Магічна лялька
Амалія збилася з ніг. Цілий вечір вона носила до кабінету чашки з димлячою кавою, бурмочучи собі під ніс ямайські прокляття. Клара Пфайфер не звертала на це уваги, бо знала, що її служниця скаржилася на тяготи хатньої роботи якраз у хвилини найбільшого задоволення. О пів на дванадцяту Клара зазирнула до кабінету, щоб нагадати чоловікові та його компаньйону, що запаси кави в будинку не безмежні.
Білл Пфайфер навіть не відповів дружині, але Джо Кранц по-пацанячому винувато глянув на неї і вибачився, що засидівся так пізно. Місіс Пфайфер, не дослухавши, замахала руками. Вона вже звикла до цих нічних пильнувань, яких, відколи виникла їхня фірма з виробництва дитячих іграшок, було чимало. Білл стверджував, що в роботі на себе лише один поганий момент - ненормований робочий день. Але Кларі навіть подобалося, коли чоловіки сперечалися про якийсь новий проєкт: повітря насичувалося тоді електрикою, немов перед грозою. У ті нудні дні, коли Білл заробляв на життя продавцем у "Дитячому світі", такого не було. До того ж фірма процвітала, у чому неважко було переконатися, зазирнувши до кларинової шафи. Посміхаючись, Клара поспішила вгору по сходах поглянути на солодку мордочку Пеппі.
Тим часом у кабінеті Джо Кранц аж ніяк не посміхався, а вперто тряс головою.
- Це все фантазії! - промовив він суворо. - Чи не час стримати уяву і повернутися на землю?
- Не впізнаю тебе! - Білл скуйовдив п'ятірнею своє м'яке волосся. Він був років на вісім старший за свого партнера, але іноді здавалося, що Джо всі дев'яносто. - Згадай, хіба не з уяви почалася наша справа? Чим би ми були без Будинку-с-привидами? Самою пересічною фірмою... А ця ідея ще краща. Я це відчуваю, Джо. Усім нутром відчуваю. - Він гулко постукав себе кулаком по широких грудях.
- А я відчуваю своїм гаманцем, - заперечив Джо, погладжуючи те місце на грудях, де лежав гаманець. - Усі ці хитромудрі вигадки довго не протримаються, нам потрібно що-небудь солідніше. Якась заводна іграшка. Або конструктор.
- Старієш, приятелю. Двох років не минуло, а вже став закінченим ретроградом.
- Мало того, що ідея твоя незрозуміла, в ній є ще щось патологічне! - Джо потряс аркушем паперу, на якому Білл Пфайфер накидав ескіз. - Магічна лялька, треба ж таке придумати! Хотів би я знати, які ідіоти її куплять?
- Ті самі ідіоти, що купували Будинок-з-привидами, - терпляче відповів Білл. - Ті самі, що витрачають мільйон доларів на рік на листівки з усякою чорнухою. До того ж, Джо, ти не зрозумів найголовнішого. Це буде не підробка. Упевнений, ми не продали б і дюжини, якби робили ляльки тут, на місці. Це будуть справжні магічні ляльки з Гаїті. Ляльки ву-ду.
- А я вирішив, що твоя служниця - з Ямайки.
- Амалія? З Ямайки, але чудово в них розбирається. На Ямайці таких ляльок називають обе-а, фактично це те саме, що ву-ду.
- Запозичуєш ідеї в прислуги? Дійшли, здається, до ручки.
- Ідея моя. Хоча наштовхнули на неї справді розповіді Амалії.
Білл підняв чашку з кавою і в три ковтки проковтнув вміст.
- Слухай, - продовжував він. - Я вже розмірковував про те, щоб замовити ляльки фірмі Кросбі - вони ведуть справи на Гаїті, експорт до Франції. Тубільці робитимуть їх за сущі копійки. І жодної підробки.
- А я думав, що лялька має бути схожа на жертву.
- Не обов'язково. У неї кладуть волосся і обрізки нігтів тієї людини, на яку наводять порчу, цього достатньо. Але чому це тебе хвилює, Джо? Адже це всього-на-всього жарт. Ми докладемо інструкцію, наче всерйоз, розумієш, про що я говорю? І продаватимемо по долару дев'яносто вісім центів штука. Уявляєш, який ми отримаємо прибуток, навіть після сплати податків?
Погляд Джо Кранца, як і раніше, висловлював сумнів, але його внутрішній арифмометр відгукнувся на слова про прибуток. Він потер підборіддя, почухав у потилиці й допив каву. Білл відчув, що виграв.
- Чесно кажучи, у мене від цієї затії мурашки по шкірі. Але якщо ти так хочеш, я не заперечую.
- Упізнаю старого партнера! - весело вигукнув Білл.
Коли він безшумно прослизнув у спальню, пробило пів на другу. Він забрався під ковдру і торкнувся Клари за плече. Вона щось пробурмотіла, а потім із силою ткнула кулаком у подушку і сказала: - Пеппі вимагає нового баранчика.
- Пеппі зламала того баранчика, з музикою. І велить тобі завтра принести нового.
Білл усміхнувся: - На цю дівчину іграшок не напасёшься. Їй би в нашому випробувальному відділі працювати. - Джо в нас заночував чи додому пішов?
- Треба б його одружити, - сказала раптом Клара, мрійливо обіймаючи подушку. - Він такий самотній, бідолаха.
- Я йому про це скажу, а то він і не здогадується, який він бідолаха.
- Заробляє він зараз непогано. Чому він не одружиться з Саллі Стілвел?
- Не знаю. Напевно тому, що вона ще не зробила йому пропозицію.
- Ну, все тобі жарти та іграшки!
Білл вкусив її в мочку вуха. - Це за те, що ти в мене така мила. А це за те, що знайшла Амалію.
- Нічого, - сказав Білл, обіймаючи її.
Наступного ранку Білл Пфайфер спіймав Амалію в кухні і виклав їй суть справи. Амалія трясла головою і витріщала очі з виразом перебільшеного переляку, але Білл знав, що свого доб'ється.
- Ти дістанеш її, Амалія, - зажадав він. - Скажи своєму приятелеві, що я заплачу десять... ні, п'ятнадцять доларів за цю ляльку.
- Мій друг - справжній чаклун, містер Пфайфер.
- Не в грошах справа, сер. Він - людина сувора і не любить, щоб такими речами жартували.
- Скажи своєму другові, що порчу наводити я ні на кого не збираюся. Мені просто потрібна лялька. Тобі-то він повірить.
Амалія хихикнула, і Білл поплескав її по пухкому плечу.
Коли він прийшов у контору, Джо був уже на місці, бадьорий і життєрадісний. Спочатку Білл подумав, що справа в сприятливому бухгалтерському балансі, але незабаром відкрилася справжня причина. Джо, виявляється, не відразу вирушив учора додому, а зайшов до Саллі Стілвел і - несподівано для самого себе - освідчився їй. Білл привітав його, пригостив обідом і зателефонував Кларі, щоб повідомити приємну новину. Вона раптово розплакалася, і Білл зайвий раз переконався в тому, що жінки - і Клара особливо - загадкові створіння.
День видався вдалий: Амалія принесла від свого таємничого друга необхідний зразок. Білл буквально підстрибнув від радості, коли Амалія вручила йому ретельно перев'язаний згорток. У ляльці не було нічого особливого, але сама її примітивність вражала. Вона була близько 25 сантиметрів заввишки, з темно-синього полотна, контури обличчя і рук намічені грубими стібками. У цій ганчірковій ляльці було щось загрозливе, і Білл одразу ж зрозумів, що це саме те, що потрібно. Звичайно, вони прироблять до неї ярлик "Зроблено на Гаїті" на підтвердження автентичності. Йому стало здаватися, що два долари за таку ляльку - занадто дешево.
О дев'ятій прийшов Джо Кранц і привів із собою Саллі. Клара і новоспечена наречена обійнялися, поплакали і пішли на кухню ділитися своїми жіночими секретами. Білл затягнув Джо в кабінет і показав йому ляльку. Джо оглянув її з якимось дивним виразом.
- Не знаю, - криво усміхнувся Джо. - Не подобається мені ця штуковина, ось і все.
- Справжня чи ні, а в мене від неї тремтіння по спині. Не подобаються мені такі речі.
Білл невпевнено хихикнув. - От не знав, що ти такий забобонний.
- Сам не розумію. Я, звісно, ні в що таке не вірю. Але хто, власне кажучи, я такий? Усе своє життя я прожив у Нью-Йорку і далі Форт-Беннінга не виїжджав. Що я розумію в магії? Яке маю право вважати її нісенітницею?
Білл розсміявся. - Це щось нове. Я починаю розуміти, чому ти не в захваті від моєї ідеї.
- Ну гаразд, припустімо, я забобонний. Хіба це злочин?
- Ні, ні! Я прекрасно тебе розумію, Джо, і не маю наміру над тобою сміятися. Я ж теж не фахівець з магії! По-моєму, все це нісенітниця і нісенітниця, але коли я випадково просипаю сіль, я кидаю дрібку через ліве плече. Що ж стосується ляльки ву-ду...
- Зроби мені послугу, - перебив його Джо. - Навіть якщо вона здасться тобі безглуздою.
- Давай випробуємо цю чортову ляльку!
- На мені. Я дам тобі обрізки своїх нігтів і волосся, а ти засунь їх у цю кляту ляльку, і подивимося, що буде.
- Припустимо, - Джо насупився. - Але для свого спокою, для повної впевненості я маю перевірити її на собі. З нігтями і волоссям вона стане справжньою магічною лялькою. Тобі залишиться лише встромити в неї голку. Якщо я не відчую болю, тоді запустимо її у виробництво.
Деякий час Білл мовчки дивився на свого партнера, намагаючись зрозуміти, чи не розігрує той його. Обличчя Джо було гранично серйозним. Білл знизав плечима, підійшов до стінної шафки, дістав звідти мініатюрні ножиці та подав компаньйонові. Джо зосереджено підстриг нігті на лівій руці та зрізав пасмо свого світлого волосся. Покрутивши в руках ляльку, Білл розсунув синє полотно в неї на грудях і вклав туди волосся й обрізки нігтів.
- Готово, - оголосив він. - Що далі?
Білл покопався в шафці, але голки там не знайшов. Довелося йти на кухню, відривати жінок від їхніх секретних розмов і просити голку в дружини. Продовжуючи розмовляти, Клара витягла голку з фартуха і простягнула її Біллу. Він повернувся в кабінет, де Джо сидів у кріслі в тій самій позі, в якій він його залишив.
- Куди колоти? - запитав він із удаваною веселістю.
- У ногу. Тільки благаю тебе, потихеньку. Мені й подумати про це страшно.
Білл підняв голку, дуже повільно підніс її до ляльки і легенько торкнувся вістрям ганчір'яної ноги. Джо зробив різкий рух.
- Боляче? - видихнув Білл. Джо потер праву ногу.
- Ні, - сказав він, наморщивши лоб. - Як не дивно, я нічого не відчув.
Білл із полегшенням зітхнув і розсміявся: - А я вже подумав було...
- Спробуємо ще раз. Цього разу коли як слід!
Білл послухався, спостерігаючи за виразом обличчя компаньйона. Побачивши, що Джо ніяк не реагує, він наважився і з силою штрикнув ляльку в праве плече. Жодної реакції. Тоді він простромив ганчір'яний тулуб наскрізь.
- Боже мій, - сказав Джо. - Які ми все-таки ідіоти... - І голосно розсміявся. Білл приєднався до нього, і вони реготали доти, доки жінки, яких вабила цікавість, не з'явилися в кабінет дізнатися, що так розвеселило чоловіків.
На завтра була субота, і хоча Клара намітила на цей день купу домашніх справ для Білла, той провів увесь післяобідній час за письмовим столом, накидаючи ескізи іграшкової зброї. Зрештою Клара махнула на нього рукою і пішла з Амалією за покупками. Повернулися вони години за дві, навантажені різнокольоровими пакетами. Сидячи в кабінеті, Білл із задоволенням прислухався до звуків, що лунали з кухні. О шостій годині до кабінету зазирнула Амалія і запропонувала каву. Він з посмішкою погодився. Потім гукнув її:
- Послухай, Амалія. Здається, твій приятель - великий жартівник.
Білл розповів про проведені досліди, але Амалію це анітрохи не збентежило.
- Ви - зовсім інша справа, - сказала вона.
- Ви не та людина, містер Пфайфер, ось і все. Обе-а вас не послухає.
- Це чому ж? - здивувався Білл. - Я - повнолітній.
- Можливо, і тому теж, містере Пфайфер. Люди, яких слухає обе-а, мають бути... вони не повинні... як це сказати... ви надто... - Вона безпомічно поворухнула товстими пальцями.
- Розумний? Чи вся справа в освіті?
- Усе можливо, містере Пфайфер. - Амалія зітхнула і попрямувала до дверей. - Вам чашку принести чи одразу кавник?
- Неси кавник, - сказав Білл весело. - Містер Кранц підійде хвилин за п'ятнадцять.
- Тоді я принесу два кавники, - проворчала Амалія. Все так і сталося: Джо з'явився рівно через чверть години.
На превелике задоволення Білла він був у захваті від його начерків. Білл з дитинства обожнював військові іграшки і добре в них розбирався. У пачці було близько тридцяти ескізів, і Джо неодмінно хотів подивитися всі. Залишивши його в кріслі біля письмового столу, з паруючою кавовою кав'ярнею на підлозі, Білл вирушив на кухню подивитися, що робить Клара. Вона вела якусь серйозну розмову зі служницею, але, побачивши Білла, та негайно пішла геть. - Амалія розповідала мені про вашу магічну ляльку. Я бачила її, але не зрозуміла, що це таке.
- Магічна лялька. Лялька ву-ду. - Білл посміхнувся і поцілував Клару в щоку. - До речі, де вона?
- Я бачила її вранці в кабінеті...
- Ти її чіпала? На столі її немає.
- Бачиш, Пеппі ходила за мною весь ранок, і побачивши ляльку, була в повному захваті. Цікава дівчинка! Ти приносиш їй тридцятидоларові іграшки, а вона божеволіє від ганчір'яної саморобки. Ми тільки даремно переводимо гроші, хороші іграшки вона вічно ламає.
- Пеппі?.. - прошепотів Білл. - Ти дала їй ляльку?
- А що таке? Вона гралася з нею цілий день. У чому справа?
- Лялька в Пеппі? - повторив Білл здавленим голосом. Усередині в нього похолоділо. Він кинувся до кабінету, але зупинився в нерішучості біля дверей. Потім повернувся у вітальню. Клара слідувала за ним.
- У чому справа, Білле? Що з тобою?
Білл затримався біля сходів, що ведуть до дитячої, і глянув нагору. Потім повернув і пішов до кабінету. Відчинив двері. Руки Джо Кранца все ще стискали ескізи, а тіло, як і раніше, затишно спочивало в кріслі. І це було жахливо. Але не менш жахливим був вираз зосередженої уваги на юному обличчі Джо, голова якого лежала на килимі, майже біля самих дверей.