Жадан. Депеш мод

Почав потроху знайомитися з українською літературою. Я, звісно, читав щось у школі, але з досвіду — шкільний здобуток з цього питання можна викреслити. То ж почав з модерну)

Що сказати. Це точно література. Колись студентом мені здавалось, що то така хайпова мантра: написати щось українською з матюками — криза становлення. Але ні. Там є думка, очевидна літературна краса. Думаю, є прихильники написаних блювотою талановитих робіт художників з ідеєю та сенсом, та я для цього ханжисько вихований — гидую трошки. Можливо це відблиски ресантименту страшних для мене 90-х, описаних в творі, не знаю.

В книжці добре показані питання про справжню людяність, незважаючи на огидний і навіть жалюгідний вигляд вгівно збуханої молоді. Малось на увазі, скоріш за все, що добре було б замислитися над конфліктом поколінь та проявити поблажливість, але мені більше до смаку тургеньєвський підхід до проблематики. Очевидно, я старий та занудний. Піду читати Лесю Українку, до сучасних фішок не доріс ще.