Як організувати хороший літклуб?

На поштову скриньку Лепорту продовжують надходити листи. Частіше всього це спам і реклама. Але іноді нам надсилають свою творчість люди, небайдужі до літератури. Оповідання, статті, рецензії… Звісно, ми далеко не все публікуємо, а тільки найкраще. Ви, мабуть, пам’ятаєте замітку Олександра Варлиги про те, як він опинився на плоту посеред океану. Поділитися із вами подібними текстами, просякнутими щирістю і захватом, ми завжди готові.

Кілька днів тому ми знову отримали листа з вкладенням. Ми відкрили файл, прочитали – і здивувалися непідробній щирості і співучасті. Авторка листа, Братислава Зайцева (певно, під псевдонімом) написала нам про те, що їй сподобалося та не сподобалося на літклубі Лепорту. Цікаво те, що вона, як ми пам’ятаємо, приходила до нас всього лиш два рази. Мало? Аж ніяк. Цих двох разів вистачило Братиславі для того, аби розгледіти наші сильні й слабкі сторони.

Ми, як і будь-хто інший, не в змозі дивитися на себе зі сторони. Тому для нас так важливий зворотній зв’язок. Ми вирішили оприлюднити цього листа, оскільки в ньому наведено ряд критичних зауважень, які абсолютно точно відображають суть нашого літературного клубу. Висновки для себе ми зробили, за це дуже дякуємо Братиславі. Впевнені, що і для тих, хто хоче, але вагається – приходити до нас чи ні, – цей лист також буде корисним. Назву придумали самі – хай вже авторка нам пробачить.

Як організувати хороший літклуб?

Доброго дня! Я була у вас пару разів, мені дуже сподобалося. Гадаю, що у вашого літклубу є перспективи. Я в основному живу в Словаччині, у Києві буваю тільки на свята. Тому вирішила перед від’їздом написати вам листа, бо у мене є декілька зауважень стосовно вашого літклубу, які я хотіла б виголосити, поки не поїхала. Бо тоді забуду.

1. Головна ваша відмінність як спільноти – це те, що для вас суб’єктивне ставлення до прочитаного не має значення. Як на мене, це дуже правильно. На літклубах, де я бувала, люди рідко цікавляться тим, чому певний автор написав саме так, а не інакше. Мова тут не лише про “мову”, стиль, художні засоби, а насамперед про об’єктивні причини, які породили такого ось автора й такий його твір з такою мовою, стилем тощо. Зазвичай там просто теревенять про те, що хто у творі побачив. Але ж без заглиблення в історію щось побачити в творі, тим паче в класичному, який писали 100-200 років тому, просто неможливо. Через це, я гадаю, багато людей і не читають класику – “напрягатися” треба. Нерідко навіть сучасну літературу не можна зрозуміти без напруження – що ж тут дивного? Тому те, що ви поряд із твором читаєте також історію та критику, на мій погляд, дуже добре, тільки тоді з читання є користь.
2. Не всі учасники готуються до зустрічей, і це погано. Обидва рази як я приходила хтось казав: я не прочитав, я не підготував. Так не можна! У вас же є члени редакції, вони мають готувати літклуб з усієї сили, реально працювати – а гості, які до вас приходять, повинні тягтися до вас або йти геть. Розберіться між собою! Кожного разу, коли хтось не готується, програють усі, бо ви котитеся на рівень балаканини “ні про що”.
3. Ще одне слабке місце – статті. Друзі! Якщо у вас повсякчас трапляються такі шикарні обговорення, то не написати про них – просто злочин! Я намагалася слухати ваші аудіозаписи на сторінці у ВК, але це незручно. У живій розмові завжди трапляються кола, цікаві ідеї неминуче випадають з дискусії й більше до неї не вертаються. Вам просто необхідно робити письмові підсумки зі сказаного. А найкраще – це покласти дискусію в основу статті. Ви ж не лише гурток, а й редакція – вірніше, ви одне ціле. Розірвете редакцію й гурток – буде лихо. Коли ви всі чудово підготуєтеся, то ідеї так і сипатимуть з вас – тільки встигай статті писати.
4. Може, ви думаєте, що ці статті нічого не варті, і що до вас критики вже все написали? А я думаю, що варті, й критики якщо й колись писали, то це було давно, зараз вони такого не роблять, бо взагалі не розбирають творів, а пишуть до них мнєнія або рекламу. Хіба такому можна вірити? Я переконана, що рано чи пізно, але люди захочуть знати правду. От ви ж хочете? То чому не поділитися? Може, ваші статті когось надихнуть і собі читати вдумливо.
5. Якби у вас хтось один замість того, аби брати безпосередню участь у дискусії, фокусувався на ході обговорення й “підкиданні дров у вогонь”, коли той вщухає, це було б чудово, ваші дискусії стали б тоді ще кращими. Це як модератор, тільки ліпше. Ви, як я помітила, нормальні чемні люди, не перебиваєте одне одного і не сваритеся. Тому ведучий вам потрібний для того, щоб не збиватися з обговорення. Він може придумувати головне питання зустрічі й тоді слідкувати за ним. Варіантів безліч, головне щоби люди сиділи й думали, а не просто собі балакали.
6. У вас там тисяча чоловік у дописувачах, та ніхто нічого не лайкає і не коментує. Отже ваші реальні підписники – це лише ті, хто приходять на зустрічі. Тому я б радила вам писати в соцмережах тільки те, що стосується гуртка. Вам потрібно якомога більше людей “заманювати” до себе – не на сайт чи на сторінку в ВК, а на зібрання. Я бачу це таким чином: коли готуєтеся до зустрічі, то робіть пости лише пов`язані з зустріччю – факти про життя письменника, цитати з його творів, якісь тематичні відео з ютубу. І припиніть уже постити різні мемчики й тому подібне. Ця дурня вам нічого не дає, ви свою душу за лайк продаєте. Той, кому цікаво, любитиме вас такими, які ви є, а коли ви всім намагаєтеся сподобатися, то ваша власна суть втрачається. Хай на вас ніхто більше не підпишеться, натомість більше підписників прийде на літклуб. У нас зараз сучасна українська література в занепаді, бо всі сидять вдома в інтернеті, а раніше люди подорожували, зустрічалися між собою, шукали собі пригод якихось. От і відривайте людей від компів.
7. З дизайном і всякими такими речами, які роблять вас взнаваними у інтернеті, вам ще працювати й працювати. Найміть собі якогось дизайнера, це ж недорого. Хай вам усе зробить і пояснить, як користуватися. Зараз Лепорт нічим не виділяється з-поміж інших саморобних сайтів.
8. Гарним досвідом було б перекладати статті відомих літераторів українською мовою. От у вас була стаття “Дилетанты в литературе”Марка Твена – ба, сучасним українським письменникам її варто напам`ять вчити! Але ж, як ви думаєте, багато з них прочитають ваш матеріал? Вони ж російську мову ненавидять, тому й читають усе життя свого Івана Драча. А він же не міг усе знати. Треба всіх хороших читати й у всіх вчитися.

Сподіваюся, ви сприйняли мої зауваження без образ. Бажаю успіхів!