79-а річниця трагедії Бабиного Яру

Бабин Яр — одне з всесвітньо відомих місць трагедій, які стали символом Голокосту, урочище на північно-західній околиці Києва. Масові розстріли мирного населення в урочищі Бабин Яр у місті Києві були вчинені нацистами у 1941 – 1943 роках.

Увійшовши до Києва (19 вересня 1941 року) німецька влада почала тероризувати місто, Києвом прокотилася хвиля репресій. 27 вересня 1941 року у Києві з’явились оголошення із наказом коменданта міста генерал-майора Курта Еберхарда під загрозою розстрілу всім євреям прибути через два дні
о 8-ій ранку з документами та особистими речами на ріг вулиць Дегтярівської та Мельникова.

У неділю зранку 29 вересня 1941 року понад 30 тисяч євреїв невеликими групами рушили на північну околицю Києва. Під приводом безпечної евакуації їх реєстрували і, відібравши документи та змусивши роздягнутись й полишити особисті речі, по 30-40 чоловік під конвоєм відводили до розташованого поблизу Бабиного яру, де їх розстрілювала зондеркоманда 4-а айзнатцгрупи “С” під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля за підтримки 45-го
і 303-го батальйонів німецької поліції порядку полку поліції групи армій “Південь”. Після того як спеціально викопані 25-метрові рови наповнювалися 2-3 рядами тіл, мертвих присипали землею. Згідно з проведеним у повоєнні роки розслідуванням Слідчого відділу КДБ УРСР, лише 27-28 вересня у Бабиному Яру було розстріляно 33 771 чоловік. Цілеспрямоване знищення євреїв тривало й у наступні дні — 1, 2, 8 і 11 жовтня.

Протягом наступних двох років у Бабиному Яру було також розстріляно 621 члена ОУН Андрія Мельника, 100 матросів Дніпровського загону Пінської воєнної флотилії, знищено 5 циганських таборів, загалом, за оцінками, від 70 до 200 тисяч чоловік. Крім того, у розташованому поблизу Сирецькому концтаборі, де утримувались колишні комуністичні активісти, підпільники і військовополонені, за роки війни загинуло більше 25 тисяч осіб.

Коли у кінці літа 1943 року відступ німецької армії з Києва став неминучим, окупаційна влада намагалась сховати сліди злочинів у Бабиному Яру.

18 серпня 1943-го до Сирецького табору прибула група в’язнів із Полтави, яких розмістили в спеціальних землянках у самому яру. Наступного ранку до них приєднали 100 ув’язнених євреїв із табору. Загалом у команді смертників працювало 327 осіб. Чоловіків закували в ножні кайдани та змусили викопувати трупи на місці колишніх масових розстрілів, а також будувати печі із огорожі Лук’янівського і надгробків Єврейського кладовищ. Тіла та дрова складали в печі штабелями. Потім усе спалювали. В одній такій печі за раз знищували до 2000 тіл.

Територія була оголошена забороненою зоною, обгороджена й засаджена деревами, але сморід і дим розносилися по Києву далеко за межами яру.

До кінця вересня майже всі тіла розстріляних були спалені, а в’язні заклали останню піч – для себе. У ніч на 29 вересня 1943-го мешканці однієї з землянок вирвалися на волю, але врятуватися вдалося лише двом десяткам. Згодом саме їхні свідчення дали можливість відтворити історію знищення тіл у Бабиному Яру.

У жовтні 1943-го у Бабиному Яру німці ще розстріляли киян, які ухилилися від виконання наказу про повне виселення з міста.

Останній розстріл відбувся 4 листопада 1943-го, а 6-го до Києва увійшла Червона армія.

Отже, ми бачимо, що під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів німецькими окупантами за етнічною ознакою — євреїв та циган, мирного населення і радянських військовополонених, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів, заручників, психічнохворих, і порушників комендантської години та тих, хто чимось не догодив владі “вищої раси”, яка будувала свій “арійський мир”. Цей злочин тривав майже 103 тижні щовівторка і щоп’ятниці, як годинник.

У 1946 році на Нюрнберзькому процесі, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва, наводилася лише приблизна оцінка — близько 100 тисяч осіб. У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру — приблизно від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.

Також, пройшли судові процеси над причетними до розстрілів у Бабиному Яру: воєнний комендант Києва у 1941-42-х роках генерал-майор Курт Еберхард, який віддав наказ про масові розстріли цивільного населення, помер у Штутгарській в’язниці 8 вересня 1947 року не дочекавшись вироку, начальник айнзацгруппи Пауль Блобель був засуджений до страти американським військовим судом і 7 червня 1951 року повішений у Ландсберзькій тюрмі в Баварії; генеральний комісар Києва бригадефюрер СА Гельмут Квітцрау до відповідальності не притягувався і помер у 1999 році.

Штандартненфюрер Пауль Блобель на Нюрнберзькому процесі 1947 року засвідчив, що: “Під час мого візиту в серпні я особисто спостерігав за спаленням тіл у загальній могилі під Києвом. Могила була близько 55 м довжиною, 3 м шириною і 2,5 м глибиною. Після того, як верхній шар був знятий, трупи облили горючим матеріалом і підпалили. Пройшло близько двох днів, поки могили згоріли до дна. Я особисто пересвідчився, що прогоріло все до самого дна. Після цього могила була засипана, і так майже всі сліди були заметені”.

Вічна пам’ять загиблим!

Корисні посилання:

1. Віртуальна виставка “Бабин Яр: пам’ять на тлі історії” - http://memory.kby.kiev.ua/.

2. Відеоматеріал на тему “Бабин Яр: нові документи”