"Неравный брак" Василий Пукирев
Першим дописом, я би хотіла поділитись з вами однією з моїх найулюбленіших картин.
Це картина «Нерівний шлюб» Василя Пукирева, 1862 року. Перш ніж я опишу її так, як бачу я – подивіться та проаналізуйте. Що ви бачите на цій картині? Що ви при цьому відчуваєте? Які основні фігури кинулись вам у очі та чому? Намагайтесь знайти пояснення кожній деталі, яка привертає вашу увагу, навіть якщо вона поза центром основної експозиції.
А перед тим як я розкрию власне бачення – певно треба розповісти про автора та історію написання цієї картини.
Василь Пукирев – геній однієї картини. Досить поширене явище коли митцю (не обов’язково художнику) вдається створити щось надзвичайне і решту свого творчого шляху він, як не намагається стрибнути вище голови – та все виявляється марним. Чи можна назвати художника невдахою чи бездарним? Ні. Проте на фоні «Нерівного шлюбу» решта його полотен виглядають безликими та тривіальними. Узагальнені сюжети для російського живопису тих часів, у яких нема за що зачепитись. Класичний реалізм російської школи живопису у всіх його проявах.
Сама ідея картини не є виключною. Існують сотні картин на яких зображена драма примусового шлюбу – молоді згорьовані наречені і сиві чоловіки. З притаманними сніжними обличчями та рученьками, манерними сценами втрати свідомості (а нам відомо наскільки жінки у ті часи обожнювали симулювати непритомність для гіперболізованої драматичності моменту). Банальщина. Дивишся на ті картини і не відчуваєш співпереживання. Сприймаєш як рядову картину того часу. Цілком стандартна життєва ситуація.
Дівчина-безприданниця видається заміж проти її волі. Все доволі прозаїчно. Питання безправності жінки стало для Росії болючим у середині ХІХ століття. Шлюби в той час здебільшого будувалися на вигоді і матеріальній зацікавленості. П'єса Островського «Бідність не порок» (що була поставлена на сцені Малого театру у 1854 рокці) висвітлює цю проблему (до речі, дуже рекомендую до прочитання твори Островського, свого часу я перечитала певно всі його п'єси). А в 1861 році вийшов Указ, що засуджує шлюби з великою різницею у віці.
Між іншим, півтора десятиліття по тому майстер, що так і залишився в історії мистецтва «художником однієї картини», повернувся до теми в роботі «Перерване вінчання». На питання про причину зупинення цього весілля відповідає друга назва картини - «Двоєженець».
При погляді на це полотно, знову ж таки, виникають асоціації з п'єсами Островського. (Можливо повернусь до цієї картини в наступному дописі).
Тепер же повернемось до "Нерівного шлюбу".
Чим всіх так вражає ця картина? Безперечно розсипом дрібних деталей, які цікаво збирати по дрібкам розгадуючи цей холст. Тим, наскільки грамотно митець використав гру світла і тіні виділивши ключові фігури та розставивши акценти.
Напівтемрява церкви, світло, що падає з вікна, яскраво висвітлює основну сцену і трьох головних героїв картини - нареченого, наречену і священика. Юна, сумна наречена приречено простягає руку, на яку, схилений в поклоні священик, зараз одягне обручку, і віддасть її під владу старого багатого нареченого. Відчувається, як вона тремтить у цей момент.
Наречена. Пукиреву вдалося передати її дитячість, беззахисність, вразливість. Весь її образ наповнений чарівністю юності. Наречена написана округлими, м'якими лініями. Вона - найосяяний елемент цієї сцени.
Наречений. Старик з їдким, зверхньо-дратівливим виразом зморшкуватого обличчя. На його шиї - орденський хрест Володимира II ступеня і зліва на грудях відповідна до цього ордену зірка. (Такі присуджувались за військові відзнаки та цивільні заслуги.)
Він купається у відчутті власної значущості (ЧСВшний подонок :D хоча, ймовірно, не безпідставно). Він дивиться на дівчину з деякою ноткою гидливості. Йому не зрозумілі її сльози. Виникає враження, що він от-от осмикне її як непокірну кобилку за "непристойну поведінку". Адже вона б'є по його самолюбству. Бачачи сльози нареченої, він висловлює їй свою досаду. Вже зараз з його напіввідкритих губ готові зірватися холодні, жорстокі слова, що засуджують сльози і розпач його бідної нареченої.
Є у цьому залі дві дуже дивні і, на перший погляд, непримітні фігури. Дві бабки. Одна ледве помітна — стоїть за священником. А друга за нареченим. Ніби нічого дивного. Якісь гості з боку нареченого, родички, подруги. Але є в них щось дуже моторошне. По перше, зверніть увагу на те, що вони в таких самих вінчальних вінках як наречена. Бачите? Щось тут не так. По друге, на тій, що стоїть за нареченим — біле вбрання. А як таке можливо? На весіллі може бути лише одна фігура в білій сукні. Придивіться ще уважніше до її вбрання. Нічого не нагадує? Виглядає безформенно, наче простирадло якесь. Батюшки! Так це ж поховальний саван. Ого-о-о.
Фігура другої бабки за спиною священика виглядає не менш дивно. Це суперечить канонам церкви – стороннім особам нічого робити біля вівтаря. Тим більше біля священника. Якщо ці особи, звичайно, не з потойбіччя. У покійників на все свої правила.
Виходить, що на весіллі одночасно три наречені. Дві з яких мертві і дивляться на старого нареченого, важким, втомленим поглядом. І в даному контексті, наші переживання за наречену не безпідставні. Адже виникає питання — якщо вже заморив двох, то що чекає на юну та свіжу красуню? В цій парі, явно не їй судилося овдовіти. Зведе в могилу її.
І тепер зовсім інакше сприймається весь обряд. Наречена заречена на страждання. І саме тому священник так шанобливо схиляється перед нею. Розуміє її жертви та знає, що скоро вони побачаться знову. Тільки ймовірніше за все, її страждання вже завершаться.
Зверніть ще увагу, яка гра поглядів передана на полотні. Потойбічні наречені дивляться на нареченого. Підстаркуватий наречений - на наречену, наречена - в підлогу, друзі нареченого - теж на наречену. На їх обличчях явна зацікавленість та хтивість. Вони бачать в нареченій молоде м'ясо та іграшку.
Тут і сам Василь Пукирев. Стоїть, схрестивши руки, в правому куті (дуже вродливий чоловік). Тільки я не можу уловити куди саме направлений його погляд з-під лоба. Фігура передає і осуд, і демонстративну відстороненість та байдужість. Дивиться він не то з байдужістю і крізь всіх. Не то на голову священика і його погляд наче виказує засудження до дій церкви. Лиш одне очевидно – він усвідомлює, що безсилий щось змінити.
Прямо на нас дивиться інший художник. Друг автора, Петро Шмельков (за однією з версій — це саме він підказав Пукиреву ідею картини). Він наче ставить нам питання: «Ви розумієте, що тут відбувається?!» і закликає нас зупинити дійство. «ШАНОВНІ, ОТЯМТЕСЬ!»
За однією з версій Василь Пукирев переніс на полотно власну трагедію.
Портрет, що належить "олівцю" Володимира Сухова, намальований у 1907 році. Він підписаний: «Прасковья Матвеевна Варенцова, с которой 44 года назад художник В. В. Пукирев написал свою известную картину «Неравный брак». Госпожа Варенцова живёт в Москве, в Мазуринской богадельне».
З цього і виникає версія, що молодий художник закохався в дівчину, яку видали заміж за багатого купця Варенцова.
Вона пережила свого старого чоловіка, але можна дійти до висновку, що щастя і багатства цей шлюб їй не приніс, оскільки свої дні вона закінчила в самотності і в богодільні.
А Пукирев так і не створив власну сім'ю. Удача відвернулася від нього. Він писав нові картини, але вони не знаходили покупця. Пукирев запив, розпродав свою колекцію картин, втратив квартиру, жив на подачки друзів і помер в забутті у 1890 році.