7-а річниця бойових дій на Дебальцевському плацдармі
Дебальцівський виступ сформувався у ході боїв літа й осені 2014 року.
Він являв собою контрольоване силами АТО Дебальцеве, взводні та ротні опорні пункти навколо нього, а також дорогу до Бахмута (тоді - ще Артемівська), по якій йшло постачання групи військ.
Фактично це був плацдарм 40 км завдовжки і до 20 км завширшки, який “нависав” над Горлівкою, а у ширшому плані - і над Макіївкою, Шахтарськом та Донецьком.
Що дуже дратувало проросійські формування, які з осені 2014 року намагалися вирівняти лінію фронту.
Бої за Дебальцівський плацдарм – одне з найбільших зіткнень на Донбасі. З усіх боків у ньому взяли участь тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії.
Найгостріша фаза тривала майже місяць - з 25 січня до 18 лютого 2015 р. – й включала в себе як масовані артилерійські обстріли, так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї і навіть танкові бої. Паралельно цьому в столиці Білорусі йшов переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням так званого “Мінська-2”.
Утримуючи позиції в районі Дебальцевого, наші оборонці укріпили переговорні позиції української сторони на складних перемовинах у Мінську.
У боях на Дебальцевському плацдармі весь світ побачив професійність і звитягу українських воїнів.
Водночас стала очевидною підступність Росії, яка застосувала там 8 окремих батальйонно-тактичних груп своїх регулярних військ, а її керманичі використовували шантаж і залякування у якості головного інструменту переговорів.
Відхід українських підрозділів, які утримували так званий Дебальцевський виступ, розпочався в ніч із 17-го на 18 лютого. За версією Генерального штабу Збройних Сил України, утримуючи Дебальцевський плацдарм до 18 лютого, українські війська зірвали плани бойовиків на масштабний наступ, який передбачав захоплення Артемівська, Краматорська і навіть подальший рух бойовиків у напрямку Харкова. Аби не допустити розширення меж контрольованої бойовиками території, угруповання всередині виступу мусило якомога довше стримувати сили противника, завдаючи їм максимальних втрат, які б ліквідували загрозу наступальних дій.
Увесь світ спостерігав, як з Дебальцівського плацдарму на підбитих машинах або пішки, із пораненими на руках в режимі повної тиші виходили українські бійці.
Такого масового відходу українські війська до цього не здійснювали ніколи.
Також, Дебальцеве – ще один приклад глобального обману і медіа-маніпуляцій РФ.
Коли йшли мінські перемовини, а Україна вийшла з односторонньою ініціативою припинити вогонь, пропагандистські канали створювали враження втечі української армії із Дебальцевського виступу та формували у цільової аудиторії російської пропаганди думку про те, що захоплення міста із околицями є результатом наступу “шахтарів” та “трактористів”, нівелюючи роль російської військової компоненти. Російські ЗМІ також мовчали про реальну картину того, де відповідно до Мінських угод повинна перебувати фізично лінія розмежування.
Засоби масової інформації Росії в ті дні застосували процедуру заміщення. Картинка нібито розгромного “вигнання” українських військ із Дебальцевського плацдарму гасила незручні питання внутрішньої (російської) аудиторії про свої втрати й страшну ціну наступальної стратегії. Насправді потужні удари української артилерії виснажували противника, утримували основні його угрупування на відстані, достатній для практичного виведення частин Збройних Сил України в безпечні та вигідні з тактичної точку зору позиції. У період з 24 січня по 19 лютого в результаті вогневого ураження окупант тут поніс значні втрати: особового складу – до 870 осіб; ракетно-артилерійського озброєння – близько 50 одиниць, бронетанкової техніки – до 110 одиниць, автотехніки – 24 одиниці (Аналіз бойових дій в ході зимової кампанії 2014 – 2015 років ГШ ЗСУ).
Україна вже мала тоді військовий потенціал, аби дати гідну відсіч ворогу. Ось лише один приклад – танкісти 1-ї окремої танкової бригади на трьох “Булатах” під час Дебальцевської операції під Логвіновим прийняли бій з переважаючими силами ворога на новітніх Т-72Б3. Вони знищили 8 російських танків, не втративши жодного свого.
Українське військо могло довше втримувати Дебальцевський виступ, проте ціною більших жертв. Але для України важливим є життя кожного її громадянина. Ми не РФ, що використовує своїх солдатів як “гарматне м’ясо”, використовуючи таку практику в чеченських кампаніях, а тепер в Україні й Сирії.
Цей плацдарм був і досі є нашим. Відповідно до схваленого в Мінську Меморандуму від 19 вересня 2014 року, який фіксує лінію зіткнення, Дебальцеве повинно бути під контролем України. А насправді – окуповане уже 7 років.
Отже, бойові дії на Дебальцівському плацдармі - унікальна операція Збройних Сил України, зміст якої багатьом став зрозумілий згодом, за кілька місяців. Разом з тим, це героїчна сторінка в новітній воєнній історії України, що назавжди залишиться залишитися у нашій історії та в серці кожного з нас.
“Це дійсно була перемога. Я розумію, що Дебальцеве виявилося тим самим наріжним каменем нашої Української держави. Ми показали, що ми можемо, вміємо і воюємо”, - слушно зазначив безпосередній учасник тих подій Євген Степаненко.
Пам’ятаємо полеглих побратимів - захисників України! Шануємо живих!
1. Документальний фільм “Дебальцеве”
2. Міністерство оборони України “Аналіз бойових дій на сході України в ході зимової кампанії 2014–2015 років - https://www.mil.gov.ua/news/2015/12/23/analiz-bojovih-dij-na-shodi-ukraini-v-hodi-zimovoi-kampanii-2014%E2%80%932015-rokiv--16785/