Мій тиждень на землі

Я у своїй улюбленій стихії - на землі.

Вона дихає разом зі мною, росте, міцніє, набирається життя кожного дня у ці травневі дні. Для мене важливо перебувати тут - у моєму місці сили, місці, місці народження,в місці, де я вперше побачила небесну блакить і звернула увагу на те, як пливуть хмари.

Один із найяскравіших спогадів дитинства - я лежу на траві у себе на подвір'ї, посеред великої площі зелені, і наді мною прозора, майже непомітна, молочна блакить. Вона не ріже очі, вона безмежна, неосяжна як все моє життя переді мною.

Я розкидаю руки і відчуваю як трава нагрілась від сонця. В той момент все зупинилось. Я зрозуміла, що літо тільки починається. Посміхалась цьому, здавалося б, відомому факту. Я одна на мільярди під цими неосяжними небесами, я знаю - там зовсім немає кінця. Мене чекають дослідження, пошуки, пізнання, та мене не лякає те, що я ніколи не зможу дізнатись і побачити завершення всього цього.

Всього цього безмежного простору нашого Всесвіту. І такою теплою була ця невідомість, такою спокійною. такою знайомою.

В той момент я не думала, що буде завтра, чи про те, що було до того. Мій погляд зловив цей колір і ввібрав його в себе. Я стала частинкою простору. Трава піді мною була теплою, земля міцною і твердою - моя опора, моє джерело, моя сила.

Момент зупинки, який я намагаюсь відтворити зараз - але це неможливо. Такий момент присутності унікальний - і наступає тоді, коли його не очікуєш.

Бути присутнім у своєму життя - це найбільша радість. Не засуджувати природу за дощ чи вітер. Не шукати в собі прогалини. Довіритись своєму внутрішньому безмежному всесвіту, у якому вже є все - всі питання і відповіді, вся любов, вся радість і смуток. Весь пошук і всі рішення. Земля для опори і зерна для зрощування.

Тепло сонця на відкритих долонях. Крізь пальці проходить свіжа трава.

Всі хмари зникають. Залишається тільки

Всесвіт в тобі.

ENG

I am in my favorite element - on earth.

She breathes with me, grows, becomes stronger, gains life every day in these days of May. It is important for me to be here - in my place of strength, place of birth, in the place where I first saw the blue of the sky and noticed how the clouds float.

One of the most vivid memories of my childhood is lying on the grass in my yard, in the middle of a large square of greenery. Above me a transparent, almost imperceptible, milky azure. It doesn't hurt the eyes, it is boundless, immeasurable as my whole life in front of me.

I spread my arms and feel the grass warmed by the sun. At that moment, everything stopped. I realized that summer was just beginning. I smiled at this seemingly well-known fact. I am alone in the billions under this vast universe, I know - there is no end. I am waiting for exploration, search, learning, but I am not afraid that I will never be able to find and see the end of all this.

This realization of uncertainty was so warm, so calm, so familiar.

I did not think about what would happen tomorrow or what had happened before. My gaze caught this color and absorbed it. I became a part of the space. The grass beneath me was warm, the ground strong and firm - my support, my source, my strength.

The moment of pause - I am trying to recreate it now - but now I see that it's impossible. This moment of presence is unique - it happens when you do not expect it.

Being present in your life is the greatest joy. Do not judge nature by rain or wind. Do not look for gaps in yourself. Trust your inner boundless universe, which already has everything - all the questions and answers, all the love, all the joy, and sorrow. All search and all solutions. All the ground under the bare feet for support and seeds for your marvelous garden.

The warmth of the sun on the open palms. Fresh grass passes through the fingers.

All clouds disappear. The only thing that remains is

The universe inside of me.