КУПЕР – ДРУГ ІНДІАНЦІВ ТА… АМЕРИКИ?

Геннадій Демарьов

Купер народився в 1789 році. Дитинство майбутнього письменника минало в умовах типового заможного американського заміського маєтку: з іграми на свіжому повітрі, вилазками з однолітками та слугами в лісові нетрі, прогулянками на човні по озеру, полюванням і риболовлею. Джеймс Фенімор, згідно зі спогадами його сестри Ханни, відрізнявся “нестримним норовом”, який “вочевидь свідчив про те, що він виріс у лісі”.

Вільне життя серед дикої природи дуже вплинуло на юного Джеймса. Але не менш впливовою була атмосфера, яка панувала в їхньому домі.

Батько письменника був непересічною людиною. Сам заробив статки та став одним із найавторитетніших людей у штаті. Його двічі обирали членом палати представників Конгресу США. Він був у дружніх стосунках із президентом Вашингтоном та першим Головою Верховного суду Джоном Джеєм. Його особистим адвокатом був Олександр Гамільтон. Тож Джеймс уже з дитинства жив у світі високої політики та проблем молодої американської держави.

Першу освіту Джеймс здобув у місцевій школі, де його навчали вчителі-методисти та квакери, окрім яких з ним займався і випускник Ірландського університету. Інший вчитель, що закінчив Кембридж, взявся готувати хлопчика до вступу в Єль. Згодом Купер справді вступив до Єльського коледжу, та… За віком він був значно молодшим від інших студентів, однак за рівнем знань, особливо з латини, значно їх перевершував. Він нудьгував на лекціях та потішався тим, що пустував та блазнював. Одного разу він насипав пороху в ганчірку, сховав цей пакет в замкову щілину однієї зі студентських кімнат та підніс до пакета сірник…

Після цього він був змушений залишити коледж та продовжити навчання вдома під керівництвом спеціально запрошеного вчителя. Згодом цей вчитель згадував, що Джеймс “був норовливим, не сприймав серйозних занять, особливо абстрактних наук, і страшенно полюбляв читати романи та кумедні історії”.

Нестримний характер сина непокоїв старшого Купера. Восени 1806 року він відправляє Джеймса звичайним матросом у плавання в Європу на торговому судні “Стирлінг”. Рік тяжкої морської служби на “Стирлінзі” пішов на користь юнакові. Він не тільки опанував морську справу, але і став дорослішим, більш дисциплінованим та стійким. Його навіть призначали брати участь у будівництві військових кораблів на озері Онтаріо. До речі, саме цим обставинам ми зобов’язані неймовірному опису озера в романі «Слідопит, або на берегах Онтаріо».

Письменником його зробив випадок.

У 1811 році, читаючи молодій дружині якийсь роман, він ненароком зауважив, що можна було написати краще. Дружина спіймала його на слові. За кілька тижнів він написав свій перший роман “Обережність”. Перший млинець вийшов нанівець, оскільки Купер писав про Англію, не маючи уявлення про неї, навіть не уявляючи рельєфу місцевості, яку описував. Немов відчуваючи, що англійська критика не поставиться до роману з прихильністю, він розсудливо не підписався власним іменем.

“Обережність” була написана у дусі сентиментальних англійських романів про заміжжя. Автор чітко підкреслює думку, що вибір нареченого для доньки – це моральний обов’язок її батьків.

Згадуючи потім свою першу літературну невдачу, Купер писав: “Події відбувалися в незнайомій країні, а загальний характер свідчив про безнадійні спроби автора зобразити іноземні звички”. Попри фіаско роману, Купер стає незмінним рецензентом журналу “Література та наука”. Ще в ті дні, коли він писав “Обережність”, за порадою дружини почав працювати над новим романом, який отримав назву “Шпигун”.

Його помітили масони, члени Великої ложі Шотландії, членом якої Купер став у 1821 році. Саме вони замовляли всі наступні його твори. Головною вимогою було: осудливо зобразити англійських колоністів і французів. Втім, ці люди не були особливо вимогливими, що дозволило йому писати те, що хотілося. До часу.

Другий роман вийшов набагато ліпшим. “Шпигун або Повість про нейтральну територію” став загальновідомим не тільки в Америці, але і в Європі. Американська та європейська критика порівнювала Купера з Вальтером Скоттом!

Завоювання та набуття нових територій в цей період були в основі політики панівного класу США. Тож Купер мав удосталь матеріалу. Йому було що розповісти своїм читачам. Він брав участь в роботі першого Континентального конгресу, розробляв проект конституції штату Нью-Йорк, був першим послом США в Іспанії, разом з Джоном Адамсом та Бенджаміном Франкліном готував Версальський мирний договір 1783 року. Шість років він працював державним секретарем США з іноземних справ, п’ять років — першим головою Верховного суду США, шість років — губернатором штату Нью-Йорк.

Успіх роману був настільки гучним, що через два місяці після його видання у Нью-Йорку він був опублікований і в Англії. Потім були переклади французькою, іспанською, німецькою, італійською, російською та іншими європейськими мовами.

Словом, до Купера прийшло визнання, слава та… я б сказав, гроші, проте… За цією блискучою стороною життя відомого письменника приховувалась інша — сповнена тривог та невлаштованості. До цього часу спадщина батька була витрачена. Батьківські землі опинилися під заставою, наступними були вже застави заставленого майна, а потім продаж за безцінь заради виплати боргів. Дійшло до того, що восени 1823 року міський шериф описав усе майно Купера, яке тільки завдяки щасливій випадковості не пустили з молотка…

Попри все це, він продовжував старанно працювати над новими книжками. Літо й осінь 1822 року він провів за написанням роману, що отримав назву «Піонери, або Біля витоків Саскуіханни».

Як і в попередній книзі письменника, сама назва роману вже точно визначала і характер дійових осіб і місце дії. Піонерами у Сполучених Штатах називали перших поселенців у нових районах, першовідкривачів нових земель. Події розгортаються біля витоків Саскуіханни, там, де річка витікає з південної частини озера Отсего, тобто у місцях, що були добре відомі Куперу. Зі сторінок роману «Піонери» перед читачами вперше постав першопроходець, слідопит і звіробій Натті Бампо, відомий також за іменами Шкіряна Панчоха, Довгий Карабін, Соколине Око.

Наступним став роман про море. Безпосереднім приводом для звернення письменника до моря послугував опублікований у грудні 1821 року морський роман Вальтера Скотта «Пірат». Відомо, що на одному з обідів тісного гуртка нью-йоркських інтелігентів, центром якого був Купер, книга англійського романіста була розібрана вельми критично. Саме у ці дні Купер вирішив кинути виклик Скотту у його ж стихії.

«Лоцман» — так Купер назвав свій перший морський роман — опубліковано у Нью-Йорку 7 січня 1824 року.

Громадяни молодої республіки у той час готувалися урочисто відсвяткувати п’ятдесяту річницю утворення США. Звісно, багато очікувань було пов’язано з іменем Купера. І його новий роман «Лайонел Лінкольн, або Облога Бостона», що вийшов у світ на початку 1825 року, був відповіддю на ці очікування.

Однак в американської публіки успіху роман не мав. Патріотично налаштовані американці очікували від свого великого романіста твір, який відповідав би духу епохи й зображав героїзм колоністів на війні за незалежність. Проте героєм нового роману Купера став блискучий, шляхетний офіцер армії супротивника, який співчуває боротьбі колоністів, але і тільки. Звісно, роман із таким головним героєм за таких умов не міг розраховувати на успіх.

Купера такий перебіг подій не дуже збентежив, він уже працював над новим романом. Він повернувся до дійових осіб свого другого роману, «Піонери», і зробив Натті Бампо та його друга — індіанця з племені могікан Чінгачгука — головними героями своєї нової книги, яка отримала назву «Останній з могікан, або Повість про 1757 рік».

Протягом наступних п’яти років щорічно у світ виходили нові романи Купера. Перші два були присвячені подіям, які відбулися на американському континенті у другій половині XVII — початку XVIII сторіччя. «Плакальниця з Віш-тон-віш» (1829) — сентиментальна історія з життя старого американського колоніста Марка Хіткота і його сім’ї. У ній діють підступні та благородні індіанці, відбуваються таємничі зникнення і незвичайні пригоди. Роман мав великий успіх у Франції.

«Морська чарівниця, або Мандрівник по морях» (1830) повертає читачів в улюблену Купером морську стихію. У центрі роману — пірат і контрабандист на прізвисько Той, що борознить океани.

Особливо гострі нападки викликали «Монікіни» — цей, за визначенням самого Купера, «трагікомічний, романтико-іронічний роман». У ньому Купер у літературній традиції свого часу розповідає про незвичайні пригоди Джека Голденкалфа, сина розбагатілого біржовика, у землях, які населені монікінами — мавпами і людським розумом.

Перебування письменника у Куперстауні виявилося далеко не таким безхмарним, як він очікував. Зіткнення з місцевими жителями, пов’язані з правом послуговуватися ділянками землі, що належали Куперу, переходили у звинувачення у пресі щодо інших висловів письменника, які були не до душі партії вігів. Збори громадян Куперстауна постановив вилучити усі книжки письменника з міської бібліотеки.

У результаті з’явився роман «Слідопит, або На берегах Онтаріо» (1840). У ньому перед читачами постали відомі їм герої: Слідопит – Шкіряна Панчоха і Чінгачгук – Великий Змій.

У 1841 році вийшов з друку «Звіробій, або Перша стежка війни», останній за часом написання роман із серії про Шкіряну Панчоху. У ньому Купер звертається до молодих років Натті Бампо, зображує, як і за яких обставин виточувалася його майстерність мисливця і слідопита, як формувалися погляди на життя. Вже у молодості Звіробою були чужими расові упередження. «Я вважаю червоношкірих такими самими людьми, як і ми з тобою, Непосидо, — пояснює свої погляди товаришу Звіробій. — Вони мають свої природні нахили та свою релігію, але, зрештою, не у цьому річ, і кожного варто оцінювати відповідно до його вчинків, а не за кольором його шкіри… Люди відрізняються один від одного кольором шкіри, мають різні вдачі та звичаї, але загалом, природа у всіх однакова. У кожної людини є душа».

Такі висловлювання у рік видання роману звучали у США досить сміливо. Американські громадяни не визнавали жодних прав ні за індіанцями, ні за неграми. Тому слова Звіробоя, вимовлені за сто років до виходу роману — події відбуваються між 1740 і 1745 роками,— багатьом видавалися блюзнірськими. Уся історія освоєння нових земель колоністами була історією винищення індіанців. Казати, що індіанці є такими самими людьми, що і білі, — означало засумніватись у правомірності опанування нових територій, правомірності розширення і зміцнення Сполучених Штатів.

Юнацьке захоплення Купера морською стихією не минуло з роками. Життя на березі великого озера, часті відвідини портового міста Нью-Йорка, зустрічі зі старими знайомими-моряками повертали його думки до моря, кораблів, безстрашних і мужніх підкорювачів морських просторів. Один за іншим виходять у світ його морські романи: «Мерседес з Кастилії» (1840) — про першу подорож Колумба до берегів Америки; «Два адмірали» (1842) — етюди з історії морської війни між Англією та Францією у середині XVIII сторіччя. «Блукаючий вогонь» (1842) — захоплива історія про французький корсар та англійський фрегат; «Нед Майерз, або Життя простого моряка» (1843) — романтизована історія життя колишнього товариша по службі письменника; «На суші і на морі» (1844) — морські пригоди двох юних американців, які втекли з дому.

Останнім романом Купера виявилися «Нові віяння». 14 вересня 1851 року письменник помер. Він був похований на сімейному кладовищі у Куперстауні. За декілька днів у Міському залі Нью-Йорка відбулися траурні збори, які очолював Вашингтон Ірвінг. На зборах почали збір коштів для спорудження пам’ятника письменнику і вирішили провести публічний мітинг, присвячений його пам’яті.

Література:

1. Николюкин А. Н. Литературные связи России и США. / Александр Николаевич Николюкин. – Москва, 1981;
2. Брукс В. Расцвет Новой Англии / Ван Вик Брукс // Писатель и американская жизнь / Ван Вик Брукс. – Москва: “Прогресс”, 1967;
3. Купер Д.-Ф. Полное собрание сочинений. / Джеймс Фенимор Купер. – Москва, 1978.