November 7, 2020

Про Мерсьє, або Пригода на 20 хвилин

Віра Ш.

Або очевидно, або жахливо.

Минулої п’ятниці, із лякаючою самовіддачею, Лепорт вкотре зібрався на обговорення програмного оповідання. Цього разу це був утопічний «Рік 2440: Сон, якого, можливо, і не було» авторства Л.-С. Мерсьє. Виданий 1771 року паризьким письменником і драматургом-реформатором, роман оповідає про сон, в якому головний герой опиняється у далекому Парижі майбутнього — квітучому гармонійному суспільстві, що увібрало ідеали Просвітництва.

Як це часто буває із такими книгами, читач може зіткнутися із переборними труднощами, пробираючись крізь роман. Сюжет твору практично відсутній: протягом сорока чотирьох розділів головний герой описує функціонування різноманітних сфер новітнього життя. Більше того, Мерсьє не переобтяжує себе логічністю ситуацій, які призводять до збагачення цією інформацією. Коли востаннє ви спокійнісінько розповідали щось пересічній людині 1320 року народження, ще й спромоглися пояснити свою сучасність через аналогії із 14-м сторіччям? От і ми не згадали. Чого ще у цьому творі немає, то це технологічного візіонерства. Автор не вигадує стімпанк зразка 2440-го, та й взагалі за мету собі не ставить дослідити усі сім століть прогресу. «То що він там все ж написав? І нащо вам впало це читати?» — ви запитаєте. А ми і не прочитали! Точніше, прочитали, але не всі і не все.

Вам відоме це відчуття привітної розслабленої атмосфери літературного збіговиська? Ви обрали і прочитали книжку до запланованої зустрічі, сіли із печивом і чаєм (а можливо і чимось міцнішим), обговорили вдалі і невдалі сюжетні рішення, розділили обурення чи захват твором, і розійшлися із приємним враженням по домівках. Ще й привід пишатися собою: у вечір п’ятниці ви займалися інтелектуальною працею, літературою! Так от, як в утопічному 25-му сторіччі Мерсьє немає дирижаблів і кіборгів, так само і на літературних зустрічах Лепорту немає довгої балаканини про улюблені моменти, немає заспаного спокою після обговорення. «Та скільки можна заперечень? Чорт з ним, із цим Мерсьє! У вас щось є, крім складнопідрядних речень?!» У Лепорту є лепортівці. Це означає, що хтось із нас здужає прочитати увесь роман, хтось розгляне критику, хтось ознайомиться з історичним контекстом, хтось зрозуміє місце Просвітництва у контексті філософської думки. Спільна робота із дослідження «Року 2440» як окремої книжки і як літературного феномену допомогла нам краще усвідомити, що і навіщо було у цьому романі.

Я отримав те, чого чекав, — французьке єхидство.

Можна дійти висновку, що цінність твору Мерсьє не лише у футуристичних передбаченнях, які стосуються далекого майбутнього, а й у відображенні його сучасності. Роман ніби містить два твори в одному: головний текст поважним тоном описує просвітлене життя свідомих громадян 2440 року, а от розгорнуті підрядкові примітки, що іноді охоплюють майже всю сторінку, написані в іншому стилі і виражають обурення сучасністю у яскравих деталях та не цураються анекдотів. Ніхто краще за парижанина не напише про всі брудні закамарки великої столиці. Порівнюючи життя у 25-му сторіччі із часами Людовіка XV, головний герой згадує усі вади міста і його жителів. Таким чином, утопічний роман дає читачеві уявлення про реальний Париж — брудний, смердливий, небезпечний, у якому чесні талановиті люди змушені жити під гнітом брехунів, крадіїв, цензорів і розпещеної знаті. На щастя, антидотом до такої сумної картини слугує запеклий голос автора, що насмішкою над злом підтримує надію на встановлення справедливості.

То «2440» в назві це просто маркетинговий хід?

У будь-який час можна написати твір, у якому миттєво виправлені всі недоліки суспільства, але у цьому не завжди виникає потреба. У Мерсьє жадібні люди стають благодійниками, колись рабська праця селян тепер є шанованою і приносить радість тим, хто її виконує, неефективні й корумповані чиновники замінені найкращими громадянами, панує цілковита свобода слова, митці і вчені ведуть націю до процвітання, до них належить і монарх — мудра і освічена людина, що завжди вчиняє морально, а історія — цей сором людства — не вивчається, аби не давати підстав повторювати страшні вчинки минулих літ. Загалом, Мерсьє переконує, що за сім століть шляхом повільних послідовних реформ ідеали Просвітництва стали моральним компасом і керівництвом до життя для всіх людей. Доводиться визнати, що і зараз не мало хто мріє про схожі речі.

У контексті часу свого видання, «Рік 2440» безумовно був не просто літературним твором, а й напівполітичним памфлетом, що пропагував ідеї виховання Руссо, необхідність повчальності мистецтва, розповсюдження наукового методу, перехід від католицизму до «природної релігії», яка не потребує чернецтва чи богословів і лине з щирості серця. Мерсьє змальовує картину, що майже кричить до співвітчизників: «Саме так чудово буде, якщо всі будуть вчиняти, як я — моральна людина! Нам необхідне Просвітництво! Енциклопедію в кожен дім!» І у багатьох речах, окрім темпів і методів, автор не помилився. Без зайвих семи століть реформ французька революція візьме Бастилію, позбудеться привілейованої знаті, скине недолугого монарха, конституційно закріпить права кожного громадянина і встановить рівність людей різного соціоекономічного походження перед законом. Недарма Мерсьє сам охрестить себе пророком революції. Та й інші його передбачення-мрії виявляються правильними: у школах зараз вчать живі мови і дають знання у контексті виховання майбутнього професіонала своєї справи; розвивається урбаністика; науку загальновизнано; корупція карається законом. Виходить, це ми вчасно застрибнули на хвилю Просвітництва і за чотири століття житимемо в утопії?

Та він утопіст, відійди від нього.

А чому, власне, «утопія»? Додамо дрібку лінгвістики. «Утопію» можна розбити на два давньогрецьких слова: заперечну частинку οὐ «не» і іменник τόπος «місце», тобто утопія дослівно «місце, якого немає», «не-місце», загалом, те, чого не існує і не може існувати за визначенням. І безумовно, до республіки філософів з «Року 2440» у нас виникають деякі питання. Невже достатньо запровадити гарні закони, аби змінити суспільство, та й усю систему цінностей кожної окремої людини? Звідки береться уявлення про те, якими ці закони мають бути? Чи може це відбутися поступово, як описує Мерсьє, а не революційно, як справдилися його передбачення? Щоб бути порядним, достатньо ніколи не знати про існування зла, несправедливості, жорстокості і підлості? Читаючи «Рік 2440», ловиш себе на думці, що зміни відбулися самі собою, і зводяться вони до того, що невідомим чином всі люди стали кращими і вирішили жити по справедливості, причому уявлення про справедливість у всіх однакове.

Шлях суспільних перетворень, запропонований Мерсьє, дійсно є максимально утопічним, ідеалістичним. Якщо кожен з нас прямо зараз замислиться про свою поведінку, усвідомить власні вади і сповниться рішучості покласти життя на благо людства, то… що? І чи може взагалі таке статися? Відповідь Мерсьє на це питання зрозуміла. Але ми теж маємо що сказати з цього приводу.

Менше пудри в перуці, ті ж блохи.

Ідеї виникають з реального життя. Просвітництво сформувалось на тлі розвитку науки, технологічного прогресу, кризи станового суспільства, недоступності освіти і її відставання від реальних потреб. Такі успіхи і поразки штовхають до нових переконань і настроїв. Проте усвідомлення проблем не веде до миттєвого їх вирішення. Наше суспільство має безліч законів, але злочини не припиняються, поруч із наукою існує лептонний бог, а «здоровий глузд», що його було так оспівано просвітницькою думкою, розгублено стрибає між цими протилежностями. Минуло дві з половиною сотні літ, і нам вже має бути ясно: моральність і свідомість дій не наступає лише від плину часу та гарних промов.

Ви не помітили, що Мерсьє, по суті, це сучасний Варламов?

Ми казали, кажемо і будемо казати: «Літературатурний твір не можна розглядати поза історичним контекстом». Хочете вірте, а хочете — ні, але ми від цього не відступаємо у жодній з наших дискусій. «Рік 2440» — літературне явище, певним чином вплетене у полотнище західноєвропейської романістики. Написаний як об’єднання жанрів «філософського сну» і утопії, він має багатьох попередників. Серед десятків утопічних творів, що були до Мерсьє, фігурують набагато радикальніші суспільні перетворення. Однак, однією з визначальних рис «Року 2440» є місце розгортання подій — Париж, тобто, існуюче місто. Мерсьє не був першим, хто запропонував розглянути утопію не в уявній країні, але про таке писали не часто. Так чи інакше, тут теж «Рік 2440» не є абсолютно новаторським. Виникає проблема: якщо роман цей не такий вже визначний і унікальний, навіщо ми про нього пишемо? Це ж вже четверта сторінка! Друзі, це не серйозно!

Є як мінімум одна причина. Іронічно, але завдячує вона частково тому, за що ми критикували Мерсьє, — нерішучості й помірності поглядів. З точки зору людини 21-го сторіччя (а може і кінця 19-го), більшість ідей Мерсьє важко назвати екстремальними, проте навіть вони багатьом його сучасникам видавалися божевіллям. Тим не менш, така подача мала більше шансів наштовхнути читача на реальність змін. З іншого боку, перетворення на утопію справжнього міста виводить розмову з простору фантазії у дійсність. Таким чином, «Рік 2440» не сприяє втечі від життя, а навпаки підбурює використати цю мрію як крок вперед до розв’язку існуючих задач. Коли у 18-му столітті автор пропонує так чи інакше революційний метод розвитку суспільства заради кращого майбутнього, про це варто писати, принаймні щоб оминути ті ж граблі в майбутньому.

P.S. Чесне слово, наш літературний гурток не відхрещується від того, аби ділитися враженнями від прочитаного, гріти серця веселими обговореннями та розважатися на "афтепаті", але прагне більшого.