував. А ось добре обличчя бабусі й усмішку дідуся я пам'ятаю досі.
Але якби тут не було ніяких дивацтв, то я б цього зараз не писав. Особливо про бабусю з дідусем ми з батьками чомусь не розмовляли, але ось якось раз така розмова зайшла. Мені вже за 20 було на той час. Я просто згадав цю коробку з ягодами і розповів мамі. Вона підтвердила - так, було таке, я навіть у той час говорив ще незрозуміло, але ягоди випрошував.
Та ось тільки дідусь мій помер ще до мого народження.
От чесно - я коли почув, то повірити не міг. Як би банально це не звучало, але я чітко і чітко його пам'ятаю. Не просто образ, а як я з ним грав, сидів у нього на колінах. Багато чого. Але ні, він дійсно помер за кілька років до мого народження.
Мама і батько кажуть, що бабуся завжди була одна, ніяких інших людей у її квартирі я бачити не міг. Такі справи. Може, не надто крипово це все звучить, але коли ти маєш такі чіткі спогади (нехай дитячі, так), а потім виходить, що цього не було і бути не могло, то... Відчуваєш якусь порожнечу всередині, не знаю.
Досі все одно вірю, що це й справді був мій дід. І нехай бачив його тоді тільки я.
Біле обличчя і Баба Яга в кутку
У свій час ми з дружиною жили у квартирі разом із тещею. Стандартна така хрущовка-двійка. Але от якщо є нехороші квартири, то це ось прям вона.
Дивних історій, пов'язаних із нею, просто купа. Усе описувати не буду, згадаю тільки найстрашніші.
Почнемо з того, що останній мешканець цієї квартири, до того, як до неї переїхала моя майбутня теща, у ній же й повісився. Чому, чому - цього вже ніхто не знає, але факт залишається фактом. Хоча, якщо чесно, я особливого значення цьому ніколи не надавав - ну хіба мало що тут раніше було, майже в кожній квартирі в старих будинках хтось помирав, траплялися випадки і страшніші, ніж самогубство, це напевно. І що, тепер скрізь крипота має бути? Але як би там не було, не згадати цього я не міг.
Так от. За той час, що теща тут жила, побачила вона всяке. Біля однієї стіни у квартирі раніше стояло велике трюмо - такий комод зі здоровим дзеркалом. І ось одного разу вночі теща прокинулася від дивного відчуття, ніби хтось на неї дивиться. Розплющує очі, а з-за трюмо, десь сантиметрів на 40 вище підлоги, обережно висовується біла пика. Риси обличчя начебто людські, але все біле, навіть сяйво якесь виходить.
Виглядає не те, щоб страшно, але відчувається, що наміри в нього якісь недобрі. Виглянуло, значить, і повільно назад пішло. Потім знову - спочатку верхівка з'явилася, потім очі, ніс і ось знову все обличчя висунулося. І дивиться прям пильно. Теща каже, що від страху нічого розумнішого не придумала, як голосно на весь голос послати цю пику туди, де вона, напевно, ще не бувала. І пика зникла.
Іншого разу вночі з дзеркала на тому самому трюмо повільно випливли довгі нитки, схожі на волосся. Розтягнулися на добрий метр, але потім зникли.
Пізніше, коли народилися син і донька, крипота знову дала про себе знати. Син (брат моєї дружини), коли йому років 5 було, часто прокидався вночі і біг до матері, говорив, що його душить Баба Яга, яка виходить із кута. Так повторювалося кілька разів, а потім пацан реально почав задихатися - лікарі сказали, що в нього астма.
Ще набагато пізніше, коли брат уже жив в іншій квартирі, а тещі не було вдома, моя дружина вранці прокинулася від того, що по квартирі хтось ходить. Каже, що чітко чула кроки (а підлога там скрипить реально здорово), які рухалися з коридору на кухню і назад. Перевірити, що там відбувається, їй не вистачило сміливості, тож вона просто зачинила двері у свою кімнату. Кроки завмерли, але потім відновилися знову, до того ж, судячи зі звуку, підійшли прямо до дверей у спальню. Дружина згадує, що тоді думала: "Якщо зараз двері відчиняться, то в мене точно серце зупиниться". Але ні, кроки просто зникли.
І це правда тільки частина з того, що відбувалося в тій квартирі. Але найцікавіший випадок, якому вже особисто я був свідком, я приберіг наостанок.
Нічний гість
Сталося це всього з рік тому. Може, й менше. І без сумнівів скажу, що це наймоторошніший у плані незрозумілого момент, який зі мною коли-небудь відбувався. Навіть не думав, що щось подібне реально побачу. Але ось як воно буває.
Коротше, сталося все, як і водиться, вночі. Ми з дружиною прокинулися одночасно, причому ніхто не зрозумів, чому. Просто прокинулися і все. У мене навіть відчуття було, що мені до цього якийсь кошмар снився, дружина каже, що в неї теж щось подібне було.
Трохи лівіше і навпроти нашого ліжка стоїть шафа з великими такими дзеркалами на дверцятах. І в цих дзеркалах можна побачити, що відбувається в сусідній кімнаті. Точніше, частину кімнати і двері на балкон. Це, звісно, за умови, що двері в кімнату відчинені, але тоді так якраз і було.
І ось, прокинувшись, дружина злякано скрикує і каже, що в кімнаті хтось є. Я спочатку не зрозумів, куди вона показує і подумав, що щось у нашій кімнаті, але виявилося, що вона бачить щось у дзеркалі. Спершу дружина подумала, що це теща (її мама чи то пак) приїхала додому з доби (вона працює лікарем швидкої і дуже рідко, коли їй дають виклик поруч із будинком, забігає у квартиру хвилин на 5). І сказала голосно: "Мамо, це ти?"
Тиша. Дружина знову скрикує і все показує мені на дзеркало, каже, там біля балкона хтось стоїть. Ось тоді вже і я нарешті вдупляю куди дивитися і бачу картину: у відображенні чітко видно, що біля балкона стоїть чорний силует. Цілком людський, але стоїть нерухомо, а голова, судячи з усього, повернута до балкона, а не до нас у кімнату.
Дружина знову запитує: "Мамо?"
І в цей момент тінь повертає голову на звук і робить крок у нашу кімнату. Дружина кричить і закривається ковдрою, я підхоплююся і хапаю ліхтарик зі столу (ось навіть без поняття, чому взяв ліхтар, а не увімкнув світло). Біжу в сусідню кімнату - біля балкона нікого. Відчиняю двері на балкон, свічу ліхтарем у всі кути - все одно нікого. Ось тоді вже міркую ввімкнути світло у квартирі. Обходжу всі закутки, але нічого більше не бачу.
Чесно скажу - в той момент взагалі ні про яку крипоту не думав. Думка була тільки про те, що у квартиру хтось заліз, поки ми спали. Як - це інше питання (бо двері вхідні зачинені на два замки, а балкон засклений, вікна теж зачинені), але думав тільки в цей бік.
Зрозуміло, що нікого я не знайшов. Ось тільки тоді вже стало моторошно - тінь-то я теж чітко бачив, причому вона рухалася, не колективні ж галюцинації. Спати потім було незатишно, це точно, навіть світло в сусідній кімнаті вимикати не стали, лол. Але тоді реально не смішно було.
Більше нічого подібного я в тій квартирі не спостерігав. За винятком одного випадку, коли ми сиділи на кухні, а у ванній у цей момент різко на повну котушку врубилися обидва крани. Поняття не маю, як це можливо, але після тієї ночі з тінню біля балкона це вже сприйнялося якось спокійніше.
Ти сюди ще повернешся
Ну і як же обійтися без дивних снів.
Взагалі, мені ніколи ніяких віщих снів не снилося, та й запам'ятовую я їх рідко, а вже якщо запам'ятовую, то сон виявляється якоюсь нісенітницею. Винятки бувають, але не часто. Але ось одного разу мені снилися сни (тавтологія, ага), які, як мені здається, не були просто снами.
Приснилося мені, що я разом із групою якихось людей різного віку опинився на галявині в лісі. Навколо рання осінь (або рання весна, тут все схоже), фарби всі сірі, похмурі. Люди поруч зі мною, як і я сам, не розуміють, як тут опинилися. Починаємо знайомитися, говоримо, звідки кожен - виявилося, що абсолютно з різних міст. У момент, коли ми починаємо думати, що нам далі взагалі робити, з'являється вона.
Дівчина років 25, звичайної зовнішності, тільки висока дуже, волосся коротко пострижене. Каже, що вона знає хто ми і звідки, та й куди потрапили, і що все нам пояснить. Розповідає, що потрапили ми чи то в інший світ, чи то в якусь іншу реальність. Але потрапили не просто так, нас покликали з певною метою. Що за мета - мовчить, але каже, що ми скоро самі все дізнаємося.
Після розмови веде нас у місто. Звичайне таке маленьке і депресивне місто в провінції, будинки старі, максимум у п'ять поверхів. На вулицях пустельно, людей майже немає. І все якось сумно, ніби занедбано.
Нас заводять у щось на кшталт їдальні, де видають талони на їжу і трохи грошей. Тут же є якийсь кіоск родом із 90-х із тіткою-продавцем. Помічаю, що в кіоску продаються майже такі самі товари, як у нас, але трохи інші. Прям ось запам'яталося, що там був "Снікерс" із типовим дизайном, але з назвою щось на кшталт "Кнокерс", уже не точно не скажу.
Після всієї нашої компанії показали місто. Пам'ятаю, поруч проходили іржаві залізничні колії. Хтось запитав, куди вони ведуть, на що наша провідниця відповіла, що раніше там було інше місто, більше за це, але зараз туди не можна. Чому - не сказала, зауважила тільки, що з цим і буде пов'язана наша робота.
До того моменту почало вечоріти. Провідниця чомусь відвела нас назад на ту саму галявину в ліс. Там стали розбивати табір (чому не можна було залишитися ночувати в місті - не знаю). Коли вже майже влаштувалися, а навколо стало зовсім темно, десь у глибині лісу з'явився зелений вогник.
Він почав розпалюватися, і скоро в лісі палала ціла зелена заграва. Навіть світло стало. Провідниця нас підняла і повела в його бік. Ми дійшли до ставка, вода в якому яскраво світилася, але точно не була джерелом заграви. Тоді нас відвели назад до табору. Пам'ятаю, що в той момент у мене промайнула думка: "Це все сон, скоро я прокинуся". І тоді провідниця повернулася до мене і сказала: "Це не сон, ти сюди повернешся завтра".
І я прокинувся. Прокинувся з відчуттям, що я реально все це пережив. Потім весь день ходив як зомбі, все з голови ті слова "ти сюди повернешся" не виходили. Спати лягав зі страхом, як би не смішно звучало.
Тієї ночі мені нічого такого не снилося. А ось потім... З перервами в день/два я знову туди повертався уві сні. Нічого особливого нового не відбувалося, і чомусь ті сни запам'яталися вже гірше.
Цю історію я навіть на сначе писав кілька років тому. Там тоді великий тред вийшов, деякі анони писали, що теж у це місце у снах потрапляли, але я думаю, що це вже фантазії. А якщо ні - ще цікавіше. Намагався цей тред знайти, але поки що не виходить, а шкода, бо я сам багато чого вже забув, було б круто перечитати і згадати деталі. Буде офігенно, якщо хтось знайде.