Невдячна справа

Віра Ш.

Спираючись на досвід нашого останнього обговорення, намагатися аналізувати арабську казку «Ватек» означає зазнавати поразки. Так, нам відомо, що «Ватека» написав поціновувач мистецтва мільйонер-англієць Вільям Бекфорд у 1782 році. Ми знаємо, що оригінал був французькою мовою, а автору на момент написання виповнився 21 рочок. Не є таємницею й інші деталі, що ми їх обговоримо згодом, але, незважаючи на все це, справа із розуміння «Ватека» залишається відкритою.

Про що був «Ватек»? Події розгортаються навколо морального і духовного падіння халіфа Ватека, що у пихатості, зажерливості та безмежному свавіллі скоює злочини проти свого народу та людяності. Щоб не бути голослівними: Ватек скинув зі скелі один за одним п’ятдесят дітей на очах їхніх батьків, — не найкраща рольова модель, навіть якби діти були неслухняні. Головним героєм рухає бажання височіти над цілим світом, стати халіфом усіх земель. Не важко здогадатися, що разом із такими амбіціями пліч-о-пліч йде зрада мусульманської віри та сумнів у могутності самого Аллаха. Ситуація розпалюється ще й тим, що мати Ватека Каратіс практикує чорну магію і полює за секретним знанням. Містичний антураж цього образу сильної жінки посилюють її німі служниці-негритянки, що фліртують із гулями (живими мертвими).

Так, образність орієнталістської казки напружує уяву навіть спокушеного читача сьогодення. Це стосується не лише головних дійових осіб, а й усього бекфордівського світу Сходу. Тут пишні оздоблення, чаруючі гареми, набожні коротуни-читці Корану, сюжет Ромео і Джульєтти навиворіт, та ворожіння на синіх рибках. «Ватек» пашіє традиціями та символами Сходу, але навряд чи намагається у такий спосіб розповісти про життя справжніх жителів цієї місцевості. Бекфорд радше використовує нову хвилю мистецтва, щоб синтезувати щось власне, що виходить за рамки енциклопедизму чи повчальності.

Хто, власне, такий Вільям Бекфорд? Родинні статки Бекфорди заробили на величезних землях Ямайки, захоплених під цукрові плантації і оброблюваних дешевою працею завезених з Африки чорних рабів. По суті, це така собі історія успіху часів розвитку англійської колоніальної торгівлі, адже родина Бекфорда виходить із простолюдинів. Лише сам Вільям був народжений від матері-аристократки, шлюб із якою його батько зміг організувати завдяки своїм мільйонам. Майбутній автор «Ватека» отримав домашню класичну освіту, знав дев’ять мов, був обізнаний у літературі, філософії та природничих науках. Виглядає так, що хлопчині був даний карт-бланш на саморозвиток і він ним скористався на повну. Доросле життя Вільяма було сповнене пригод, подорожей та екстравагантних витівок, що завадили йому зробити політичну кар’єру. Однак, позбавлений можливості брати участь у політичній боротьбі, Вільям присвячує свій час колекціонуванню витворів мистецтва, перекладам арабських творів та будівництву неоготичного маєтку.

Навіщо писати на арабський мотив? «Ватек» — один з багатьох творів, що були написані у другій половині вісімнадцятого сторіччя під впливом англійського та французького колонізаторства, що витіснило спочатку Португалію і Іспанію, а потім і Голландію з положення провідних колоніальних держав. Експансія цих двох західноєвропейських націй призводить до притоку новин з подорожей у далекі Туреччину, Персію, Індію… На цьому тлі з’являються інтригуючі описи химерних країн, арабські твори починають перекладати європейськими мовами, а незабаром вже видають і оригінальні оповідання, що імітують Схід. Французьке Просвітництво інтегрує у свої філософські романи ідеї і образи східної літератури, а інші не менш винахідливі автори застосовують новий напрям для збагачення відвертої еротики. Загалом, сповнена нюансів культура чужоземців стає екзотикою, розвагою Європи. На щастя, цими жахами орієнталізму нас не налякати, рухаємося далі.

Чим виділяється «Ватек», якщо це мейнстрімна література кінця вісімнадцятого сторіччя? По-перше, ця повість не переказує в арабському стилі вже відомий європейський сюжет, а намагається розповісти щось нове, оригінальне та багатогранне. По-друге, «Ватека» можна розглядати як передтечу романтизму у мистецтві, а таке не про кожен старий твір можна сказати. Недарма Бекфордом захоплювалися Байрон і Пушкін. Халіф Ватек без сумніву справляє жахливе та огидне враження. Він не робить спроби сподобатися читачу, але є у ньому й риси вольової людини, що йде наперекір традиційним переконанням, чинить іронічно, хоча не завжди за власним бажанням, та прямує до своїх цілей безстрашно і безоглядно. Ватек — байронічний герой у поганому світлі. Рішучий і аморальний, жорстокий і комічний, він втілює у собі суперечливість самої повісті.

Як це аналізувати? Кажучи відверто, наш гурток вже виробив звичну манеру відповіді на це питання: треба взяти до уваги історичний контекст. Дуже часто при такому підході стає зрозуміло, чому це необхідно було написати, яка дійсність підштовхнула автора до пера, та що бачили його сучасники, якщо цей доробок став класикою літератури. Проте для такого методу потрібний великий діапазон історичних і літературно-критичних знань. А ще краще — везіння, за якого у творі можна виділити кілька конфліктів. (У цьому сенсі «Ватек» — то страшне непорозуміння. Озброєні критикою і повністю прочитаною повістю, ми — дорослі освічені люди — півгодини вичленяли окрему тему для обговорення з того заплутаного дива, що ним є повість Бекфорда).

У цьому світі арабської містики, де межа між можливим і неможливим розмита, складно вхопити, що має відчувати читач. Ми маємо співчувати чи іронічно посміхатися із шанованих мулл, що привезли халіфу священну мітлу, яка є «подарунком, воістину гідним найбільшого правителя землі»? А коли вони на місці помирають, побачивши, що Ватек підмітає нею підлогу? Останній виступає тут жорстоким невігласом, чи героєм, що противиться застарілим повір’ям? З неочевидності відповідей на ці та багацько інших питань, ми скажемо, що Ватек є і тим, і іншим. Уся повість є настільки цілісною і настільки розбитою на окремі епізоди, настільки органічною у своїй містичній неорганічності, що усвідомити, для кого і про що вона насправді була написана – це не здається ймовірним.

Насмішкою до потуг втиснути «Ватека» у зрозумілі рамки слугують фінальні настанови автора, що зводять усе написане до простої моралі: не йдіть проти Бога, знайте своє місце, призначення людини — бути покірливою та нетямущою. І це від Бекфорда! Від освіченого молодика, що стане учасником не одного десятка небезпечних пригод! І це підсумок твору, що зміг, здається, підняти всі теми, відомі людству. Авторський висновок жодним чином не налазить на усе те багатство, яке ми прочитали. То може він іронічний? Можливо, це жарт, який ми не зрозуміли? Можливо, це все натяк на аж надто терплячий народ, який нескінченно повторює одну і ту ж помилку: вірить правителю, що кожного разу його обдурює? Це виступ проти Просвітництва, що намагається пояснити аж надто багато за допомогою науки? Чи це спроба засудити набожність? Це все фантазія про дружину-ефіопку, яка витягне свого чоловіка навіть із полум’я і нестиме його на своїх плечах?

Наразі дійдемо наступного висновку: повість «Ватек» Вільяма Бекфорда була про щось. Це «щось» вийшло громіздким, дивним і дало світу казку, яку ніколи не прочитаєш дітям. Проте воно живе, образне і, певно, несе у собі якусь мистецьку правду. А от яку? Це ми з’ясуємо у нашій програмі далі, або помремо намагаючись.