Chrysanthemum

Цього року вересень видався теплим, навіть трішки спекотним. Коли в обід температура сягала 28 градусів й не було вітру. Після палкого літа хотілось трішки прохолоди восени, але літо не хотіло відпускати, воно й далі продовжувало переслідувати молодого хлопця.

- Яка ж спека, коли там вже підуть дощі чи коли вже почнеться осінь? Я вже не можу. - скиглив хлопець на лавці в парку.

- Та начебто через 2 тижні вже спека піде й настане осінь. - спокійно відповів його коханий.

- Аж цілих 2 тижні! Хонджун це знущання! Я хотів хоч якусь прохолоду на вулиці. - тяжко видихає хлопець й встає з лавки, потягується.

- Проте, Сонхва, хризантеми вже починають цвісти. Сподіваюсь, що вони не помруть через таку спеку.

- От і я про те, Хонджун! Як я можу дивитися як мої улюблені квіти гинуть через таку кляту спеку?!

Сонхва розвернувся до хлопця й дивився зі злістю в очах. Як казалось в одній книзі "Спека пробуджує чудовиськ" Пак Сонхва був чудовиськом коли йому припікало голову.

"Неймовірно гарний" подумав Хонджун коли дивився на нього.

Вони познайомилися 5 років тому у старшій школі. Сонхва навчався у класі "А" Хонджун у класі "С" вони не часто перетиналися, якщо тільки сьогодні зійшлись зірки на небі, та вони зустрілися у їдальні. Пак завжди брав собі рисові булочки зі свининою, в той час, як Хонджун брав з куркою.

- Ти не любиш свинину?? Хлопець та я не вірю тобі. - це було перше, що сказав Сонхва коли випадково почув як Кім розмовляє з друзями.

Свою нелюбов до свинини він пояснив як: "Вона дуже жирна для мене"

Так і почалась їх дружба з рисової булочки зі свининою.

Час йшов, хлопці все більше почали спілкуватися. Згодом почали й разом ходити додому.

- Мені в ту сторону, дякую, Сонхва, що провів мене. - Хонджун помахав рукою та пішов до своєї зупинки.

Пак так і залишився недалеко від зупинки. Кім інколи повертався до нього та махав йому, на кшталт "Йду вже, я сам сяду в автобус" але Сонхва стояв.

Під'їхав 127 білий, великий автобус. На таких більше вони часто виїжджали на екскурсії в інше місто або у пригород.

Хонджун останній раз помахав хлопцю коли автобус проїхав поруч. Сонхва помахав у відповідь.

- Йому так личить рудий волосся, як сонечко. - промовив хлопець сам цього не помітивши.

Разом закінчили школу й пішли в один університет, Хонджун на дизайнера, Сонхва на фітодизайнера. Були на одному факультета, але бачилися дуже рідко. Кіма в перший семестр завалили домашніми завданнями, що не було навіть часу поїсти, хотілось дізнатися все й одразу, тому він хапався за будь-яку роботу. У Сонхва навчання проходило легче

- я хоча б можу спокійно поїсти - завжди казав Пак коли читав скиглення хлопця в чаті.

- я готую дещо цікаве, тому й так працюю, - й весела наліпка з котиком. - тобі повинно це сподобатися!

Сонхва нічого не відповів, підвівся й пішов до свого кабінету.

Спека накрила їх місто ще у травні й тривала аж до вересня, на диво, червень був прохолодним. Температура була всього 28 градусів, але палило так наче всі 40 й вони у чорному одязі сидять.

Молоді хлопці сидять у затишному парку на лавці, прохолодний вітерець інколи торкався їхнього волосся, створюючи на голові повний безлад.

- ну от, всі мої старання пішли коту під хвіст, - Сонхва провів руками по голові, намагаючись придати їм нормальний вигляд, - тепер в мене гніздо на голові.

- виглядаєш дуже мило, ти як те маленьке пташеня, - Кім тихо посміявся, провів рукою по волосах ще більше їх заплутуючи, та створюючи ще більший безлад. Сонхва благав не чіпати їх, відганяючи руку Хонджуна, - моє маленьке пташеня, котре я кохаю навіть з таким безладом на голові. - хлопець підсів ближче й поцілував того в губи. Поцілунок вийшов швидким й незграбним. Він прибрав руку від волосся.

Позаду лавці, де вони сиділи, ріс великий кущ помаранчевих хризантем. Рік тому вони почали тут зустрічатися, одразу після першого курсу навчання. Хонджун подарував хлопцю статуетку з дерева у вигляді тих самих помаранчевих хризантем. То над чим він працював останні 4 місяці виправдати надію. Зсередини на пелюстках висіло два кільця з епоксидної смоли, в котрих були пелюстки квітки.

Кім взяв одразу два й встав на коліно.

- Пак Сонхва, моя любов, моє кохання, нехай це будуть наші обручки й символ нашої квітучої любові як твої улюблені квіти. - Пак кинувся в обійми свого хлопця, вголос плачучи. Все ж таки Хонджун надів їх поки що, несправжню обручку, в думках пообіцявши, що наступна каблучка буде заручна.

Тепер у Сонхва в кімнаті жило три хризантеми: справжній кущик у горщику, котрий зачхав, статуетка, та Кім Хонджун - котрий тільки своєю аурою нагадував яскраво помаранчевий колір, ще й волосся пофарбував у рудий.