Починаємо знайомити вас з нашою командою
"Історія це завжди про життя… про мільйони життів, кожні з них швидкоплинні. Історія завжди природня. Історія про те, як серденько тріпоче. Вона про щирі сльози і про чесну кров, про вогонь в очах перших людей, про хрущі над вишнею, про зраду, про кохання, про моду і невигоду, про образ коханої в піснях, про усмішку Мадонни, про бабусину піч, про «люлі-люлі». Про те, чому люди ненавидять один одного і жертвують собою заради любові. Це про те, звідки планувався прівєнтівний удар.
Історія це про війну, це про красиві бали, це про дружбу, це про те, що на мистецтво не дивляться, а його споглядають. Історія - це провтикати шанс і закривати гештальти. Це про історію какао, і що першим було Слово. Історія, це коли відкриваєш очі виходячи з материнської утроби і закриваєш їх на смертному ложі. Це про життя після смерті. Історія це світогляд широкий і вузький. Історія - це недосконалість, але прогнанення до справедливості!
Історія ДЛЯ МЕНЕ це любов з минулих життів. Історія - це завжди просто, бо вона не штучна…, але в ній є штучні люди. Історія тоді, коли ти хочеш знати як воно було. В історії є місце всьому живому і в кожного живого є своя історія…
Моя історія з Кліо розпочалася за рік до істфаку КНУ ім. Шевченка. Коли я не пішла на ЗНО з біології щоб далі стати стоматологом, мама промовисто і розчаровано продекламувала: «Обирай сама, як зіпсувати собі життя». Щоразу, коли я відвідаю своєму стоматологу після візиту третину зарплатні, думаю: «дідько, мама мала рацію») Проте, чітко розумію, якби я могла зробити інакше - це означало б зрадити собі! Пізніше мій красномовний завідуючий кафедри скаже: «Займатися неулюбленою справою - це всеодно що кохатися з некоханою жінкою. Не хочеш але навіщось мусиш» 🙈 Оксюморон… Зрозуміти цю тезу можна буде десь після років 20-ти.
Період життя під час навчання на історичному для мене є канонічністю. Це мій перший свідомий дім. Це там, де народився мій світогляд. Кафедра Стародавнього світу та Середніх віків породила всі мої фахові захоплення. І в повсякденному житті я завжди підсвідомо шукаю витоки… Звідки це пішло? Від чого? Від колисок цивілізацій, історії перших політичних вчень, філософських течій, прихованого символізму в мистецтві, чи пошуку духовності церковних вчень?!
Після захисту диплому, мене чекала аспірантура, скоріше, напевно, я на неї… Омріяний захист кандидатської перетворився на незакритий гештальт. А могло б бути інакше) вже інший викладач на захисті моєї дипломної сказав: «Тема інквізиційних катувань може перетворитися на багатообіцяюче втілення у житті всіх 50-ти відтінків сірого» Ееех, така наукова новизна і припадає пилом десь мною ще не обґрунтована 🙈
Час в аспірантурі хоч і не дав мені головного здобутку (покищо) - наукового звання, але став справжнім вікном Овертона… (Не хочу «умнічати», люблю щоб трішечки прогуглили)
… наступна школа життя мене чекала в Адміністрації Президента України/Офісу Президента, де я пропрацювала 5,5 роки. Там теж багато чого було канонічним 😁 Колись я обов‘язково напишу про цей шлях монографію) В нас це можна буде десь через років 70, не так як в американців. Цикл «Льоду і полум‘я» Т.1 «Гра Престолів»
А ще я працювала півроку на телеканалі і там день йшов за рік) Про це - наступна книга з циклу - «Танець з драконами»
І що ж я зрозуміла - історики - люди, які вміють робити все.
Я не жартую… Ми працюємо кругом, лише не за професією 😁
Проте, я жодного разу не пошкодувала, що маю такий цікавий фах. Ні в часи світлі, ні в часи темні… такі, як сьогодні. Для нас, українців. Бо саме сьогодні історик - це той, хто збереже пам‘ять для наступних поколінь.
Знаймо своє! Пишаймося!
Пам’ятаймо заради чого живемо і заради чого не соромно померти… дозвольмо собі бути недосконалими, але щирими. Історія таке любить!