Христос воскрес!
Все зеленіє, але під сорочку ще зранку пробирається прохолода. Кінець квітня. Дід повернувся з церкви. Розговітися в'яленим м'ясом і ковбаскою, вареними яйцями і копченим салом. Редиска!
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Дивно чути це від сусідки, яка час від часу говорить про когось: «Шоб ти, курва...»
Дивно чути це від бабусі, улюблена фраза якої: «Шоб тебе покорчило».
Дивно, що сам так з усіма сьогодні вітаюся, а вдома періодично з колонки волає Slayer.
Я закінчую гімназію (в мене буде золота медаль, упевнена мама. Я не настільки впевнений, бо враховуватимуть ще й поведінку).
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Це не тільки церковне свято. Це якийсь таємний код, який я не можу розгадати й досі. Це щось таке, що живе глибоко в мені, підсвідомість, основа.
...Йду стежкою поміж городами до баби з дідом. Повз посадку. Повз акацію над яром. Повз глинище. Там недалеко, дід стверджував, що сам міряв: двісті метрів.
Ось просто тут, де закінчується город і починається, власне, двір ми з Ігорем шукали скарб. Викопали яму в наш зріст (років по 12, може, було). Знайшли залізничний костиль. А ввечері в яму впав дід і мені довелося вислухати його думку щодо придурків, які мали б уже головами розуміти: яму біля стежки копати не треба.
Дід з бабою живі. Мама молодша. Я безтурботний. Інше життя, яке наче було не зі мною.