он уехал на сессию. Через

РО́ЗКАЗ, у, чол., заст. Наказ. Пан не дозволяв і на годину кидати ліса, а підпанки пильнували, щоб лісник шанував панського розказу (Марко Вовчок, VI, 1956, 297); — Живим узяти!.. Живим! — закрутився у сідлі тонкобровий. — Хто порушить мій розказ — куля в лоб... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 226);
// Розпорядження. Вони [судді] дали розказ, щоб мерця доконче ще сьогодні поховали (Ольга Кобилянська, II, 1956, 212); [Залєський:] Ось розказ судовий, щоб хату твою мені за борг у повну власність передати (Вадим Собко, П'єси, 1958, 21).
На розказ кого, чий — за чиїм-небудь наказом. Мов на розказ хлопчини, голова велетня зарухалася (Іван Франко, IV, 1950, 334); То діти ратаїв і пастухів були,.. з гаю надвечір везли На розказ матері трісок і хмизу (Микола Зеров, Вибр., 1966, 278).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 688.

Коментарі (0)

РОЗКА́З, у, чол., розм., рідко.

1. Те саме, що розповідь. В розказах чванився [Еней] ділами, Як храбровав [храбрував] з людьми, з богами, Як без розбору всіх тузив (Іван Котляревський, I, 1952, 250); Подруги її часом було приходять до неї або шити, або прясти, щоб розважити її то пісеньками, то усякими розказами (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 444).
♦ Точити розкази — розказувати, розповідати. Евандр точив гостям розкази, Хвалив Іраклові прокази (Іван Котляревський, I, 1952, 206).

2. Невеликий літературний твір оповідного жанру. Треба мені сперш усього з розказів почати — невеличкі їх писати, а потім і за більше взятись (Панас Мирний, V, 1955, 341); [Лотоцька :] О, покажіть [газету]. Це ваш портрет? [Шметелюк:] І розказ про мене (Іван Микитенко, I, 1957, 210).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 688.

Коментарі (0)