В’ячеслав Чорновіл. Персона.
В’ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області. «Я народився у тривозі, мати носила мене в часи, коли тривали масові репресії, - напише він у кінці шістдесятих у своїй знаменитій статті «Справді, хто є хто».
1955 року закінчив Вільхівецьку середню школу (в яку пішов одразу до 2-го класу) із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики.
У студентські роки В'ячеслав вже писав багато статей до газет. У 1960 році він закінчив університет з відзнакою, захистив дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка», ще донедавна забороненого письменника. У травні 1963 року переїхав до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Відтоді до вересня 1964 року працював на будівництві Київської ГЕС і жив у Вишгороді.
В'ячеслав Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, В. Стусом та ін. Він був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 60-ті –70-ті роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).
4 вересня 1965 року виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Після виступу його звільняють з роботи, викликають на допити, проводять обшуки. 15 листопада 1967 року Львівський обласний суд проголосив В'ячеславу Чорновілу вирок — 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму.
1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Під час відомої страхітної загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його арештовують знову – попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання. 22 травня 1979 року Чорновіл став членом Української Гельсінської Групи. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично – за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Тримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді Вячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові. Був засуджений на п’ять років позбавлення волі. 1983 року звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.
У травні 1985 року Вячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був протягом двох років. Того ж року у Львові створена «Українська ініціативна група за звільнення в’язнів сумління».
Наприкінці червня 1988 стає ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки і 7 липня на 50-тисячному мітингу у Львові Чорновіл офіційно оприлюднив Декларації принципів Української гельсінської спілки, співголовою якої став. УГС стала першою в Україні відкритою опозиційною КПРС організацією партійного типу.
У березні 1990 року Вячеслав Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним з лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — Народної Ради. Восени 1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 72голосів або 23,27 %). З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Багато питань щодо загибелі В’ячеслава Чорновола та аварії залишаються насьогодні без відповіді. Автівка політика врізалася у навантажений зерном «КамАЗ» із причепом, який почав розвертатися посеред траси. В’ячеслав Чорновіл загинув на місці разом зі своїм водієм. На місці загибелі встановлено справжній козацький хрест.
Попрощатися з ним прийшло до 200 тис. людей. Труна з тілом стояла в Київському будинку вчителя (колись там засідала Ценральна Рада), а черга бажаючих вшанувати загиблого простяглася аж до Хрещатика.Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища.
Усі кошти підуть на вдосконалення каналу та збільшення авдиторії.
Спільної справи LegOn:
Telegram
LegOn MEDIA
Дискусійний простір
Facebook
Instagram