72 річниця створення НАТО

72 роки тому, 4 квітня 1949 року у Вашингтоні (США) представники дванадцяти країн – США, Великої Британії, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Канади, Данії, Ісландії, Норвегії, Португалії – підписали Північно-атлантичний пакт (НАТО) про воєнно-політичний союз, що ставив за мету колективний захист демократичних свобод і протидію комуністичній експансії.

Положення про розширення передбачено статтею 10 Північноатлантичного договору, в якій зазначено, що членство є відкритим для будь-якої “європейської держави, здатної поглиблювати принципи цього Договору та сприяти безпеці північноатлантичного простору”.

Також, будь-яка держава-член має право виходу з Альянсу. За історію організації цим правом скористалися Франція та Греція, які відповідно у 1966р. та у 1974р. вийшли з військової структури НАТО, однак залишилися в межах її політичної структури. У 1980 році повна участь Греції у військовій структурі НАТО була відновлена. Франція також відновила участь у військовій структурі НАТО, про що було оголошено під час ювілейного Саміту НАТО в Страсбурзі в 2009 році, коли Організація відзначала 60-річчя з часу свого заснування.

Мета НАТО — гарантувати свободу та безпеку своїх членів політичними та військовими засобами.

НАТО пропагує демократичні цінності та дає можливість членам консультуватися та співпрацювати з питань оборони та безпеки, щоб розв’язувати проблеми, вибудувати довіру і, зрештою, запобігти конфліктам.

НАТО прагне мирного вирішення суперечок. Якщо дипломатичні зусилля зазнають невдач, вона має військову владу проводити операції з врегулювання кризи. Вони здійснюються відповідно до пункту колективного захисту установчого договору НАТО - статті 5 Вашингтонського договору або за мандатом Організації Об'єднаних Націй, окремо або у співпраці з іншими країнами та міжнародними організаціями.

НАТО дотримується принципу, що напад на одного або декількох його членів розглядається як напад проти всіх. Це принцип колективної оборони, який закріплений у статті 5 Вашингтонського договору.

Поки що статтю 5 було застосовано один раз - у відповідь на теракти 11 вересня в США у 2001 році.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках:

здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва;

боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей;

впровадження міжнародних освітніх та наукових програм;

надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф;

сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.

НАТО не має власних збройних сил, у розпорядженні Альянсу є збройні сили – країн-членів. Деякі держави-члени НАТО взагалі не мають власних армій, зокрема Люксембург та Ісландія.

Найважливішим органом ухвалення рішень у НАТО є Північноатлантична рада, у якій беруть участь представники всіх країн-членів Альянсу на рівні послів, міністрів або глав держав та урядів. На сьогодні Організація Північноатлантичного договору – це альянс 30 країн з Північної Америки і Європи. Це забезпечує унікальний зв’язок між цими двома континентами, що дає їм змогу консультуватися та співпрацювати в галузі оборони та безпеки, а також проводити багатонаціональні операції з управління кризовими ситуаціями разом.

НАТО розвиває розгалуджену систему партнерств, до якої входять Рада євроатлантичного партнерства, особливі партнери Україна, Грузія, країни Середземноморського діалогу (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Мавританія, Марокко, Туніс), Стамбульської ініціативи (Бахрейн, Катар, Кувейт та ОАЕ), західноєвропейські нейтральні країни (Австрія, Ірландія, Мальта, Фінляндія, Швейцарія, Швеція), а також контактні країни (Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Японія).

Відносини між НАТО і Україною розвиваються з моменту отримання Україною незалежності в 1991 році – тоді наша країна приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (згодом замінена на Раду євроатлантичного партнерства). У 1994 році Україна стала першою пострадянською країною, яка приєдналася до Партнерства заради миру. Протягом 90-х років українці продемонстрували своє прагнення взяти участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим операціям під проводом НАТО на Балканах.

9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав та урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО й Україною. Згідно з Хартією було створено Комісію Україна – НАТО (КУН), яка є органом ухвалення рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО й Україною та скерування спільної діяльності.

У травні 1997 року в Києві було відкрито Центр інформації та документації НАТО, а в квітні 1999 року – Офіс зв’язку НАТО.

Також, у 2002 році Президент України Леонід Кучма зробив офіційну заяву про намір України стати членом НАТО і 11 січня 2003 року було створено Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, у 2004 році – Офіс оборонної документації НАТО в Україні.

Вперше офіційно про бажання України вступити до НАТО, було проголошено в травні 2002 року, незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії. На сьогодні, зважаючи на збройну агресію та ризик подальших воєнних дій з боку Росії, тема вступу України до НАТО є надзвичайно актуальною. Саме тому, Верховна Рада України 7 лютого 2019 року ухвалила зміни до Конституції про курс України на вступ до ЄС і НАТО. За відповідне рішення проголосували 334 депутати.

Також слід зазначити, що Альянсом у 2014 році було призупинено будь-яке практичне цивільне і військове співробітництво між НАТО та Росією після її агресії проти України, проте залишили канал комунікації – Раду НАТО-РФ і розпочали проведення політики стримування РФ.

Переважна більшість українського суспільства підтримує курс на повноправне членство України в ЄС та НАТО, усвідомлюючи, що це є ключовою гарантією розбудови демократичної правової держави та забезпечення її безпеки. Широка суспільна підтримка в Україні європейського та євроатлантичного вибору зумовлена європейською цивілізаційною ідентичністю України, її тісними і тривалими відносинами з членами європейської та євроатлантичної спільнот, які ґрунтуються на спільних цивілізаційних цінностях.

Інтеграція України до НАТО має не тільки військово-політичний та військово-технічний вимір, — це насамперед реформування практично усіх сфер життя суспільства, як основоположна умова вступу України до блоку. Стандарти НАТО – це не лише технічні-військові стандарти, яких більше тисячі, а й перш за все — це демократичні стандарти, дотримання людських прав і свобод, торговельних взаємовідносин.

17 березня 2021 року геральний секретар НАТО Єнс Столтенберг під час оприлюднення свого щорічного звіту за 2020 рік наголосив, що “Альянс залишається непохитним у підтримці українського суверенітету та територіальної цілісності. Союзники НАТО також залишаються відданими підтримці можливого членства в Альянсі Грузії та України, відповідно до рішення Бухарестського саміту від 2008 року та наступних самітів”. Крім того, у відповідь на складну ситуацію в області безпеки через агресивні дії Росії в Україні, до кінця 2021 року НАТО планує замінити та адаптувати раніше запропонований пакет комплексної допомоги.

Також, слід звернути увагу на те, що “людиноцентрічність” є одним з основоположних стандартів НАТО і Україна рухається саме згідно цього стандарту.