Американський реалізм. "Джунглі" Ептона Сінклера
В статті Теодора Драйзера про американський реалізм як зразок справжньої реалістичної літератури згадується роман Ептона Сінклера «Джунглі». Скориставшись порадою Драйзера, ми цей роман прочитали. Він нам дуже сподобався, ба більше, ми самі приєднуємося до автора так званої «Трилогії бажання» й закликаємо кожного, хто не цурається товстих книжок і не проти познайомитися з творчістю знаменитого «розгрібача бруду», включити «Джунглі» в список запланованої до прочитання літератури.
В анотації, окрім іншого, сказано, що «Сінклер зумів у цьому творі розкрити жахи капіталістичної експлуатації і показати темні махінації ділків, вивів образи робітників, що викликають глибоке співчуття читача».
Така характеристика здається нам не дуже влучною. Ми на неї і не зважали би, якби саме такий погляд на «Джунглі» й іншу творчість Ептона Сінклера не став класичним.
«Сінклер зумів у цьому творі розкрити жахи капіталістичної експлуатації»
Це правда, зумів. І не просто розкрив, а описав так, що аж погано стає, коли читаєш. Весь сюжет роману – це історія експлуатації заробітчан, які приїхали в Чикаго з надією зажити «як люди». Сімейство селян зі Східної Європи почуло про «американську мрію» й наважилося емігрувати в Чикаго, щоб вхопити ту мрію за хвіст. Наївні, вони погоджуються на все, сприймаючи найгірші умови праці й життя як норму. Їх дурять, обкрадають, використовують, знущаються над ними. Вони сподіваються лиш на те, що в них є, – на свої руки й на свою фізичну силу, волю і здатність витримувати навантаження. Але їхня здатність до праці належить не їм, а власникам фабрик і боєнь, на які вони влаштувалися, щоби заробляти на життя. Втім, заробітчани про це не знають. Вони сповнені віри у щасливе завтра, яке відтягуватиметься все далі й далі, аж поки зникне взагалі.
Ептон Сінклер добре показав, у яких умовах опиняється робітник, яскраво змалював, яке ненадійне його становище, і майстерно зобразив жахливість, безпросвітність його життя.
Ептон Сінклер – реаліст. Судячи із конкретно цього роману – з явним нахилом до натуралізму. (Деякі сцени в книжці зроблені так правдиво й відверто, що й Золя зняв би капелюха). Якщо він реаліст, то його завдання – показувати життя, виходячи із самого життя. В тій самій анотації сказано, що письменник не просто показав життя, а «шукав вихід із суперечностей дійсності в самій дійсності». Ми дуже сумніваємося, що в мистецтві – навіть в літературі – можна знайти вихід із суперечностей дійсності. Якби це було так, то письменники писали би книжки, читачі їх читали – і дійсність ставала би кращою тільки від самого читання.
Так от, Сінклер реаліст і нічого, окрім дійсності, перед собою не має. Його завдання зобразити життя таким як воно є. Він чесно показав у романі те життя, яке знали сотні тисяч, якщо не мільйони, робітників у Сполучених Штатах Америки початку двадцятого століття. Якщо життя робітників – таке, то ніякого іншого в реалістичній літературі бути не могло. Якщо в дійсності робітники виявилися тими, кого експлуатують, то в книжці – хорошій книжці, ясна річ, – ніяких інших робітників бути не може.
Сінклер описав те, що бачив перед собою. Так, він описав життя працівника чиказьких боєнь майстерно, але це зовсім не найбільше його досягнення. Сам він невдовзі після виходу роману, який справив неабияке враження на публіку, з сумом визнав, що хотів достукатися до сердець читачів, а вразив їхні шлунки. Річ у тім, що публіка, перебуваючи під впливом натуралістичних описів м’ясокомбінатів, фабрик, консервних заводів, ковбасних підприємств і умов, у яких робітники вбивають тварин, роблять ковбасу, закривають консерви тощо, – публіка звернула увагу саме на це і, як наслідок, домоглася інспекції всіх м’ясопереробних підприємств. Дехто, мабуть, після прочитання книжки перестав вживати ковбасу та сардельки.
«Показав темні махінації ділків»
Нічого іншого письменнику не залишається, як тільки показувати все як є. Особливої заслуги в цьому ми не бачимо. Хіба що подякуємо автору «Джунглів» за те, що не сховав голову в пісок, а мав сміливість і мужність писати правду.
Та показувати «махінації ділків» - це, певно, не надто продуктивна справа. Хто сьогодні не знає, що капіталізм – це погано? Всі знають. Навіть капіталістів не влаштовує те, чим є капіталізм сьогодні, вони мріють про повернення у ті «давні добрі часи», коли все процвітало. Критикувати капіталізм сьогодні – легко. Подивитися навкруги, то стане видно, що всі кому не лінь критикують такий устрій. В наш час лиш наївний романтик або професіонал (філософ, політик, вчений і т.д.) стане шукати слабкі місця капіталізму: романтик – з надією, що він скаже світові щось нове й переверне історію, професіонал – бо заробляє цим собі на хліб. Втім, і професіонали бувають романтиками.
Тут доречно згадати уривок з лекції філософа й мистецтвознавця Мих. Ліфшиця. Сказані ці слова не щодо Сінклера, але для характеристики його творчості підходять цілком.
«Те, що нас полонить в сучасних західних авторах […] – це те, що вони люто викривають капіталізм, ну до того викривають, що нічого рішуче не залишається. Я просто дивуюся, чому тільки їх там терплять. Візьмемо Олдінгтона, Хемінгуея, навіть Жюля Ромена, там до такої міри все оголено, настільки все розкрито, це така шалена критика капіталізму, що я би на місці тих людей, які керують там суспільною думкою, звісно, цих-то людей вважав би небезпечнішими, ніж інші. Проте насправді виявляється, що якимось чином, може бути, в літературі це не так ясно, а в публіцистиці ще ясніше, критика капіталізму і викриття капіталізму непогано уживаються з офіційною суспільною ідеологією 20 століття в буржуазних країнах. Вони знаходять собі якесь місце і якось вміють співіснувати з тими ж речами, які вони критикують».
Звісно, сто з гаком років тому люди могли чогось не знати – і діяльність «розгрібачів бруду» саме на просвітлення й була спрямована. Письменники та журналісти прагнули в своїх книжках і статтях показати, в якому багні тоне «американська мрія», як це багно поглинає людину. В такому разі нам залишається лиш визнати: «Джунглі» - гарна книжка, бо показує махінації ділків. Однак нам є чим заперечити. Зводити цінність «Джунглів» лиш до того, що у книжці викрито махінації капіталістів, – означає применшувати роман. Окрім ділків у книжці показано багато чого іншого, в тому числі прогресивні сторони американських реалій початку двадцятого століття. Причому такі прогресивні сторони, які можуть стати в нагоді й сьогодні – і не лише в США.
«Вивів образи робітників, що викликають глибоке співчуття читача»
Вивів, треба сказати, дуже добре. Але ж виводив він не для того, щоб викликати співчуття читача, та ще й глибоке.
Тут треба сказати, що Сінклер був не лише письменником, а й політичним і суспільним діячем. З точки зору типового суспільного діяча тих часів, лытература – це не “для душі”, а для справи.
Сінклер показав, як важко живеться робітникам, як їх дурять ті «ділки», котрі крім Долара нічого перед собою не бачать. Почитайте – побачите самі, яке життя у тих робітників. Почитайте – і запитайте в себе, що ви відчуваєте. Навряд чи ви станете співчувати знедоленим, обманутим робітникам. Ну, хіба що ви – один із тих ділків, у яких прокинеться совість. У нормальної людини – тобто такої, котра вміє відчувати по-людськи й дивитися на світ по-людськи, - виникне зовсім інше почуття: почуття ненависті до тих, хто робить життя робітників таким важким. Про яких читачів йдеться в анотації?
Скажете, що анотація – це нічого? Але ж вона – найперше, що бачить читач, відкриваючи книжку: він сприймає кілька рядочків як частину самої книжки, як те, що вміщує в собі філософію, саму суть книжки. Анотація – це те, що впливає на вибір читача, коли той підходить до книжкової полиці, підбираючи, чим би себе зайняти.
І от, нам пропонують співчувати… Розуміємо, анотація застаріла. Сьогодні замість такої анотації (якби «Джунглі» вирішили перевидати), замість «співчувати» написали би щось сучасніше. Але що від того змінилося б?
Словом, той погляд на творчість Ептона Сінклера, який виражений у одному абзаці анотації до «Джунглів», нам не подобається. З тієї точки зору навіть не зрозуміло, за що цінувати письменника та його найвідоміший роман.
І от ми, нарешті, дійшли до того, щоб поділитися своїми думками, які викликав у нас роман «Джунглі». Ми вважаємо, що Ептон Сінклер зумів особливо вдало показати дві речі: безпосередність пізнання головного героя й приклад віри в людину.
Головний герой, Юргус Рудкус, – дужий чоловік із розумом дитини. Він не дурний, але американське життя знає погано. До приїзду в Чикаго він жив далеко від цивілізації, серед литовських лісів. Все, з чим він зустрічався на батьківщині, легко вкладалося йому в голову, та, з іншого боку, сформувало ту саму голову. Охопити думкою, помислити нове життя – розвинене, цивілізоване, капіталістичне – він одразу не міг. І йому знадобилося багато часу, щоб зрозуміти його – тобто зрозуміти хто є хто і як все працює.
Юргіс Рудкус знаходить роботу на бойні. Поки він сильний і може вистояти на ногах цілу зміну – він отримує гроші, й ніщо, крім сім’ї, його не цікавить. Ті, хто на цій роботі довше, хто загубив своє здоров’я у цехах, працюючи на Дерхема – власника боєнь – знають життя краще заробітчанина-литовця, який на все дивиться очима селюка. Ніхто, крім Рудкуса й подібних йому новоприбулих не може радіти цій роботі, а Рудкус, у свою чергу, не розуміє, чому всі пригнічені й навіть розбиті. Тим більше він не розуміє, навіщо треба профспілка та чому з’явилися люди, котрі борються за його права. У нього все нормально – він здоровий, сильний, він з усім упорається сам.
Дійсність дана йому вся одразу. Він дивиться на неї як дитя – й пізнає її безпосередньо. Безпосередньо на своїй шкурі.
Тут його обманули, там образили – і він уже не такий наївний. Звісно, ніхто не хотів обманути саме Юргіса Рудкуса, – система навіть не знає про його існування. Система – в книжці це бойні – живе своїм життям, а оскільки нею керує капіталіст Дерхем, то вона поглинає всіх робітників і перемелює їхні життя так, як вони – туші вбитих корів.
Поневіряючись, шукаючи можливість заробити, Юргіс виявляє нові й нові дефекти в системі. Він на своїй шкурі пізнає, що сподіватися йому нема на що. Благополуччя його і його сім’ї – це лише химера, яка ніколи не буде досягнута. Він покинув литовські ліси для того, щоб зажити як людина, – і… зажив по-людськи. Юргіс стає розумнішим після кожної невдачі. Життя його нещадно лупцює і цим розкриває йому очі.
Весь сюжет «Джунглів» – це становлення свідомості Юргіса Рудкуса як людини свого часу. Не слід думати, що тільки заробітчани зі Східної Європи, обмануті бізнесменами, проходили такий самий шлях. Всім відома біографія Джека Лондона – історія поневірянь, існування на межі бідності, боротьби за право дихати. Так от, Юргіс відрізняється від Джека Лондона хіба що гіршим знанням англійської мови. А в іншому – ті ж самі труднощі й проблеми – труднощі й проблеми звичайної людини.
Рудкус працює там, де для нього знайшлося місце, тим, ким йому запропонували. Ніякого вибору в нього немає. Його робота на бойнях – відправна точка у становленні його свідомості. Без усяких книжок, без готових формул і гасел він пізнає особливості свого становища. Так чи інакше він прийде до того, що його становище безнадійне. Це все, що йому дано – пізнавати життя через виживання доти, поки не сконає. І саме так він сприймає свою долю – саме як долю, як те, на що не можна вплинути.
А насправді – це ніяка не доля окремого заробітчанина з литовських лісів. Це умови, які, сам того не підозрюючи, такий емігрант підтримує. Безпосередньо можна лиш пізнавати своє становище – на власній шкурі. Але для того, щоб змінити це становище – тобто змінити світ, – самої безпосередності мало.
Але чи може людина, яку покидало життя, яка в усьому зневірилася і в якої немає нічого для того, щоб підтримати своє існування, яка втратила людську подобу, живучи в нелюдських умовах, – чи може вона змінити своє становище? Людина, прагнучи їсти шматок хліба й мати дах над головою, сама себе настільки заганяла, що роками не ходила іншим маршрутом, як лише від дому до роботи й назад. На що вона здатна? Хіба в її руках історія? В книжці є момент, де сам автор, здається, виголошує Юргісу вирок. Юргіс Рудкус, пише Ептон Сінклер, втратив усе – тобто отримав те, на що заслуговував. Головний герой настільки віддалився від того, ким був на початку і від того, ким прагнув стати, що й читач відчуває презирство до нього. Ніякого співчуття, ніякої жалості – тільки ненависть – і до нього, за те, що так низько впав, і до того життя, яке затоптало його. А оскільки жереб Рудкуса – це всього лиш особливості існування бізнесу Дерхема, то ненависть викликає саме власник боєнь та інші ділки.
Є і другий момент, який нам дуже сподобався. Ептон Сінклер не ставить хрест на Рудкісу. Ептон Сінклер не розкидається людьми, він береже навіть такого затурканого, втомленого від отупляючої праці робітника. І Юргіс, пише автор, має право на те, щоби бути корисним. І він може відчути радість від того, що руйнуватиме систему, яка прагнула знищити його.
Проте для того, щоб відчути таку радість, Юргіс мусить по-новому обміркувати свій життєвий досвід. Те, що в нього за плечами, треба пропустити через певне мірило. Він, інакше кажучи, мусить подивитися на себе не своїми очима.
Юргіс упродовж сюжету весь час намагався осмислити те, що його оточувало, після кожного дня він відкривав для себе щось нове й робив висновки. Втім, він пропускав свій досвід через свою свідомість, котра все ще залишалася свідомістю селянина, що втік з литовських лісів і мріє стати щасливим, працюючи на бійнях Дерхема. По-справжньому, правдиво – тобто адекватно дійсності – осмислити себе й свої невдачі Юргісу вдасться тільки після того, як він звернеться до світогляду іншого порядку. Звісно, після того, як повернеться в інший бік його життя – тобто коли йому поталанить.
Цвятко Вжевич, Великотирновський університет імені. Св. Кирилла та Св Мефодія, Болгарія