ТЕТЯНА КОРНЯКОВА: КРИМІНОЛОГІЧНА СТРАТЕГІЯ НОВОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Реформи останніх часів, які відбуваються в Укра­їні, розворушили як правове, так і суспільно-політичне життя держави, торкнулись політичного, економіч­ного, соціального та правового становища. Вирішення правових проблем привело до посилення рівня злочин­ності, криміналізації економіки та політичної корупції. На тлі політичної нестабільності поширились коруп- ційні відносини; суспільні очікування щодо протидії корупції свідчать, що такі заходи перебувають у неза­довільному стані, за ефективністю не відповідають реаліям, а лише залишаються наголошеними намі­рами. Безумовно, така ситуація негативно впливає на суспільство та викликає значне незадоволення.

Антикорупційне законодавство (яке ухвалено в повному обсязі) не спрацьовує через «брак єдності» у владі. Корупція - це сукупність дій, які порушують нормативне регулювання та стабільний розвиток усіх сфер діяльності в державі через використання публічних можливостей щодо реалізації особистих або корпоративних інтересів, незважаючи на нане­сення шкоди суспільним інтересам.

Сукупність злочинів, які мають корупцій- ний характер, використовують соціальну службу у вигляді підкупів посадових осіб, лобіювання корпоративних інтересів та інших можливостей, пов’язаних із займаною посадою, є корупційною злочинністю.

Корупція як соціальне явище виникла з часів створення державності та реформування прошарку чиновників, наділених владними повноваженнями.

Ще римський письменник Петроній Арбитр епохи часів імператора Нерона у своєму «Сатирі- коні» вказував на беззаконня та корупцію у владі: «Той, хто гроші бере, тому безперешкодно сприяє вітер-супутник. Праве, як хоче, судьбою, варто йому лише захотіти. Що говорити? Побажай, що хочеш. З грошима та хабарами все ти отримаєш». Тут Петроній довів недовіру та невдоволення громадян Риму щодо незаконного збагачення можновладців: «Чи допоможе нам закон, де правлять лише гроші, де повсюдно готові за винагороду голос пристрасний віддати».

Аналогічні вади бачили громадяни і в Західній Європі під час розповсюдження інквізиційно-розшу- кового процесу, який виник на підґрунті римського екстраординарного процесу. Англійський драматург Д. Флетчер (1611 р.) писав: « Хто щедро платить, той не програє, червонці вивезуть любу справу, куди буде зручно».

Реформування та розвиток антикорупційної полі­тики в Україні почалися з 2003 року, коли на вимогу ФАТФ було створено Комітет із питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Пре­зидентові України. Саме на вимогу цього Комітету Кабінетом Міністрів України було направлено в Вер­ховну Раду України пакет документів із супровідним листом, у якому пропонувалось на законодавчому рівні врегулювати цю проблему.

Проект антикорупційної стратегії було винесено на обговорення громадської ради, до того ж пропози­ції, які надходили з регіонів у ході обговорення стра­тегії, вивчались та узагальнювались Консорціумом неурядових організацій. Після проведення цих захо­дів на засіданні Національного антикорупційного комітету було затверджено проект антикорупцій- ної стратегії держави. Проте реальний вплив цього документу на стан корупційних відносин у державі не набув розвитку та взагалі не став ефективним.

Очікування суспільства вкотре були спаплюжені, проте в суспільстві народився певний моральний рух, бажання подолати цю проблему. Суспільство зрозуміло, що вирішенням є економічний добробут, естетичне виховання молодого покоління, надійне пенсійне забезпечення. Адже головною пробле­мою було небажання робити реальні кроки на тлі боротьби з корупцією та організованою злочинністю з боку верхнього ешелону влади. До влади прийшла «сім’я», яка панувала у всьому державному просторі, у всіх без винятку владних інститутах (включаючи і правоохоронні органи). їхнє правління і призвело до відомих подій.

Таким чином, для стабільного соціального й еко­номічного розвитку України необхідною умовою є мінімізація корупції, яка у свою чергу вплине на вирішення проблем і суперечностей соціальних про­цесів. Тут слід зазначити, що значною проблемою є безліч можливостей тлумачення нормативно-право­вих актів «на свій розсуд», яке дозволяє їх лобіювати та використовувати у своїх особистих (або корпо­ративних) інтересах, що звичайно поширює коруп- ційні ризики.

Корупція є суспільними відносинами, які вини­кають між людьми, котрі мають різний соціальний статус (як наділеними владою, так і не наділеними). Предметом цих відносин стає суспільне благо, яке перебуває у розпорядженні відповідальних осіб. Суспільство та держава встановили морально-пра­вові норми поведінки, а корупційні відносини вно­сять в них негатив. Слід зазначити, що це явище притаманне всім епохам і державам. Проте рівень корупціогенності відносин був в усі часи різним, бо його визначають безліч факторів, зокрема стан економіки, права, політики та моралі. Безумовно, в Україні цей рівень дуже високий.

В останні роки законодавці «забули» про про­ведення антикорупційної експертизи законів, не говорячи про повсюдні виявлення проявів корупції в чинних законах. У них спокійно уживаються пра­вові норми та давні корупційні схеми, навіть коруп- ціогенні фактори. У правових нормах закладено реальне сприяння корупційним проявам, які виявля­ються у процесі реалізації цих норм.

Безумовно, поширення корупції у всіх сферах життєдіяльності є наслідком економічних, політич­них, соціальних, культурних процесів. Сьогодні в Україні панують політична нестабільність, еконо­мічний занепад, деградація моралі, послаблення системи соціального контролю. Корупція порушує нормативне регулювання та розвиток усіх сфер діяльності держави. Використовуючи публічні мож­ливості для реалізації особистих або корпоративних інтересів завдається школа суспільним інтересам. Корупційна злочинність, використовуючи соціаль­ний складник через підкуп держслужбовців, поса­довців, лобіювання корпоративних інтересів та інші можливості, пов’язані із займаною посадою, при­звела до деградації кадрового потенціалу.

У політичному та економічному контексті коруп­ція символізує привласнення посадовими особами матеріальних і нематеріальних активів через отри­мання влади. Економічна складова частина - при­власнення активів. Політична - отримання влади та надання переваг і пільг.

Прагнення отримати владу будь-якою ціною задля можливостей набуття власності зачепило всіх: від звичайних громадян, органів місцевого само­врядування, державних органів до різного роду неформальних об’єднань, у тому числі військових озброєних угрупувань. Шляхом традиційного отри­мання винагород за вчинення законних (або незакон­них) дій відбувається вилучення майна у громадян. Папа Римський Бенедикт VI у Ватикані висловився так: «Світ зруйнується, якщо люди будуть шукати повсюдно особисту вигоду».

Корупційні відносини впливають і на фінансову систему держави. Між комерційними й інвестицій­ними банками все переплуталось. Наступив майже крах фінансової системи. Відбувся відрив гривні від натуральних активів.

Антикорупційна стратегія України потребує зна­чної модернізації передусім політичної волі для створення правових інституцій, задоволення особи, суспільства та держави.

Бажання до суцільного збагачення зводить нані­вець всі напрацювання щодо мінімізації корупцій­них проявів. Суцільне панування «сім’ї» призвело до посилення олігархічних кланів, знецінення сус­пільних інтересів, деградації моральних цінностей.

Головним має бути прагнення самої держави до вирішення всіх нагальних проблем, які ґрунтуються на інтересах суспільства та громадянина, реалізу­ються через систему політичних, економічних, пра­вових, соціальних, ідеологічних заходів. Державна антикорупційна політика повинна захищати націо­нальні інтереси суспільства та громадянина, бути всебічно витриманою, прозорою, реальною.

Безумовно, світова боротьба з корупцією, ухва­лення Конвенції про боротьбу з корупцією держав - членів Ради Європи, заходи Організації Об’єднаних Націй, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітньої організації торгівлі, впрова­дження програм дій проти корупції з боку Комітету Міністрів Ради Європи сприяли обговоренню цих питань в Україні, але не привели до реальних ефек­тивних механізмів дій щодо їх мінімізації.

Нині потребує захисту, в першу чергу, правова система держави та здійснення заходів безпеки у різ­них сферах: військовій, інформаційній, економічній, ідеологічній, правоохоронній, екологічній. Тобто, здійснення реального державного забезпечення національної безпеки.

Українська національна антикорупційна полі­тика, інтегруючись в міжнародну антикорупційну політику, має враховувати особливості принципів правової системи, які обумовлені історичними вито­ками злочинності й особливостями проявів корупції.

Зараз формується певна історична віха не тільки у становленні та доктринальному розвитку антико- рупційної стратегії, але й у становленні української правової системи. Створюється майбутнє України.

Держава уособлює в собі суб’єкта антикоруп- ційного забезпечення національної безпеки. Саме вона й повинна зробити все можливе, щоб підняти моральний стан людей, який має стати віктимоло- гічним виміром соціального імунітету до корупції як частини безпеки держави.

Необхідно посилити громадську свідомість, укрі­пити моральний настрій населення, здійснити про­цес очищення суспільства від ганебних дій та їх наслідків. Такі позиції держави слід вважати першо­черговими задля забезпечення безпеки української нації. Саме вони й сприятимуть цілеспрямованому викоріненню корупції, формуванню нової моралі, що буде базуватися на впевненості у майбутньому, національному почутті гордості, самосвідомості, ввічливості, поваги до своєї історії та стійкої моралі.

Перш за все необхідно мати реальні результати аналізу стану корупції та корупційних чинників. Такий аналіз має здійснюватися фахівцями з еконо­мічних питань, правоохоронними органами (вклю­чаючи новостворені організації, такі як НАБУ, анти- корупційна прокуратура тощо), групою науковців (наприклад, Інститутом злочинності імені В.В. Ста- шиса), представниками громадського суспільства. Після чого аналіз потребує ретельного вивчення та публічного обговорення.

Необхідно здійснити кримінологічний ана­ліз ухвалених законів Верховною Радою на пред­мет наявності у них корупційних чинників. Для виконання рекомендацій міжнародної спільноти необхідно запровадити реальний механізм антико- рупційного моніторингу із залученням фахівців та обов’язковим контролем із боку суспільства.

Використовуючи міжнародні європейські реко­мендації, необхідно враховувати й національні осо­бливості українців, історичні витоки та суспільно- моральні очікування. У прагненні до європейських цінностей слід пам’ятати, що Україна - європей­ська держава, яка територіально-географічно роз­ташована в самому центрі Європи. Виховання та підтримання морально-патріотичного настрою в суспільстві є необхідним елементом впровадженої антикорупційної стратегії.

Україна завжди мала інтегровану промисловість і розвинутий аграрний сектор економіки. Налаго­дження виробництва та аграрного сектору є однією з головних напрямів антикорупційної стратегії держави. Відтворення робочих місць, працевла­штування молоді, яка отримала належну освіту, є обов’язковими.

Саме в цьому мають полягати пріоритети дер­жавної антикорупційної політики, реалізація яких створить основу для подальших реформ у цій сфері. Тільки тоді ми зможемо реалізувати міжнародні стан­дарти антикорупційної стратегії, на якій уже давно наголошують можновладці й так очікує суспільство.

Корнякова Т. В., доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного і кримінального права Дніпропетровського національногоуніверситету імені ОлесяГончара