July 28, 2020

Шоста річниця боїв за Савур-Могилу

У секторі Д було проведено операцію по захопленню стратегічно важливої висоти – кургану Савур-Могила. До операції було залучено 1864 військовослужбовців (батальйонні тактичні групи 95-ї аеромобільної бригади, 25-ї повітряно-десантної бригади, 51-ї та 30-ї механізованих бригад, ракетний дивізіон 19-ї ракетної бригади, артилерійський дивізіон 26-ї артилерійської бригади, реактивна артилерійська батарея 27-го реактивного артилерійського полку, сили і засоби 3-го полку спеціального призначення та авіація Повітряних Сил Збройних Сил України).

Цінність Савур-Могили для обох воюючих сторін російсько-українського конфлікту 2014 року була зумовлена її географічним положенням.
Савур-Могила – це курган висотою 278 м над рівнем моря, з якого відкривається огляд на 30-40 км навкруги. З Савур-Могили можна було контролювати практично всю ділянку україно-російського кордону від Маринівки до Успенки.

7 червня 2014-го російські гібридні сили зайняли цей курган для того, аби контролювати велику ділянку кордону України з Росією.

Відновити реальні події, що відбувалися тут, доволі складно, адже як для бойовиків, так і для української армії, бої тут були кривавими та дуже часто неуспішними.

Однак до початку червня 2014 року активних бойових дій у районі Савур-Могили не велося – вся увага сторін була прикута до Слов’янська. Хоча курган на початку червня взяли під контроль загони місцевих сепаратистів, посилені прибулими з Донецька бойовиками батальйону “Схід”.

Фактично перший штурм кургану Савур-Могила почався 12 червня 2014 року, коли десантники 79-ї бригади зробили невдалу спробу розгорнути на цьому напрямі артилерійську батарею.

Близько 7-ї ранку українські військові під командуванням підполковника Максима Миргородського (“Майк”) вийшли на позиції для атаки. Колона техніки 79-ї окремої аеромобільної бригади та 3-го окремого полку спецпризначення висунулася до висоти, щоб закріпитися на ній. О 10.00 колона потрапила в засідку в районі оглядового майданчика і прийняла бій, який тривав чотири години. Колона змушена була розвернутись і відійти в район КПП “Маринівка”.

Результат цього невдалого рейду: двоє загиблих і 25 поранених у 79-ї бригади і двоє поранених з 3-го полку спецназу. Савур-Могила залишилася під контролем противника.

Другий штурм висоти Савур-Могили розпочався 28 липня 2014 року підрозділи 95 окремої аеромобільної бригади та 30 окремої механізованої бригади.

Бій тривав близько двох годин. 30 окрема механізована бригада втратила БМП-2 та БРМ-1К: одна підірвалась на міні, другу підбили. Терористи обстрілювали наші штурмові групи з “Градів”.

З метою розблокування українських військ в район Савур-могили була відправлена зведена батальйонно-тактична група “Колос” 51-ї окремої механізованої бригади. Близько 10-ї ранку 380 воїнів групи виступили маршем з боку селища Первомайськ. Під час розгортання підрозділу для наступу артилерія проросійських сил завдала по ньому ударів, (1 - загиблий та 18 – поранених). Попри обстріли, до 21.00 підрозділ таки зайняв висоту, проте близько 4-ї ранку відійшов на зворотній схил кургану задля уникнення артилерійських ударів з російської сторони.

За інформацією прикордонників вогневу підтримку терористів під Савур-Могилою здійснювали російські військові з району села Новоолександрівське.

Третій штурм висоти “277, 9” був здійснений у серпні 2014 року силами групи добровольців під керівництвом полковника Ігоря Гордійчука (“Сумрак”) разом з групою 3 полку спеціального призначення та силами 72 механізованої бригади, 51 окремої механізованої бригади.

4 серпня було вирішено штурмувати висоту разом з бійцями 51-ї ОМБр. З техніки в них було три БМП та три танки. Атаку розпочали група Гордійчука, підрозділ 3-го полку СпП, вогнеметники 72-ї ОМБр та бійці 51-ї ОМБр.

Перша спроба була невдалою, закріпитися не вдалося. Бойовики дуже міцно засіли в ДОТах (добре забетонованих укріпленнях). Звідти вони також викликали вогонь артилерії на штурмуючих.

5 серпня на допомогу приїхав підрозділ 25-ї окремої повітряно-десантної бригади під командуванням полковника Євгена Мойсюка. “Захопи висоту” не вдалося, під час штурму 25-а ОПДБр втратила БМД-2, загинули 4 військовослужбовця (старший лейтенант Є.Танковський, старший солдат В.Поліщук, старший солдат О.Свинчук, старший солдат Ю.Пріменко). Для покращення якості штурмових операцій було вирішено провести все-таки спільну розвідку боєм.

6 серпня українська артилерія спробувала розбити доти сепаратистів, але все було марно. На підмогу приїхало десь близько сотні бійців з ДУК “Правий сектор”, правда, вони прибули без зброї.

Вранці 7 серпня полковник Ігор Гордійчук разом з бійцями 25-ї ОПДБр, 51-ї ОМБр, вогнеметниками 72-ї ОМБр та добровольцями з “Правого сектору” в черговий раз пішли на штурм. Військові прийняли рішення провести повну розвідувальну операцію з виявленням усіх вогневих точок противника, можливості нанесення контрударів. Дуже чітко спрацювала артилерія, танковим вогнем ДОТи були подавлені.

Бійці з підрозділуКрим” та десантники 25-ї бригади, за вогневої підтримки технікою 51-ї бригади, таки прорвалися на Савур-могилу зі сторони кафе і перебрали контроль над спостережним пунктом на її вершині. З іншого (північно-східного) боку піднімалися підрозділи ОДР “Харків” та “Луганськ”.

Після того, як висота була взята, основні штурмові сили залишили її. Охороняти ж довелося групі Гордійчука та бійцям 51-ї ОМБр, а також добровольцям батальйону “Крим”. Екскаватор, який пригнали бійці 25-ї ОПДБр, працював вночі, “риючи окопи під невпинним мінометним вогнем противника. Ворог постійно обстрілював курган, намагаючись не дозволити українським військовослужбовцям висунити голову з-під наспіх зведених укріплень”.

7 серпня десантники встановили на Савур-могилі пам’ятний знак на честь загиблих в боях за Україну.

9 серпня група Гордійчука також залишила Савур-могилу. Вони вирушили в рефрижераторі з Амвросіївки до Краматорська, але вже 14 серпня Гордійчук з трьома групами добровольців – “Крым”, “Луганськ” і “Харьків” - повернувся. На той час на висоті перебували лише один солдат 51-ї ОМБр та два артилерійські коригувальники.

Обстріли кургану з кожним днем ставали все запеклішими, але українські захисники утримували позицію до останнього патрона. Адже поки висота перебувала під контролем ЗСУ, можна було вести повноцінне спостереження (на той час в українській армії не було безпілотників) та коригування артилерійського вогню по колонах ворогів, які раз-по-раз проривалися через кордон. Шквальний вогонь російської артилерії змінювався штурмами найманців. Незважаючи на те, що була пошкоджена апаратура військового зв’язку, “Сумрак” продовжував коригування артилерійського вогню по телефону.

Бійцям на висоті необхідне було суттєве підкріплення. Через постійні обстріли було чимало контужених.

На той час ворог уже контролював основні дороги на підступах до висоти.

Керівник сектору “Д” поставив перед полковником Петро Потєхіним (позивний “Бекер”) практично нереальне завдання - разом з групою десантників з 25-ї ОПДБр при підтримці одного танка і двох БМП пробратися до Савур-могили. Провідниками стали бійці 3-го полку спеціального призначення. Та екіпаж танка і однієї з БМП, на жаль, відмовилися виконувати завдання. Всі з групи прекрасно усвідомлювали, що цей рейд стане практично дорогою в один кінець. Дещо пізніше до групи Потєхіна приєдналися ще одна з груп розвідників-добровольців.

18 серпня полковник Петро Потєхін повів на Савур-могилу колону з трьох вантажівок, двох БТРів та однієї БМП в складі семи військовослужбовців 25-ї повітряно-десантної бригади, дев’яти добровольців-розвідників 4-ї роти 42-го батальйону тероборони та восьми розвідників ОДР підрозділу “Харків”. До них приєдналася група артилерійських коригувальників та саперів 143-го центру розмінування. Коригувальники залишили висоту наступного дня, під час вивозу поранених.

Після ротації групи “Крим” Гордійчук лишився на Савур-могилі та продовжував коректування вогню. На Савур-Могилі кам’янецькі сапери перебували з 18 по 24 серпня, відходили по російських тилах 60 кілометрів та наприкінці потрапили в “Іловайський котел”.

21 серпня 2014 року від прямого влучення танкового снаряду в основу стела на Савур-могилі остаточно завалилася.

23 серпня 2014 року кордон України масово перейшли частини російської армії, почалося оточення та знищення українських сил.

24 серпня захисникам Савур-Могили надійшов наказ залишити висоту.

25 серпня група Гордійчука відійшла з кургану. Контроль над висотою перейшов до російських бойовиків.

З оточення виходили ночами, рухалися у напрямку до найближчих українських підрозділів. Перша група потрапила в полон 31 серпня в районі с. Кутейникове, друга пройшла по ворожих тилах близько 60 кілометрів та приєдналася до українських військ під Многопіллям, де 29 серпня потрапила під обстріл під час виход “зеленим коридором”. Внаслідок цього обстрілу важке поранення отримав полковник Ігор Гордійчук.

На жаль, офіційних підрахунків кількості загиблих українських військовослужбовців, які полягли в боях за Савур-Могили й досі немає.

Корисні посилання:

1. Книга “Саур-могила. Военные дневники” Музыка Максим, Пальваль Андрей, http://loveread.ec/read_book.php?id=63414&p=1;

2. Інтерв’ю Героя України Ігоря Гордійчука “Савур-Могила — це фактично був квиток в один кінець” (АрміяInform): https://armyinform.com.ua/2019/09/geroj-ukrayiny-igor-gordijchuk-savur-mogyla-cze-faktychno-buv-kvytok-v-odyn-kinecz/.