Лілія Млинарич       

Народилася я у сонячний день 26 червня 1960 року у місті Дніпро. І цей день став несподіванкою для батьків, бо чекали вони хлопчика, а народилась дівчинка. Мабуть, тому багато етапів мого життя відбувалися по "чоловічому сценарію". Школу та інститут я закінчила з відзнаками. Інститут був металургійний, тому і характер загартувався сталевий. Моя перша робота була на “Криворіжсталі”. Аспірантура, кандидатська у 26 років, улюблена робота викладачем, і я думала, що це на все життя. Але разом з СРСР рухнув старий уклад життя. І все змінилось.

Двадцять років корпоративного життя – дуже цікавий етап. Я працювала в одній з найбільших українських корпорацій. І майже як у кіно: прийшла як економіст, а пішла з позиції віцепрезидента та керівника великої Дирекції енергетики та енергоносіїв. Керувала двома обленерго. Масштаби завдань були великі. Проєктувати, створювати нові процеси й бізнеси стало справжнім захопленням і задоволенням. Це був час стрімкого росту: і я, і нові можливості збіглися. То був час управління хаосом.

Я особисто знала і знаю тих самих героїв Форбс та різних досліджень про олігархів. І вдячна їм за життя наповнене навчанням, щоденною працею, викликами та досягненнями. Приємно, що у збірку казок про видатних українських бізнесменів у ті часи включили і казку про мене з назвою «Дівчинка та небо».

Коли я досягла "скляної стелі" у корпорації, її власник зробив мені цінний подарунок – 9-ти місячний курс лідерства, зокрема 2 місяці в США. Звідти я повернулась з великою любов'ю до джазу та ідеєю створення джазового фестивалю в Коктебелі. Koktebel Jazz Festival став світовим брендом. До повномасштабної війни йому виповнилось 20 років. Ми повернули історичний бренд місту та забезпечили тисячі нових робочих місць, створили поняття "подієвий туризм в Україні”, зібрали кошти та відновили памʼятку культури. А ще нам вдалося створити “окрему реальність” Koktebel Jazz Festival – фестивалю, де мрії багатьох людей: музикантів, митців, багатотисячної публіки ставали дійсністю. І ми були щасливі разом!

Ми зробили неможливе: після окупації Криму перенесли весь фестиваль на материкову Україну. Релокація – це окрема тема… Багато лідерів і команд чудових українських культурних проєктів називають мене «хрещеною», яка навчила їх роботі в культурній індустрії. І я сподіваюсь, що це і є моє місце в історії улюбленої України. Я заплатила свою ціну за поєднання насиченого корпоративного життя з розвитком міжнародного великого фесту – перенесла тяжку операцію на серці. І вибрала одну справу – Джаз Фест Коктебель.

Створюючи індустрію культури, я зрозуміла, що Україні потрібні культурні інституції, яких досі не було. Я долучилася до розробки стратегій, законодавчої та нормативної бази для створення Українського культурного фонду, Українського Інституту книги, Українського Інституту, який розвиває напрям культурної дипломатії, і мала честь очолювати його Наглядову Раду. Дорогою до досконалості 5 років була членом Координаційної Ради Українського Аспену. А ще досі залишаюсь членом Стратегічної Ради Міністерства культури та інформаційної політики та експертом мистецької комісії. Це про «лупайте цю скалу...»

Була продюсером двох художніх фільмів (артхаусних, але ну дуже красивих 😂, один з них отримав приз у Роттердамі). Був Майдан і перша лекція в Університеті Майдану про силу громад і людей. І початок волонтерства для ЗСУ у 2014-му. Я вчилася і вчуся, мені це дуже цікаво. І чим дорослішою стаю, тим цікавіше вчитися новому і пробувати нові ролі, сміливо робити все заради досягнення своєї мрії.

Мене сформували сім'я та школа. Я вчилася в ексклюзивній школі, де був свій зоопарк і не було щоденників, де школа була великим кораблем, а ми екіпажем, де графік навчання формували під дитину і вчили швидкочитанню. Я впевнена, що ексклюзивна освіта створює вільну ексклюзивну людину. І все своє життя я просуваю ексклюзивні просвітницькі проєкти.

А найкращий подарунок мого дитинства – від батька. Це книги про великих людей та впевненість, що я зможу досягти мрії і дотягнутися до обрію, тільки не потрібно боятися бути собою. Я батьківська донька. Я дуже вдячна своєму чоловіку за 20 років великого кохання та сину, який став дорослим надійним другом. І про хобі: мандрівки (39 країн і 129 міст по всьому світу), книги, музика і тиша морських глибин (хоча тепер тільки спогади), багато занурень і сертифікат PADi – це теж привід собою пишатися.

Досвід проєктного менеджменту, трансформації бізнесу, управління, релокації підприємств та бізнесу, організації будь-якої справи найвищого рівня з «нуля» я багато років використовую як бізнес-ментор та коуч. Завжди готова ділитись та допомагати.

Посилання на Facebook: LilyMlinarich