Дорога у революцію

Володимир Поліщук

Закінчилося вечірнє доїння корів. Покупці швидко розібрали свій посуд з молоком, хто скільки замовляв. Решту молока, а це дев’ять відер, віднесли до підвалу і злили у бочку. Вранці його повезуть на базар, що за квартал від молочної ферми Арона Радомисльського.

Пізніше за інших прийшов за молоком 10-річний Мойша, син Семена Фіглярського. Він озирнувся навкруги по-злодійськи, начебто перевіряв, чи ніхто не підслухає, і звернувся пошепки до господаря:

-         Батько просив передати, що сьогодні за Гершком уночі прийде

поліція.

Семен Фіглярський служив у карному розшуку, тож не дивно, що йому могло стати відомо про арешт Гершона Радомисльського за підготовку економічної маніфестації. Отож, Семен вирішив попередити Арона, свого давнього знайомого.

Скажи батькові, що я дякую. Розо! - гукнув Арон дружину. – Налий Мойші ще літр молока, чогось він у нас такий худий, нехай поправляється.

Гершону Радомисльському йшов 18 рік. Він служив конторником у торговому домі Шполянського. Як і брат Міша захопився політикою.

Коли робітники на фермі Василь та Одарка Зінов’єви дали коровам їсти на ніч і пішли відпочивати до своєї кімнати у прибудові до корівника, сімейство Радомисльських усілося вечеряти за стіл. Діти - 11-річна Софійка, 9-річні двійнята Абрам та Фаїна, і 3-річна Лія узяли по скибці хліба та склянці молока.

Батьки ж сиділи мовчки, не торкнувшись традиційної вечері. Роза здогадувалася: щось трапилося, але боялася запитати у чоловіка, щоб не почути неприємну новину. Відчувала, що ця новина стосується сина Гершка, якого не було за столом, і який останнім часом змушував батьків хвилюватися.

Коли діти нарешті допили молоко і пішли спати до іншої кімнати, Арон прикрутив гніт у лампі, узяв свій стакан молока і випив його одним махом, наче то була горілка.

- Он старші, Яша та Саша, знайшли свій кусень хліба, обзавелися сім’ями, і ніяких тобі політичних дурниць у голові. І у кого наші Міша та Гершко пішли - не знаю! – розвів руками чоловік.

- Я бачила ще засвітла, що біля мосту через Інгул та біля млина Озерянського стоять якісь люди, - сказала Роза.

- То, мабуть, шпики, на Гершка чекають, - завершив думку дружини Арон.

Після цих слів чоловік підвівся зі стільця і підійшов навшпиньках до вікна, яке виходило на Болотяну вулицю, та закрив його фіранками.

-         Семен Фіглярський передав через сина, що сьогодні уночі за

Гершком прийде поліція. Я не буду лягати, а ти йди відпочивай, Розо!

Дружина підняла голову і подивилася своїми ще не вицвілими очима на чоловіка:

-         І ти думаєш, що я засну? І де ж той Гершко зараз? Якщо шпики на

кожному кроці біля ферми, значить його ще не затримали.

-         Може, й цього разу обійдеться, - продовжила Роза. - Як тоді, у

травні, коли Гершка затримали за економічну маніфестацію. Його тоді лише пожурили та налякали каторгою, що запроторять туди, якщо не візьметься за розум, і відпустили додому.

-         Ага, отак узяли - і відпустили! Я тоді передав 50 рублів через

Фіглярського жандармам. Відпустили, кажеш… І вона ще вірить у дивоудо, що Гершка не відправлять на каторгу. Он і Гершко вірить у диво, що не буде у нас бідних, і що кожен буде отримувати стільки, скільки заробить. Як казав мій дід Дувид, ті, хто вірить у диво – ідіоти, хто не вірить – безбожники. А наш Гершко - безбожник, у синагозі уже років з п’ять не був, тож навряд, що станеться диво.

На кілька хвилин у кімнаті запанувала тиша. А потім розмову продовжила дружина.

-         І що йому не вистачало? Не розумію! – мовила вона. – Читати

-писати навчили, знає он і німецьку мову. Має хороший костюм і роботу. Бач, мало йому цього!

-         Людям усього мало, тільки розуму усім вистачає. А у нашого

Гершка того розуму, як води у підвалі під будинком під час весняної повені, коли Інгул виходить з берегів.

Роза зібрала зі столу посуд і понесла його мити. А Арон ще раз подивився у шпарину між фіранками: може, шпики уже пішли? може, отримали команду не чіпати Гершка сьогодні? Та двоє чоловіків продовжували стояти за рогом винокурні Долинського.

-         Ну ти скажи мені: чого воно так з нашими дітьми, чого їх так тягне

у ті анархісти та революціонери? - звернувся Арон до Рози, коли та повернулася до кімнати. - Он Шльома Брунштейн та Абрам Кіслярський гімназію закінчили, батьки прилаштували їх до прибуткової справи, а вони пішли по магазинах збирати гроші на революцію! Одягнули маски на голови, наче Ізя Тростянецький не зможе упізнати по голосу своїх племінників, які наставили йому у груди револьвера! А тепер де вони? Ліс у Сибіру рубають? А може їх уже давно і розстріляли? А наш Гершко усе не хоче учитися на чужих помилках.

-         Як казав твій дід Дувид, той, у кого немає хисту стати чоботарем,

мріє бути професором. А зараз такі починають гратися у революцію. Хочуть знайти істину. Ще не знають, що немає такої істини, яка б не могла бути кимось розумнішим викривленою.

За вікном знову проїхала карета у напрямку мосту.

-         То не до нас, - заспокоїв дружину Арон. – Якби до нас, то уже

б грюкали у двері та вікна.

-         А, може, Гершка затримають, посидить день-другий у холодній, і

випустять на світ божий, а він зробить правильні висновки з усього.

-         Аякже, відпустять! Не полізу у воду, поки не навчусь плавати –

вважає тільки дурень. Але хіба наш Гершко дурень? Багато хто скаржиться на свою зовнішність, але я щось не чув, щоб хтось говорив, що у нього не вистачає мізків у голові. А у нашого сина вони кучерями випирають на потилиці. А який же язик у нього! Не переговориш!

Роза знову хотіла згадати діда Дувида, який уміво говорити так, що заслухаєшся, але не наважилася сказати про це чоловікові, щоб не образити, бо це був його улюблений дідусь.

-         Уся ця його революція - суєта і гонитва за вітром. Он у Дунаєвських

донька Сура - кров з молоком! Ото б була гарною парою нашому Гершку! Та його революція більше цікавить, ніж жінки. Не вірю я, що він подарує нам онуків, ой не вірю! – сказав з досадою Арон.

Розмову подружжя перервала пісня двох п’яниць, які поверталися додому із корчми. Шпики підійшли до них, щось сказали, і п’яниці відразу змовкли.

-         Звідки такий у тебе песимізм, Ароне! – звернулася Роза до

чоловіка. - Песимізм – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити.

Сказала, і пустила сльозу:

-         Ой, натворив же наш Гершко дурниць, ой натворив. Так погано, як

зараз, мені ще не було.

-         Наш Гершко ще не знає, ніщо не обходиться у житті так дорого,

як наші дурниці. Переживемо ми й це лихо. Хто не здатний пережити погане, не доживе, щоб побачити хороше.

-         Ти так кажеш, Ароне, наче хочеш вкласти свої мізки у чужу

голову. Чого ж тоді Гершку їх не вклав?

Не діждавшись відповіді, Роза знову заплакала:

-         То де ж він той Гершко?

-         Розо, замовкни, не плач, дітей розбудиш! – наказав чоловік. – Ти

мовчиш краще, ніж говориш. Кожний сходить з глузду по-своєму. У Гершка свій шлях у житті. Так, у його голові багато фантазії. Та слід лише захотіти і це уже не буде фантазією.

-         Ти у нас хоч гімназій і не закінчував, але говориш по-вченому, бо

книжки читаєш. І Гершка до книжок привчив. Але він не те, що треба, читає…

-         Не можу сидіти отак і чекати невідомо чого. Піду краще подивлюсь

до корів, як вони там. Он Лиска скоро буде телитися, - сказав Арон і вийшов у двері.

Надворі було місячно, а на подвір’ї видно, як удень. Чоловік постояв кілька хвилин і пішов до корівника. Та тільки відкрив двері, як справа у кутку почувся шурхіт. Арон рвучко повернув голову у той бік і побачив Лиску, яка лежала на підлозі і мирно жувала жуйку. А за Лискою з-під ясел стирчала чиясь нога.

- Хто там, вилазь! – суворо наказав Арон.

- Тихіше, батьку, а то жандарми почують, це я, Гершко.

Через хвилину показався син, увесь у соломі.

-         Батьку, що тепер буде? – заплакав Гершко.

-         Треба раніше було мене про це запитувати, - відповів Арон.-

Затримають, у кайдани – і до Сибіру! Ти краще скажи, як пробрався сюди непомітно для поліцейських? А чого хустка на голові?

Гершко зняв хустку і засунув її до кишені піджака:

- Це для маскування, коли люди за молоком приходили, я з ними і зайшов до корівника. Мабуть, шпики подумали, що я жінка.

- Ага, жінка, у штанях… Їсти хочеш? – запитав батько.

Син ствердно кивнув головою:

-         І пити…

Коли Гершко жадібно допив чашку молока, принесену з будинку батьком, чоловіки стали думати, що ж робити далі.

-         Батьку, я не хочу на каторгу! – знову заплакав Гершко.

-         Звісно, не хочеш! Я також не хочу, щоб тебе арештували. А вихід

бачу один. Тікати тобі треба з Єлисаветграда у Європу. У Берліні вчиться в університеті твій двоюрідний брат Нухім. Поїдеш до нього. Він тебе кудись пристроїть до справи. А зараз лізь назад під ясла і поспи з годинку. А буде світати, я за тобою прийду.

Гершко слухняно поліз під ясла. Але заснути так і не зміг. Ця година

очікування тривала надто довго. Та він ще не знав, що наступна година, можливо, стане взагалі найдовшою і найпаскуднішою у його житті.

За тиждень до цього на Арона Радомисльського санітарний

інспектор склав протокол за те, що Арон зливає нечистоти з ферми в Інгул. Радомисльського оштрафували на 10 рублів і змусили коров’ячу сечу вивозити на луки за Завадівкою. Через день вранці робітник Василь Зінов’єв запрягав коня у підводу, на якій була дерев’яна бочка з нечистотами, і віз її по Болотяній вулиці за місто.

Так сталося й цього ранку. Та коли підвода виїхала з воріт ферми

Радомисльського, її відразу зупинив шпик.

-         Що везеш? - підійшов він до візника.

-         Сечу з ферми за місто, так приписала міська управа, - відповів

Василь.

-         Знімай кришку з бочки, подивлюсь, що там! - наказав шпик.

Василь виконав наказ. Поліцейський нахилив голову над бочкою і

відсахнувся, оскільки у ніс ударив різкий запах смороду.

-         Вези далі, - сказав поліцейський і пішов на своє місце до гуральні

Долинського.

Підвода їхала до Завадівки більше години. Василь зупинив

коня на луках Радомисльського і підняв кришку бочки:

-         Приїхали, можете вилазити, нікого навкруги немає.

З бочки показалася голова, у якій важко було упізнати Гершка.

-         Як дихалося через очеретину? Це я батькові порадив так зробити.

Ідіть до Інгулу, там у кущах чекає брат Яша.

Гершко виплюнув з рота темну смердючу кашу і пішов до річки,

залишаючи після себе на траві брудний слід від нечистот, які сткали з його одягу.У лозняку на березі річки сидів Яків.

Коли Гершко зняв з себе одяг, Яків змотав його і відклав під

вербу:

-         Вимию у річці і заберу з собою, буде старший син Мойсей носити.

Гершко змив з себе бруд в Інгулі, одягнув свій вихідний костюм і

послухав настанови Якова:

-         У валізі документи і гроші, вибач, батько за ніч не міг більше

зібрати. Мати поклала дещо з одягу. Ось папірець з адресою Нухіма у Берліні. Зараз йди до Соколівських хуторів. І ховайся у кущах, якщо побачиш когось. То можуть бути поліцейські, тебе ж шукають. З Соколівських хуторів йтимеш до Карлівки, а там і залізниця близько. З Плетеного Ташлика потягом поїдеш до Одеси. Звідти – у Німеччину. Якщо у бочці з сечою не утонув, то до Берліна язик доведе, німецьку ж знаєш. А доберешся, нехай Нухім напише листа своїм батькам, що ти йому приснився. Ми так знатимемо, що з тобою усе упорядку. Щасти тобі, брате. Зробили для тебе усе, що змогли.

Яків обняв Герша на прощання і той, підкотивши штани, став

переходити мілководний у цьому місці Інгул.

…Через місяць за вечерею Арон сказав Розі:

-         Сьогодні приходив брат, він отримав листа з Берна від Нухіма.

Пише, що Гершко йому приснився…

***

Через два роки, у 1904-му, Гершон Радомисльський познайомився з

Володимиром Леніним і став одним з найближчих до нього людей в РСДРП, узяв псевдонім Григорій Зінов’єв, з яким увійшов в історію як один з організаторів Жовтневого перевороту 1917 року та керівників країни Рад.

(Друкується у авторській редакції)